Глава 11: Прибуття в Хогвортс
— О... о... о...
Джон прокинувся від пронизливого звуку будильника.
Було 19:10 по Гринвічу, і на вулиці вже майже стемніло. Він швидко дістав чорну мантію Хогвортсу з валізи і одягнув її.
— Поїзд прибуде в Хогвортс через п'ять хвилин. Будь ласка, залиште свій багаж у вагоні — він буде доставлений в школу, — оголосив голос по гучному зв’язку.
Це була добра новина — не треба було тягти з собою великий чемодан.
Поїзд сповільнився і зупинився.
Джон прогулювався до виходу, поки інші студенти штовхалися біля дверей і висипали на невелику темну як смолу платформи.
- Першокурсники! Першокурсники, сюди! — Перед вами пролунав гучний голос.
Джон помітив величезного чоловіка, який легко вирізнявся з - поміж інших. Його обличчя було майже повністю приховано під дикими копнами волосся і густою бородою, але його чорні як смола очі все ще блищать з-під цієї рослинності.
— Я Хаґрід — Рубеус Егрід! Хибний чоловік, який тримав ключі й територію Хогвортса, усміхнувся тепло. — Ідіть за мною. Є ще першокурсники?
— Дивіться під ноги! Гаразд, першокурсники, йдіть зі мною!
Більшість першокурсників йшли за Хаґрідом, тримаючись на обережному відстані через його великий зріст і грізний вигляд.
Джон, навпаки, слідував за ним без коливань. Він знав, що попри страх Хаґрід був дійсно доброю людиною.
Поруч з Джоном йшла досить дивна дівчина. У неї були довгі, до пояса, білі волосся, сплутані в клубок, бліді як у привида брови і широкі, опуклі очі.
— Яка чудова подорож, правда? — сказала вона мріютно.
« Так, — відповів Джон, хоча не був упевнений у тому, що це було чудо.
Вони спотикалися і, йдучи за Хаґрідом крутим вузькою стежиною, покарались.
— За поворотом ви вперше побачите Хогвортс! — крикнув Хаґрід.
Наприкінці стежки раптом відкрилися очі на велике чорне озеро, яке викликало захоплені вигуки у всіх, навіть в Джона, який підготовився до цього.
— Ось він Хогвортс! — Крикнув Хаґрід, вказуючи на озеро.
На протилежному березі височіє величний замок, його вежі пронизували небо і вікна сяяли так, як зорі.
— Не більше чотирьох чоловік у човні! — Стявкнув Хаґрід, вказуючи на ряд маленьких човнів, пришвартованих вздовж берега.
Джон сів в один з човнів і приєднався до дивної сивоволосої дівчинки та двох незнайомих хлопчиків.
— Все на борту? — крикнув Хаґрід. Він сів у човен сам.
— Добре, вперед!
По дзеркалі озера плавно ковзав флот човна.
Це, напевно, частина традиційного ритуалу для першокурсників, думав Джон, гребаючи.
Чотири засновники — Гриффіндор, Пуффендуй, Когтевран і Слізерін — прибули на човні в Хоґвортс.
Човни пронесли їх під вкритими плющем скелями і в прихований прохід.
Вони пройшли через чорний як смола тунель, який, здавалося, вів під замок, і вийшли на щось схоже на підземний причав. Звідти вони піднялися гравійною стежкою.
При світлі ліхтаря Хаґріда група піднялася по кам’яних сходах і зібралась перед велетенськими дубовими дверима.
Хаґрід підняв пошарпаний рожеву парасольку і тричі постукав у двері замку.
...
Двері відразу ж відчинилися.
- Ласкаво просимо в Хогвортс! — Дуже весело сказав Хаґрід, підморгнувши молодим відьмам і чарівникам, та пішов уперед.
Перед ними стояла кам’яна стіна, оточена палаючими смолоскипами. Поток був настільки високим, що втрачався у темряві і прямо перед ними височіла велична мармурова драбина.
— Джон! - Хтось потягнув його за задню частину мантії.
— Що таке? — Джон спокійно обернувся, почувши знайомий голос. — Мисс Грінграс.
У мерехтливому світлі смолоскипів обличчя Асторії Грінграсс виглядало ще блідіше, ніж вдень.
Її рука злегка тремтіла від його жорсткої формальності.
— Дафна... Вона дійсно не хотіла... Вона не хотіла називати тебе брудною, — прошепотіла Асторія. Вона просто...
— Просто проговориться? — Голос Джона був холодним і позбавленим співчуття. — Чи ти так називаєш нас щодня вдома, а сьогодні вона просто розлютилась і випадково сказала це в присутності інших?
— Нет... Справа не в цьому...
Асторія спробувала пояснити докладніше.
Але їх перервав гучний голос Хаґріда, який донісся спереду.
— Професор Снейп. Що ви тут робите?
З невеличкої хатини збоку вийшов чоловік середнього віку з товстим чорним волоссям, гачкотиним носом і жовтою шкірою.
Джон раптово відчув, як погляд професора Півночі Снейпа прикувався до нього, і інстинктивно опустив голову.
Снейп вийшов з дверей, що був дуже близько до місця де стояли Джон і Асторія — можливо він слухав їхню розмову.
Він зупинився всього в метрі від Джона і повільно сказав:
— Я чув від Барроу, що дуже цінна верба була пошкоджена. Я піду перевірю її.
— Добре, — кивнув Хаґрід. — Я веду першокурсників на церемонію розподілу!
З цими словами Хаґрід пішов далі. Джон швидко схилив голову і пішов за ним.
Чи це було його уявою чи ні, він відчував, як погляд Снейпа прикутий до його затилку, поки той не зник з виду.
Хаґрід привів їх у маленьку порожній кімнату. Нові учні товпилися, стоячи пліч - о - пліч з плечом і нервово оглядаючись по краях.
Усередині, одягнена в смарагдно-зелені мантії, їх чекала професор Мінерва Макгонагал.
« Першокурсники, професор Макгонагалі », — сказав Хаґрід.
— Дякую, Хаґрід. Я сама займусь этим.
https://literna.net/uk/books/203-khohvorts-vlashtuvannya-krashchoho-uchnya