Фіолетове полум’я без коливань вирвалося з рук Астера. Невдовзі він з невиразливим обличчям запалив пурпурне полум’я навколо охоронців.
Вогонь!
Крик піднявся високо. Увесь сад поширився, і полум’я фіолету перемістилось. Ворота були назавжди поховані в землі разом з палацовим охоронцем, а двірцевий сад був поглинутий жахливо красивим пурпурним вогнем і раптово скам’яніло дотла.
З несподіваною появою непроханого гостя на прекрасний Імператорський палац неможливо було дивитися. Це була трагедія. Почувши цю новину, Гвардейська дивізія вартових прибігла. Вони виглядали в золотих мундирах здалека. Командир Ґвардейської дивізії на передовий Маркіз Рівет перешкодив Астеру дорогу.
При вигляді цього Імперська гвардія, охоплена полум'ям і неспроможна щось зробити, зітхнув з полегшенням. Усі їхні колеги були мертвими, і їх залишилось лише кілька чоловік, але вони думали, що тепер їм допоможе Гвардейський корпус. Але фальшиві надії тривали недовго. Маркіз Ріветт, який загородив Астеру дорогу, заговорив.
- Принц Астер, зупиніться.
Маркіза Рівета, яка виглядала владною, мала в руці бомбу для придушення мани. Це був інструмент, який при кирку створює бар'єр придушення магії в тому місці, де стояв Астер.
- За допомогою цього подавача магії, в якій принц так упевнений...
Хруст!
Перед тим як Маркіз Рівет закінчив свою фразу, слухач чарівної сили був зламаний. Очі Маркіза Рівета були широко відкриті.
- Хіба ти не чув, що подавачі не діють на мене?
Маркіз Рівет перевернув погляд на свою руку, в якій тепер залишилися тільки уламки.
— Коли мана пригнічена, я можу використовувати силу духу.
Розова лоза з гострими шипами обвилася навколо тіла охоронців.
- Як зараз.
Коли гострі колючки прокололи шкіру через уніформу, яку носили лицарі, бутони голубих троянд піднялися з рожевого лозу.
— Ах!
Пон-понг. Сині бутони почали розпускатися, коли лицарі закричали. Тіла лицарів обгорнули навколо дерев, стін і статуй та різних скульптур у саду. Красиві лози голубих троянд розкинулися по всьому саду.
Невдовзі навколо нас почали з’являтися Рицарі, помітені виноградною лозною, яка пустила дерева, стіни, скульптури та статуї. С голубими квітами по всьому моєму тілу...
"Я повинен повідомити її Величності про цей факт."
Коли Маркіз Рівет спробував поворухнутися, сивий шип у виноградній лозі глибоко проколов його шкіру.
— Гха!
Охоронці тільки видали короткий сттон, і вони навіть не могли закричати на Астера. Маркіз Рівет, який потрапив у пастку колючих лозинок, пожалкував про це.
« Ми повинні були послати всіх охоронців...»
Він привів лише близько 30 лицарів, бо не отримав детального звіту. Тепер на площі Берг було вислано чарівників Імператорського палацу, щоб стратити місто. Було очевидно, що Маркіза Веста прийде туди тому, як вони тримали в заложників її колег по Академії. Так що Астер, П'ятий Принц, теж повинен був опинитися там. Одержимість Астера Кайлой Весту була фактом, про який знали всі в місті Берг.
- Це прекрасно.
Астер посміхнувся, побачивши їх загорнуті в блакитні троянди. Він був красивим усміхаючим юнаком, але в очах охоронців він був злодієм.
Астер залишив їх самих і знову пішов далі. Слуги, консули та Імперська сторожа бігали взад і вперед за бунтом зловмисників у Імператорському палаці. Потім вони були вражені появою Астера обличчям до обличчя. Він йшов так недбало, як ніби вийшов на прогулянку.
— Пре-претите. Принц.
Консул, у якого в руках не було зброї, намагався перешкодити Астеру дорогу, трясти ногами, які їла його.
Навколо генерального консула зібрались слуги, які працюють у палаці, охоронці палацу та охоронці, яких щойно проінструктували. Астер втупився на них зі сумним виразом обличчя. Потім повільно підняв праву руку. У цей момент настороженість з'явилася на обличчях тих, хто стояв обличчям до Астера.
Коли вказівний палець правої руки один раз помахнув у повітрі, зі шпиля, що прикрашає дах Імператорського палацу, донісся звук тріска. Щойно настала тиша, на обличчях людей Імператорського палацу почав проступати страх.
Кванг!
Шпиль, порізаний магією Астера, впав на землю.
— Ааа...
Гострі прикраси та осколки вітражів стирчали у всіх напрямках. Ще один палець піднято в повітря, і цього разу статуя впала на землю.
— Ах!
Після того як Астера, консули та дивізія з гвардії кинулися тікати, вони забули про свій обов’язок. Були різні способи втекти. Астер не збирався переслідувати їх, але цього разу він розбив всі застягнуті вікна Імператорського палацу.
— Хііку!
Гуркот!
Ніби грає в доміно.
Бум! Бум!
З одного боку палацу розбилися одна за одною.
Астер закрив очі з чистим задоволенням. Майже чіткий звук звучав як музика.
Розбивши всі скла в полі зору, Астер на цей раз розгорнувся і почав розбивати віконне скло на іншій стіні. Він також скинув усі прикраси на даху. Він чув глухий удар і перелякані крики то тут, то там.
Астер знову підняв повіки, щоб помилуватися жахливо спустошеним Імператорським палацом. Потім його очі втупилися у повітря, де на мить нічого не було.
- Тепер ви задоволені?
Прошепотів Астер в повітрі.
- Але чому в тебе таке обличчя?
На його обличчі була насмішка. Але це ніколи не був щасливий сміх.
- Всі розважаються.
Не встиг він огадатися, як Астера оточили привиди з рожевим волоссям. Це було невидиме для чужих очей. Вони з радістю усміхалися, коли бачили падіння імператорського палацу Ельбаха. Рожеве волосся і біла шкіра були покриті кров’ю, але яскраві посмішки на їхніх обличчях все ще були дуже дивними.
- Чому ти це робиш?
Астер не помічав страшних привидів. Він дивився тільки на одну людину. Це був старий з раною від повішення.
— Дедушка.
Обличчя старого виглядало дуже сумним, на відміну від привидів з рожевим волоссям.
***
- Припринц Астер вже вломився у палац!
Консул вдервся до кімнати Імператриці. Імператриця Джулія міцно зажмурилась. Її кулаки тремтіли. Її дихання стало переривчастим через напруження.
— Від Західного палацу до Великого Дворца стіни майже впали!
— Купи уламків по дорозі до Центрального двору.
— Іншими словами, Імператорський палац у небезпеці, Ваша Величність!
П’ятий Принц, позашлюбна дитина, поповз назад у палац.
Це помста?
Було про що здогадуватися. Від роботи біологічної матері Астера, Лідіани до його дідуся по материнській лінії герцога Литхі та Царства Духів Аклік.
Невже я просто так буду страждати? Сліди нігтів глибоко врізалися у долоню Імператриці, яка стиснула кулаки. Не було ніякого болю, тільки нервовість.
- Ваша Величність, ви повинні бігти!
Вигукнула Маркіза Рівет, яка стояла поряд з Імператрицею. Вона вже чула від іншого консула, що сталося з її чоловіком Маркісом Ріветом.
- Тут небезпечно, Ваша Величносте! Коли Принц Астер приїде сюди...
У цей момент велика ваза полетіла у бік Маркізи Рівет. Маркіза Рівет, якій вдалося втекти від вази, з’їдався від подиву.
Бах!
Коли ваза струшила звук удару, вона впала на гострі уламки.
—... Тихо, заткнись!
Це був Рутай, третій син Імператриці, який кинув вазу.
— Перестань назвати цього незаконного виродка принцом кожен раз!
Рутай вже була в кімнаті Імператриці з тих пір, як почув, що Астер увійшов до палацу. Це була майбутню коронацію.
- Чорт забирай! Невже всі охоронці такі слабкі?
Рутай блукав взад і вперед у кімнаті Імператриці. На його блідо-білому обличчі були сліди хвилювання.
- Принц спокійно... не кричи легковажно.
Імператриця, яка обережно надала на висок, щоб перевірити, чи не болить у неї голова, попередила свого третього сина. Але Руті навіть не здогадувався про гнів своєї матері, бо його зіпсутий настрій набагато важливіший.
- Тепер, коли я імператор, чому я маю миритися з цим?
Рута залишила подушку в крісло, де сиділа Імператиця. Подушка впала на чайний столик, не долетівши до Імператриці.
Спалах! Дзеньк!
Як тільки подушка влетіла, вона потрапила до чашку з чаєм, який пила Імператиця. Її обличчя похолодло, коли чайна вода в перекиненому чайнику виплилася на її лице.
- Я навіть не знаю, хто зробить тебе Імператором.
Рутай нахмурився, почувши холодні слова своєї матері.
— Що!.
Рутай підійшов до Імператриця, щоб посперечатися. Це було тоді.
Бум!
Рутай впав на коліна перед силою чогось невидимого.
— Ха, що...
На цей раз сила була прикладена ззаду, і він нахилився.
— О, матуся!
Рутай покликала Імператрицу-мат. Він на мить забув. Той факт, що його мати теж маг ...
- Мамо, будь ласка... Ваш син зробив помилку.
Тільки тоді Рутай, усвідомивши реальність, почав благати. Але Імператриця Джулія і бров'ю не повела.
— Якби я знала, що ти такий дурний, то могла б зберегти життя своїй першій дитині...
Імператриця вважала нормальним те, що найсильніші з її дітей успадковують трон. Таким чином, у майбутньому Гіллет зможе використовувати більше влади.
Саме тому їй не подобався другий Принц Кайрус, якого імператор вибрав Спадкоємцем. Він розумний, але був занадто полохливим. Такий прийом був неповноцінний. Тому вона думала, що Рута буде могутнім Імператором...
Вона дозволила іншим своїм дітям померти від рук Рутая. Вона вірила, що це правильний вибір, щоб вибрати найсильнішого. Але Рутай, який тепер буде на троні, здавався божевільним жеребком, привід якого розв'язані.
Тільки тоді Імператриця відчула жалість до Перших і Четвертого принців, які померли раніше. Але вже надто пізно. Так само, як вона позбулася цієї маленької рожеволосою сучки, з якою грав Імператор, вона повинна була зупинити Рутая, коли він намагався завдати шкоди іншим дітям.
Рутай не сильний, але він був просто нерозсудливий, і тепер вона зрозуміла, що причина, по якій він мав безстрашність, полягала в тому, щоб він так дурно думав про те, ніби пройде після нещасного випадку.
Імператриця, онемів, прикусила язик у вигляді Рутя, якого змусила опуститися на коліна перед її очима і трохи схилилася до нього.
А тепер, що нам робити?
Імператриця мимовільно прикусила великого пальця. Незважаючи на те, що вона не мала звички кусати великого пальця, то так нервувала, щоб її руки самі потягнулися до рукав.
Імператриця піднялася зі свого місця і виглянула у вікно. За словами консула, сад перед палацом Імператриця вже був у повному безладі. Незаконна дитина мала намір знищити весь оригінальний вигляд Імператорського палацу, тому Імператрійці почорніли від полум’я фіолету.
Бум!
Потім знову пролунав звук землі, що трясеться з ревом. Вона могла бачити, як прикраси на даху падають вниз. У неї по всьому тілу пробігли мурашки.
"Я чула про твої магічні здібності раніше..."
Сила Астера була за межами уяви. Вона не сподівалася, що він буде настільки сильним. Влада перейшла в руки Імператриці, яка виходила над вікном. А що, коли незаконна дитина була його власним сином?
Це було погано.
Чому ця дитина з такими винятковими рисами повинна бути її сином, а не нею? Чому це її син?
- Це генеалогічний родовід.
Імператриця плюхнулася на підлогу. Якщо діти народилися з такою різницею в силі, навіть якщо батькова кров є однією, то причина повинна була бути у крові матері.
Це її власна кров.
Тому що її діти не такі добрі, як син тієї жінки, це означає, що вона не така гарна, якою була та жінка.
Вона не хотіла думати про це, але продовжувала думати над цим. Отже, вона згадала дещо, про що не хотіла згадати. У фіолетових очах, що посміхалися їй, чигала наївна пожадливість.
До чого ж була ця пожадливість? Чи вона вдалася до такого чеснотливого місця Імператриці?
Хороше личко, яке обіймало Імператора за шию і дивувало на неї, було наповнено дивним незадоволенням кожного разу, коли вона посміхалася. Чи ця зухвала усмішка дійсно усміхалася перемоги? Немає жодного способу дізнатися про це!
Ха-ха-Ха!
Коли усміхнулася усмішка Імператриці, двері відчинилися. Всі погляди в кімнаті звернулися до зламаних дверей.
- ...ти нарешті тут.
https://literna.net/uk/books/201-po-pershe-zakhovai-mo-moho-molodshoho-brata