— Зачем? Мені це не потрібно.
На відміну від виразу Астера, обличчя Рітауса було дуже холодним. Я сіла за чайний столик окремо від них. Оскільки більше не було стільців, я могла сидіти сама.
- Я не можу залишити тебе одного з Кайлою.
- Чому?
- Ти дійсно не знаєш?
— Я не знаю.
Астер потиснув плечима, ніби пітніючи над Рітаусом.
— Це підозріло. У тебе є почуття до Кайле?
- Що-що?
Ритаус виглядав так, ніби він панікував. Мені теж було ніяково.
— Ви ж розлучилися. Ти все ще жалкуєш?
Чому ти питаєш про це. Взор Рітауса спрямований виключно на Франца. Але Рітаус мовчав. Замість нього відповім я.
у нас немає ніяких стосунків.
Рітаус, який подивився мені в очі, твердим тоном заговорив з Астером. Да, да. Чудова робота!
Коли він закінчив, рука Астера вже торкалася мого плеча.
- Тоді чому ти турбуєшся про Кайле? Думаєш, я буду погано до неї ставитися?
Коли Астер накрив мої плечі, Рітаус здригнувся. Незалежно від того, дивився він на мене чи на Астера, обличчя Рітауса було похмурим.
— Думай про це, будь чесний з собою. Ти постійно жартуєш і завдаєш болю іншим.
- Я не зроблю цього Кайле.
- Можеш це гарантувати? Ти не знаєш, що ще будеш робити?
Під час сварки з цими двома чоловіками я сиділа, ніби була німою людиною. Чи варто мені їх перервати? Я повинна просто залишатися на місці.
— Я не знаю, чого очікувати, але Кайла каже, що ніколи не вийде заміж.
Ні, чому ти знову про це говориш?
Коли я подивилась на Астера, то оглянулася і побачила приголомшене обличчя Рітауса. А ти чому так виглядаєш?
- Ну такі ось справи.
- Ти розчарований відтоді, як покинув Кайлу.
- Коли я...!
Рітаус, який зустрівся з очима, повернув голову і відвернув погляд.
- Це не має до тебе ніякого відношення.
Кончики його вух червоні. Навіщо тобі все це. Я дійсно нічого не розумію, будь ласка, скажи, що це не так. Тобі ж подобався Франц!
- Ти думав, що якщо залишишся з Кайлою і потішиш її, коли їй буде важко, це дасть тобі право на ще один шанс? Ні за що.
Я хочу, щоб Астер теж зупинився, але всупереч моєму бажанню він продовжував глумитися над Рітаусом.
— Ти навіть не знаєш, чому взагалі розлютився.
Яку кнопку там говорив Астер? Терпеливість ослабла, і в очах Рітауса спалахнула лють.
- Що ти насправді робиш?
Голос Рітауса ставав голоснішим і збудженішим.
— Перестань говорити нісенітницю і відповідай на питання. Коли Кайла повернеться додому?
Я не могла запитати, чому Рітаус став таким недбалим, адже тут є я. Він був досить-таки злий, що намагався змінити думку Астера.
— Ти намагаєшся наслідувати звичайну людину? Ти дійсно думаєш, що станеш кимось іншим, якщо одягнеш шкільну форму і парик?
Слова Рітауса ставали все серйознішими. Ти спеціально це робиш? Здавалося, що Астеру стало неприємно.
- Заспокойтесь, сер Рітаус.
Сказала я, як можна обережніше, щоб заспокоїти Рітауса. Але він не зупинявся.
- Подивися не себе. Тобі зараз 17 років. Але ти виглядаєш, як дитина навіть після церемонії досконалого літа!
Я з тривогою подивилася на обличчя Астера. Його очі загорялися.
« Ти можеш поводитися так само спокійно, як померлі люди? » — запитав він.
Коли Рітаус стояв перед Астером, його тінь впала йому на обличчя. Обличчя Астера здавалося дуже темним.
— Ти думав про те, що відбувається, коли робиш необдумано? Через тебе моя сім'я повинна наражати себе на небезпеку.
Рітаус подивився на Астера, який набагато менше його ростом, як на жалюгідної людини.
— Ти, мабуть, думав про себе самотнім і тому хотів друзів, вірно?
Це було тоді.
Ого!
Несподівано переді мною несподівано перекинувся стіл. Тарілка з печивом і ваза зі столу впали на підлогу та розбилися.
Тоді Рітаус замовк. Я не видавала ні звуку. Це було тому, що я була вражена.
— Перестань, Ритаус.
Голос Астера був понижений, але луною віддавався в тиші. Повітря стало важким. Рітаус також напружився через перевернутий стіл. Схоже, він зрозумів, що зайшов занадто далеко.
Неуважно. Атмосфера жахлива. Що взагалі відбувається?
Було важко дихати в такій тиші. Я обережно повернула голову і подивилася на обличчя Астера. Його розлютовані фіолетові очі потемніли ще більше, а димно-пурпурний туман окутав тіло.
Це небезпечно.
- ...!
Я простягнув руку і схопив Астера за руку, який неначе вбивав очима Рітауса. Руки були холодними, на відміну від його очей, які палали гнівом. Іншого разу я схопив холодну долоню Астера. Коли холодні руки зігріваються, здається, що гнів Астера вщухає.
Заспокойтеся.
Голова Астера, яка випромінювала вогняну енергію, повернулася до мене. Добре, що ти звернув на мене увагу, ну що скажеш?
— Давай на прогулянку... Ходімо?
Я думала, що повинна щось сказати, так що перше що прийшло в голову, це прогулянка. Думки були зайняті тільки тим, як заспокоїти його. Хіба він не почувається трохи спокійніше, якщо дихатиме холодним повітрям?
Астер мовчки дивився на мене. Однак я бачила, як очі в горюванні поступово згасали. Пурпурний дим, розвіявся навколо, почав зникати. Це працює.
Я схопився зі стільця і поклала свою руку в руки Астера. У Астера було трохи здивоване обличчя.
— Ходімо, прогуляємося!
Саме Астер тримав за руку під час сну. Я почала думати, що це не так вже й погано. Тримаючи його за руку, я злегка потягла його до себе, що піти гуляти. Я йшла вперед, а слідом Астер. Ніби трохи здивовано, я відчула за спиною пристойний погляд Рітауса, тупий дивлячись на Астера.
— Ми збираємося подихати свіжим повітрям.
Відтягнувши Астера, я поверну голову і подивилася на Рітауса. Покинувши погляд, я дала знак позбутися розбитого столу. Не знаю, чи зможе він зробити хоча б це.
— Ходімо подивимося на сад Стефана. Я хочу побачити його.
Мені було не дуже цікаво, але довелося піти куди завгодно, щоб увести Астера від Рітауса.
— Тоді тебе це не цікавило.
В день екскурсії по особняку, Астер хотів показати мені скляний сад з травами Степана. Тоді я, напевно, придумала якусь відмовку, щоб не йти.
— У той час я втомилася, бо ми ходили довгий час. Я просила показати це пізніше.
Це "пізніше" станеться прямо сьогодні.
Я навіть схрестила руки, як якби Астер був мені справжнім другом. Коли я махнула рукою, очі Астера подивилися на мене. Я засміялася, а Астер відвів погляд і відвернув голову. Однак я хвилювалася, чи можемо ми просто усміхнутися одне одному.
Тим не менш, для мене було дійсно добре витягнути Астера. Коли ми дісталися до скляної оранжереї, його напружений вираз обличчя поступово розслаблювався.
- Це помаранчерея, яку дідусь побудував для моєї бабусі.
Скляна помаранчерея була досить великою. На перший погляд це було схоже на ботанічний сад. Коли я відчинила двері, то не просто тепло грілася, а була такою гарячою і вологою. На відміну від холоду і зябкості на вулиці, я відчував себе як у тропіках.
- Вау, це красиво.
Я відверто розповіла про свої почуття. Казали, що це було місце з травами, але це здавалося схоже на домашній сад, тому що там було так багато милих квітів.
— Це було передано Степану, тому що він не мав кому користуватися.
Астер пояснив, як будується та вправлялася скляна теплиця. Вона була виготовлена герцогом Литхі для бабусі Астера, але кажуть, що їй це не дуже сподобалося. Тому що вона ненавиділа квіти, не забуваючи про пори року, навіть взимку, щоб створити штучне середовище.
— Саме тому цим нехтували, але це сталося після приходу Степана.
Оглянувши цю скляну помаранчерею, якої ніколи не було в оригіналі, я подивилася на Квінсі. Але знову ж таки, Квінсі там не було. Так, вони знаходяться в саду Імператриці Імператорського палацу.
У той час серед квіток у оранжереї, які гарно розпустилися, я звернув увагу на чудову рожеву квітку — піон. Мені сподобався тонкий аромат, і я простягнула руку, не усвідомлюючи цього.
— Тобі подобається квітка?
Запитав Астер, коли побачив, куди я дивлюся.
- Якщо він тобі потрібен, скажи мені.
— Нет, это лікой. Його слід використовувати за призначенням.
Я прибрала руку від рожевого цвіту, на якого звернула увагу. Але Астер зірвав його, саме той, до якого я торкалася, і подарував мені.
— Я віддам тобі все, що захочеш.
Його мерехтливі пурпурні очі злегка зігнулися. У цей момент він виглядав як чоловік, хоча на ньому було плаття і довге волосся.
Дивно.
У мене дивний настрій.
дякую.
Прийнявши рожеву квітку, я відчув м’який запах. Запах був подібний до цвіту сирени або кольору кананги. (Іланг-іланґ. Квітка з ароматом, яку використовують для виготовлення ефірних масель).
- Ця квітка називається Лунадмель. Оскільки в його складі входить афро -дізіак, він також дає другу половинку.
Астер багатозначно посміхнувся.
— Схованой сенс в спільному проведенні ночі.
Що, що ти кажеш...
Я швидко відібрала подалі Лунадмель від носа. Я не хотіла показувати ніяковість, тому намагався прикинутися спокійною, але почула тихий сміх Астера. Я думаю, що відчуваю повне полегшення.
Ми повільно пройшли через скляну помаранчеву. Інтер'єр був досить широким, так що все було на білих гойдалках в маленькому ставку.
- Я багато грав тут, коли був молодшим. Я і Рітаус грали в сім'ю.
Маленький Астер і Рітаус, дивно. Я уявила собі дитинство, дивлячись на обличчя Астера, який збирає рослини. Він буде нижче зростання, ніж зараз, і його голос, мабуть, був тендітним, тому що це було до періоду метаморфози, вірно? Щеки були б пухкі. Червоні губи менше, ніж зараз, і хм ... Мабуть, це було дуже мило. Коли я уявляла собі дитинство Астера, він підійшов до мене. З підозрілою травою в руці.
- Спробуй.
Астер простягнув мені траву. Вона з'явилася у мене наче з нізвідки. Це був маленький зелений листочок. Обидві руки були зайняті травами. В одній руці все ще була квітка Лунадмель, який подарував мені Астер.
- Я можу з'їсти це?
Я подивилася на листя, яке дав мені Астер. Навіть коли я була маленькою, я ніколи не їла траву.
- Він часто їв Рітаус, коли грав тут.
Я була скептично настроєна, але його часто їла Рітаус, тому обережно поклала в рот. Коли я трохи прожувала його, то відчула дискомфорт. Мої брови насупилися без мого відома.
— Після гри в сім’ю Рітауса хворів живіт.
Я зупинилася, переставши жувати листя. Дивлячись на мене, Астер лагідно посміхнувся.
— Тут багато отруйних рослин.
Господи! Я виплюнула те, що було у мене в роті. Я почала озиратися в пошуках прісної води, але так і не знайшла. Поруч стояв Астер, він посміхався і тримався за човен.
- Приєднуйся, Кайла!
Що, ти жартував? У роті все ще був незвичний смак листя.
- Це м'ята. Спокійно.
Забудемо про те, що я вважала його милим.
— Я здивована.
Моє серце тепер не так легко заспокоїти. Його симпатичне обличчя посміхається тепер схоже на маленького диявола. Коли я повернув голову, Астер підійшов до мене впритул.
— Ты злишся?
Це не та здатність, яку я робила один або два рази, тому що бачу, як красиві фіолетові очі яскраво сяють і роблять максимально жалобний вираз обличчя. Досить красиво.
— Нет, я не сержусь.
Одного разу ми прокашлялися і посміялися одне над одним, вдаючи, що все гаразд. Я хотіла щасливо повернутися додому, тому повинна була максимально узгоджуватися з Астером. Навіть якщо я трохи розсердилася, не варто зациклюватися.
— Я не буду балуватися цього разу. У тебе є квіти, які ти хочеш побачити?
Я просто дивлюся на квіти. У скляній оранжері не було квітів, які я хотіла б бачити. Насправді, у мене немає квітів, які мені подобалися, тому я не можу зрозуміти, що саме квіти потрібно.
- Немає кольорів, які я дійсно хочу побачити. Високих кольорів уже достатньо.
Було цікаво отримувати те, що дарував Астер, але мені дійсно нічого не хотілося. Я бачила квіти у своєму домі.
Але Астер похитав головою.
— Не в цьому випадку. Я можу створити квіти, яких немає в цьому світі.
Астер простягнув руку і доторкнувся лаванди. Коли він доторкнувся до лаванди, маленькі квітки поступово міняли колір. Невдовзі від лаванди, яка побіліла, з’явилися важкі аромати.
- ...Дивовище.
https://literna.net/uk/books/201-po-pershe-zakhovai-mo-moho-molodshoho-brata