Через п'ять років.
Події розвиваються швидше, ніж я планував спочатку.
Як я вже казав, я зроблю все можливе для розвитку маленького острова.
Перший крок - освіта, я заручився допомогою гномів, використовував створених ними андроідів-учителів і почав навчати дітей та підлітків основою природничої науки, математики й хімії. Гномам було обіцяно, що я познайомлю їх з двома видами металів, яких вони ніколи раніше не бачили.
Після цього я розповів їм про свої плани, гномів це вразило і з допомогою них отримав необхідне обладнання та матеріали.
Отже, я повернувся до своїх досліджень модифікованих рун і вже близько адаптації ще однієї ручки.
Найбільше відкриття, яке я зробив окрім руїн - це визначення того, на якому острові я перебуваю. Після довгих роздумів і спроб згадати все, що я читав про всесвіт Марвел, я згадав острів, який дуже часто фігурував в історіях про Людів Ікс.
Геноша. Острів лежить у Індійському океані на південному сході Африки, північно-захід від Сейшельських островів та на північному сході від Мадагаскару. До катастрофи острів був відомий як « зелена і приємна країна» завдяки високому рівню життя та відмінному економічному рівнянню, який очолюють передові технології.
Через свою відносну ізоляцію острів уникнув багатьох політичних та расових заворушеннях, характерних для народів цієї частини світу, і мав достатньо місця й джерела їжі для всіх своїх мешканців.
Однак ця очевидна утопія була лише фасадом, який маскувався в усій економічній системі та її інфраструктурі, заснованій на експлуатації мутантного населення острова. Його багатство було збудовано на рабстві мутантів. На дітях проводились тести, і ті, хто мав геном мутанта, потрапили в рабство.
На жаль, інші подробиці мені не вдалося пригадати.
***
За ці кілька років населення острова зросло майже втричі, а на острові були ще й інші представники Нордичної раси. Їм потрібен був час, щоб адаптуватися. Вони були підозрілими і знали, хто я такий, і природно не вірили мені.
Тільки після того, як вони побачили, що я і Амора покращує деякі будівлі на острові за допомогою магії, вони повірили в моє походження.
Найцікавіше, що я тепер відомий у скандинавській релігії: кілька років тому почали з'являтися історії про мене, наймолодшого сина Одина, який сам знищив половину царства велетнів своїм потужним списом Сіґел, щоб врятувати свою дружину, богиню магії та принаду Амору.
Здається, мій спис тепер має ім'я. Те, що ви чуєте з назви руни Сіґел: значення цієї ручки подвійне. Воно також означає сонце і перемога. Будучи "соленою ручкою", Сіґел символізує сили священного небесного світила і втілює в себе життєдайні властивості денного світла.
Природно, я не заперечував проти цього імені, тому що сам жахливо не люблю давати імена, та і, по правді кажучи, воно підходить ідеально моєму копю.
Напевно, один з моїх братів приїхав повеселитися в Мідгард і розповів цю історію, враховуючи велику кількість історій про скандинавських богів, які є у Мідґарді, ідея має сенс.
Тепер у Скандинавів я відомий як Бальдр Одинсон. Бог сонця і світла, власник могутнього списа Сіґел, здатного руйнувати цілі королівства.
"Сер, ми готові".
З роздумів мене вивів голос колишнього генерала Асгарду. Нордур з'явився до нас і присягнув мені на вірність, назвавши причиною те, що йому набридав незмінний Асгард.
"А Амора?", - запитав я.
"Вона вирішила залишитися на своїй горі, пан", - відповів мені Нордур
"Зрозуміло, тоді підемо".
Ми якраз виходимо зі будівельних майданчиків мого нового будинку. Він знаходиться в самому центрі острова і навіть при великій кількості людей, які працюють над ним, його будівництво займе сотні років.
За проектом це великий замок з 60-метровою баштою, яка буде генерувати силове енергетичне поле, яке накриє і замоскує всі кутки острова.
У мене є кілька ідей, де взяти стільки енергії, тому я поки почекаю, доки замок буде майже готовий і починаю думати про створення сонячних батарей. Острів все ще мало засічений, і з моїм знанням із попереднього життя видобутку сонячної енергії виглядає цілком як життєздатний план.
Покидаючи замок, який будується, я бачу, як формується місто, старі дерев'яні і солом'яні будинки тепер перемішуються з золотих цегли в асгардському стилі архітектури, цеглини звичайно не золоті, вони зроблені за Асґардської технології, і вони у три рази міцніші від бетону.
Чоловіки, зайняті роботою, зупиняються і ввічливо вітаються зі мною, жінки працюють з плугом, тому що я навчив їх передових навичок землеробства, ну для них перепочинок, а діти в школі.
"Як проходить навчання, генерал?"
Невелика частина молодих чоловіків навчається у генерала, який має обов’язок охороняти острів доти, доки не буде створено поле силового забезпечення, але цей острів може бути напасти на інші країни.
Геноша була відкрита європейцями в XVI столітті і використовувалася як торговельний та піратський шлях, а потім прийшли англійці, які використовували її для досягнення незалежності.
"Дуже добре, сер, є деякі, хто виявляє великий талант", - відповів генерал з посмішкою.
Коли я тільки попросив його навчатися молоді, він одразу взявся за справу.
Ми вже збираємося покинути місто, коли до мене підбігає Фрейя - я все ще навчаю її особисто.
"Як навчання, дитя?"
"Сер, ця дивна штука, яку ви називаєте андроїдом, сказала нам, що Всесвіт не має кінця, є безліч інших планет, подібних до цієї", - випалила вона.
Дивно бачити подив дітей в кінці уроків.
"Так, це правда", - відповідаю їй.
"Так ти мене кликав?" - запитала Фрейя.
Я снимаю з пояса золотоотисту трубочку і простягну їй.
"Що це?" - вона з цікавістю розглядає трубку, повертає її в руках.
"Знаєш в майбутньому".
Вона миттєво втрачає інтерес і прибирає золоту трубку.
"Я їду з генералом, а поки мене не буде доглядати за Аморою замість мене".
"Так, сер", - серйозно відповідає дівчинка.
Ми прощаємося з Фрей і йдемо на пляж, де стоїть великий золотий корабель у стилі вікінгів, це летючий корабель з Асгарду, який був "Создан" Аморою, поруч із ним стоїть Зіґ.
"Приготування закінчені, сер".
Роль Зіга на острові зросла, і тепер він наче мер, керуючи всім.
"Спасибі, Зіґ, я залишаю острів у твоїх руках".
"Ви можете розслабитися, сер, все буде добре".
Коли ми сіли в човен, Нордур перейшов до управління, через декілька секунд судно почало рухатися на заданому шляху зі швидкістю 200 кілометрів за годину.
"Сер, дозвольте запитати, куди ми прямуємо?", - з цікавістю питає генерал.
З широкою посмішкою на обличчі я відповідаю:
"У маленьку країну під назвою Ваканда".
