Потрібно було час, щоб пояснити Локі розташування острова - його спосіб переміщення між світомми самий тонкий і дивний з усіх, що я коли-небудь бачив.
Ми увійшли в найближчу печеру, і наступної хвилини я зрозумів, що ми знаходимося у лісах Альвхайма, а через кілька метрів - в Муспельгаймі.
Локі пояснив, що ми йдемо між розломами, які об'єднують світи і якщо хтось може бачити ці тріщини, то він зможе подорожувати між ними, але проблема в тому, щоб зламати випадковість, отже нам доведеться постійно переходити з одного царства до іншого, аби дістатися туди місця призначення.
Я був здивований, що Локі знайшов нас у Йотунхаймі.
Через деякий час ми опинилися на Землі, але тепер проблема полягала в тому, щоб знайти потрібний острів - сотні островів на землі, таким чином ми постійно перестрибували з одного на інший і пройшло дві години перш ніж ми опинились у знайомому місці.
Здалеку я побачив маленьке село, яке було неподалік від того місця, де я бився з крижаним титаном.
"Ми на місці", - сказав я
Локи з полегшенням зітхнув.
"Нарешті не очікував, що в Мідгарді так багато островів", - сказав Локі, подивившись на мене.
Я подивився на Локі, який стояв позаду мене - час було прощатися.
"Тобі пора повертатися, брат", - сказав я, порушивши тишу.
Він сумно подивився вниз і відповів: "Я знаю".
Він міцно обійняв мене, а потім повернувся і зник.
Більше не потрібно було слів, я знаю, що побачу Локі знову, просто невідомо через скільки років.
Амора мовчки стояла поруч зі мною. Вона була такою, як ми залишили Йотунхайм.
"Амора..." - починаю говорити я.
"Ходімо в село, може бути мешканці повернулися."
Вона перериває мене і йде в сторону села, я ж нічого не кажу у відповідь, бо чудово розумію, що краще мовчати.
Здається, що в доброму стані всі мешканці пішли до печери та крижаних велетнів і ніхто не пошкодив.
Я нікого не бачу.
Після того бою я залишив острів і відразу вирушив до Асгарду, можливо вони послухалися моєї поради й втекли в Африку.
"Чи можеш ти з'ясувати, чи залишилися вони на острові?" - прошу я дівчину.
Вона на мить закриває очі: "Вони на іншій стороні острова".
Потім вона замовкає, і, здається, буде важко змусити її зрозуміти, що вона ні в чому не винна.
Ми йдемо до печери, яка сполучає нас з іншою стороною острова, печера подібна на мережу тунелів, і незабаром ми виходимо на інший бік острова на пляжі, а далеко біля човнів у стилі Вікінгу знаходяться всі мешканці цього острова. Деякі з них сидять на піску, інші стоять, спостерігаючи або чекають ворога.
Коли ми наближаємось, я бачу маленьку Фрейю, що гойдається на гілці дерева. Побачивши нас, вона підбігає до нас з чарівною посмішкою на обличчі.
"Господин, ви повернулися", - каже вона, обіймаючи мене за ногу.
"Я ж казав, що повернуся".
Поки я гладу її по волоссі, інші жителі села усвідомлюють наше прибуття і стають навколішки на знак поваги.
"Встаньте", - наказую я їм.
З натовпу виходить Зіґ і питає: "Господь, бій закінчено?"
Минуло кілька годин після нападу на острів, але не всі знали, що я залишив цей острів і думали, ніби я все ще бороюся десь на іншому боці.
"Так, все скінчено. І вони ніколи не повернуться".
Всі жителі села починають святкувати, коли я кажу, що битва закінчилася і крижані велетні ніколи не повернуться назад, уявіть, як ви живете в страху, а кожен день на вас попадуть монстри і ніщо вас не врятує, так що я можу трохи зрозуміти їх радість.
"Перш ніж говорити, давайте повернемося все в село", - сказав я, дивлячись на жителів.
Зиг ввічливо кланяється і починає збирати всіх, щоб повернутися додому.
Ми повернулися в мій маленький будиночок у центрі села, Амора сказала, що дуже втомилася і пішла спати до своєї кімнати, а я тепер сиджу з Зимом та маленькою Фрейєю.
"Як все пройшло? Чи були втрати?" - я цікавлюсь Зегою.
"Ми не втратили жодної людини, слава богу", - відповідає мені Зіґ, намагаючись поклонитися сидячи.
"Добре".
План евакуації дійсно спрацював, ідея виникла завдяки знанням з фільмів і коміксів, мені набридло читати про те, що міста руйнуються в результаті атаки, а у людей немає ніякого плану порятунку, тим більше живучи в світі, де відбувається стільки трагедій.
"Сер?", Фрейя зловила мій погляд.
"Так, малюк?" - як можна більш ніжно запитую дівчинку.
"Ти тепер повернешся на небо?", - питає вона мене з сумним обличчям.
Зиґ, схоже, теж з тривогою чекає моєї відповіді.
Через все, що сталося, жителі села тепер бачать у мені свого лідера.
"Ні, дитино, я залишуся з вами надовго", - відповідаю я з посмішкою.
Вона, здається, схвильована як ніколи, стрибає від радості, Зіґ теж посміхається.
"Це чудова новина, пане. Я розповім усім людям села, у нас сьогодні подвійне свято".
Увечері в селі було велике свято. Я не приєднався до них, подібно як мій батько не бере участі в банкетах Асгарду, я не хочу створювати всім незручності, це один з недоліків лідерства.
Тепер проблема в тому, у якому напрямку мені рухатися, я можу залишатися прихованим на цьому маленькому острові поки не почнуться події фільмів або я зможу щось змінити, оскільки знаю, що моє життя на цій землі може вплинути на історію, але якщо я надто сильно зміню ситуацію, то втрачу свою перевагу як знання про майбутнє.
Я зробив деякі розрахунки, враховуючи те, що в останньому фільмі про Месників Тор сказав, ніби йому 1500 років, з урахуванням часу, який я прожив, вийшло що у мене близько 800 років.
У мене в запасі багато часу, але це якщо не поставити жодної глобальної мети.
І тут я згадав про Ваґанда. Це країна, в багато разів більш технологічно розвита, ніж решта людства. Заховані в Африці, ізольована від світу, вона не має жодного впливу на нього, тому зміна майбутнього на маленькому відокремленому острові не змінить подій доти, доки він залишається ізольованим.
Я почав розробляти плани розвитку своєї маленької країни.
