"Як просувається план евакуації?"
"Як ти і планував, Зіґ знайшов чудове місце, де можна заховати всіх смертних на випадок нападу".
"Яке місце?"
"У печері, яка з'єднана із природним підземним тунелім, що ведуть на інший бік острова".
"Я не люблю темноту".
Маленька Фрейя показує своє невдоволення моїм планом безпеки.
"Ти хочеш стати воїном і боїшся темряви?"
"Я нічого не боюся".
На обличчі Фрей не видно страху.
"Господин", - говорить Зіґ, підходячи до нас.
"Як план безпеки, Зіґ?"
"Ми віднесли трохи їжі до входу в печеру, а також човни, пані Амора навчила нас орієнтуватися за зірками".
"Якщо щось трапиться, просто рухайтеся на схід, там ви знайдете суходіл".
"Так, пане, але..."
"Якщо ти хочеш щось запитати, просто запитай".
"Так, пане, невже ворог такий сильний, що вам доводиться вигадувати план, як вибратися з острова?"
"Ви турбуєтеся, що я помру через цей план? Мене хвилює тільки одне - не знищити острів під час мого зіткнення, особливо разом з вами на ньому".
"Зрозуміло."
Саме в той момент, коли я збирався запитати Зиґа, за кілька метрів від нас з неба падає стовп кольорового світла, і з нього виникає високий безволосий чоловік з бородою - це генерал, який був у залі під час військової конференції.
"Принц", - він вітає мене, але, на відміну від минулого разу, я бачу в його позі повагу.
"Зіг, ти не міг би нас залишити?"
"Так, пане Фрейя підемо", - він забирає маленького воїна, і ми залишаємося втрьох.
"Справді, генерале, які новини?"
"Твоі висновки були правильні, мій принц, коли ми зробили те, що ти спланував, група гігантів спробувала вторгнутися в Асгард, вони всі були убиті королем, не завдавши жодної шкоди мешканцям".
"Схоже, ти все правильно зрозумів, Бальдр".
"Ти сумнівалася в мені, Амора?"
"Так, завжди вважала тебе вченим, а не стратегом".
"А як щодо інших королівств, генерале, вони відступили?"
"Начали, мій принц. Принц Тор не чекав, поки вони відвернуться і напав на табір, знищивши їх одним махом".
Я бачив, що генерал трохи розсердився і я не звинувачую його.
Тор міг би почекати, поки гіганти відкинуться, але замість цього він напав на них, втрачаючи життя солдат без жодної причини.
"А Локи?"
"Він чекає, поки ворог відступить".
Чим більше я думаю про це, тим більше мені здається, що Локі був би в сто разів кращим королем, ніж Тор.
"Отже, генерал. Я не думаю, що ви прийшли сюди лише для того, щоб дати мені простий звіт".
Генерал падає переді мною на коліна.
"Я хочу вибачитися, принце, під час зустрічі я судив про вас, навіть не знаючи вас це була велика помилка".
"Як вас звати, генерал?"
"Нордур Сігсон, сер".
"Встаньте, я не зобов'язаний вас прощати, бо ви ніколи мене не ображали".
"Дякую вам, сер".
"Ти хочеш сказати щось ще?"
"Так, Хеймдаля я не бачив, але велетні в Мідгарді, здається, першими відступають, сер".
Це було занадто швидко, хоча якщо подумати, це було останнє місце, де вони атакували, можливо, тут було менше всього війська, і тому відступ найшвидше.
"Тоді ми можемо повернутися до...."
Сильний шум перервав мене, я побачив, як вершина найближчої гори вибухає, створюючи лавину, потім я бачив, що з вибуху вершини піднімається людинаподібна істота, яка повністю покриті льодом, на відміну від того, з яким я бився на арені, цей був понад 20 метрів завдовжки.
Справжній Льодовий Титан.
Льодовий титан з ревом піднімається в небо, наче радіючи, що на Землі. Потім він починає спускатися від його ніг і гори.
"Зиг", - кричу я.
Зиг біжить до мене, коли бачить мою серйозну ситуацію.
"Пересаживай всіх на човнику".
"Так, пане".
"Амора і генерал, ви будете захищати смертних, а я займуся крижаним титаном".
"Так, сер".
"Бальдр, я...."
"Аморо, у мене немає часу переконувати тебе, просто довірся мені".
Вона хмуро дивиться на мене, і я знаю, що вона зрозуміє ситуацію.
"Так".
Вони обоє втікають у напрямку, де збираються жителі села.
Вона знає, куди йти, і Амора, мабуть дуже зла на мене, але вона буде в безпеці, вона сильна, а у неї замало енергії, щоб боротися з титаном, тому я й послав її захищати смертних.
Я біжу до гори. Кілька жителів села втікають у протилежному напрямку, і Титан починає повільно спускатися з гори. Решта Льодових Великанів швидші і вже біля підніжжя.
Коли я наближаюсь до них, кілька віддаляються від інших і прямують до жителів села - нічого такого, з чим не змогли б впоратися Амора та генерал.
Я підходжу до перших п'яти велетнів, концентрую свою силу наконечнику списа, який стає червоним, через кілька секунд навколо лізвія спалахує золото - полум'я сонця, створене моєю силою і підпироване як вогонь зірок, від згоряння водню та гелію довкола мене.
На жаль, водень і гелія в земній атмосфері небагато. Тому це маленьке полум'я - все що я можу зробити. Але цього буде достатньо.
Коли гіганти наближаються до мене, я змахую списом, створюючи хвилю вогню, яка спадає на тих, хто біжить до мого дому, перетворюючи їх у попіл. Полум’я не слабне, лід навколо гори випаровується і вогонь падає на інших велетнів величезним потоком.
Після згорання палива полум’я гасне. Ті, хто залишився в живих гігантах, накидаються на мене з руками і трансформуються у форму зброї.
Я наношу удар першим трьом, легко розрубуючи їх навпіл, вогонь від списа, можливо, погас, але я генерую тепло на межі своїх можливостей.
До мене підстрибує крижаний велетень, намагаючись вдарити мене, але я встромив спис йому у груди, і він згорає у спалахі золотого світла.
Ще десять велетнів переді мною, я направляю списа на них, випускаючи промінь енергетичного світла, вони намагаються розділитися, але я поражу їх усіх.
Титан наближається. У мене є кілька секунд, тому я концентрую сонячні промені на собі, очікуючи слушного моменту для удару.
Коли він опиняється за кілька метрів від мене, я видаляю концентровані сонячні промені, а з неба падає величезний промінь світла, який б'є Титану прямо в груди, це триває всього секунду, і коли променя зникає, у грудях крижаного титану залишається велика діра.
Титан робить крок назад.
Атаки було недостатньо, щоб убити його, і титан б'є мене у відповідь.
Я бачу, як гігантський кулак наближається до мене швидше, ніж він повинен рухатися по моїх прикидках, і в мене немає можливості ухилитися від нього.
Я активую магічну руну, збільшую свою фізичну силу настільки, наскільки це можливо, піднімаю спис і коли удар Титана обрушується на мене, я відчуваю, що в мене ніби гора, кожна кісточка у моєму тілі здається ламається.
Від удару піді мною утворюється кратер, а потім ударна хвиля руйнує довколишній простір, дерева вириваються з землі під дією сильного вітру.
Льодовий Титан знову піднімає кулак.
Я падаю на коліна в центрі кратера, цей удар зламав мені руки, а до наступного удару залишилося зовсім мало часу.
