"Ну, і де вони?"
Льодовики Великани. Їх раса називається йотуни, термін "великаны" був даний їм Асгардцями. Їхні королівства — це просто крижана скеля, яка не має Сонця. У йотунів племінний уряд з королем на чолі. Вони вміють маніпулювати водою і заморожувати її; вони створюють лід міцніші, ніж стали. Деякі з них сильні у чаклунстві, спрямованому на створення ілюзій. Їхня слабкість - жар: під дією високих температур вони зменшуються в розмірах і слабшають, а для відновлення сил їм доводиться ховатись у холодних місцях.
Шість синіх гуманоїдів чотириметрового росту в навушниках спускаються з гори, ніби прогулюються.
Я перебуваю біля підніжжя, сиджу на камені з списом наготіве, лідер маленької групи був також зі списем, але крижаним, і першим помітив мене.
"Дивіться, нарешті комусь набридло дивитися, як ми вбиваємо цих смертних".
"Господин, на ньому плащ королівського кольору".
У Асгарді лише королівські особи носять червоні плащі.
"Хааa, принц. Я ніколи не вбивав принців".
"Може, вистачить базікати і покінчимо з цим?", - кажу я.
"Хахаха, він виглядає так, ніби хоче померти якомога швидше".
Шість гігантів були пихатими, але не ідіотами, вони оточили мене, коли я піднявся на ноги, велетень позаду мене перетворив свою руку в крижаній клинок і атакував мене. Але я просто повернув спис і нападав, не обертаючись, проколовши першого ворога у груди, тому він розсипався на дрібні шматочки льоду.
Два гіганти з моєї сторони стосуються землі, створюючи дві крижані колони, які йдуть до мене, у відповідь я використовую свою силу. Моє спис світиться золотим світлом, і хвиля тепла не дає крижаним колонам вдарити мене, вибухаючи їх, мить потому я кидаю спис в гіганта ліворуч, пронизуючи його шию, та відразу ж біжу до противника справа.
(Пробляю використовувати руну).
Я підходжу до крижаного велетня праворуч, який шокований тим, що я підійшов до нього без зброї.
Я активую свою головну руну, яка у свою чергу активізує Румуз, яку я використовую для збільшення своєї фізичної сили.
Я відчуваю вибухівку силу всередині свого тіла, наношу удар у груди велетня, який здається зроблений з повітря, коли моя рука прошиє його, не встоївши опору, миттєво вбиває.
Інший крижаний велетень нападає на мене, використовуючи кинджал з льоду, я ухиляюся вправо, піднімаючи руку, і спис, що лежить на землі після мого другого вбивства, наче оживляється, обертаючись в повітрі і повертаючись у мою руку я обертаю його, розрубуючи четвертого гіганта навпіл, залишилося ще два.
Зустрівшись з ними, він за кілька секунд вбив чотирьох його людей.
Він встає переді мною і атакує списом. Удар зверху, спрямований на те, щоб розрубати мене навпіл, я блокую рукояткою списа, потім відштовхую його крижане списи, обертаючи свій спис, і відсікаю йому голову, вождь стоїть кілька секунд нерухомо, поки не падає, як і інші до цього.
Останній велетень, злякавшись, повертається до гори. Я направляю на нього вістру списи, і золотий промінь енергії та тепло ударяє йому у середину спини.
Шестеро вбиті, це була лише невелика група, але тепер вони знають, що я тут, нападуть більші їхні родичі.
Ну а я, у свою чергу, ще не закінчив свої тести.
***
Йотунхайм.
Один день тому.
У своєму величезному крижаній замку король йотунів Лафей був у люті: план не спрацював, про групу, послану з метою викрадення артефакти, нічого не чутно, можливо вона мертва, до того ж він отримав звістку, що один не покинув Асгард. Це була пастка.
"Мій король. Чи віддати мені наказ про повстання?", - запитав один з царських слуг.
"Чи принци Асгарду розділилися?"
"Так, мій король, двоє з них вже б'ються".
"Третій теж не змусить себе чекати".
Лафей програв, але це не означає, що він не зможе завдати удару в серце однієї людини.
"Зови Утгарда-Локі, ми повинні вбити принца".
***
Вже тиждень я охороняю маленьке село. Після нападу шістьох велетнів, більше не було жодної спроби напасти, тому все виглядає дивно.
За той час, що ми тут знаходимося, король велетнів повинен був спробувати вкрасти реліквію і зазнати невдачі, так що найбільш логічне, щоб він міг зробити після цього - відступити.
Відновити село за допомогою магії Амори було досить легко, люди тепер живуть спокійно, не боячись велетнів, навчання маленької Фрейї займає більшу частину мого часу, мені дуже подобається навчати когось, навіть якщо меч - не моя спеціальність.
Амора, як завжди, зосереджується на своїх дослідженнях, за її словами, вона майже вдосконалила свою техніку телепортації настільки, що може перенести нас у будь-яке королівство.
Вона збудувала невеликий будинок в самому центрі села, він став священним місцем для жителів, тільки Зіґ, голова селища, і Фрейя, підопічна бога, могли наближатися до цього місця.
Тепер я даю ранковий урок моєму першому учневі.
"Двигайся швидше за всіх, жінки зазвичай не сильніше чоловіків, але вони точно швидші".
"Отже, чоловіки сильніші за жінок?" - запитала Фрейя, припинивши розмахувати своїм клинком.
"Говорити, що людина сильніша тільки тому, ніби вона чоловік або жінка, нерозумно, в цьому всесвіті є жінки сильніший за мене".
"Наприклад, принцеса Амора?"
"Так, вона дуже могутня, але чому ти називаєш її принцесою?"
"Вона сказала мені називати її так, одного разу я назвала її тіткою, а вона сказала, що перетворить мене в курку, якщо я ще раз так скажу".
Тільки я зібрався відповісти, як побачив Амору, яка з усмішкою підбігла до місця нашого перебування.
"Бальдр, цей острів просто невірний".
"Наскільки?"
"Я намагалася знайти матеріали для своїх досліджень, тому використала заклинання, щоб дізнатися, де шукати на острові, і виявила, що цей острів має високу концентрацію мінералів, а також знаходиться прямо на вершині лей-лінії, яка збільшує силу закляття".
Лей-лінії - це вени магічної енергії, що проходять по всьому світу.
"О, ти також з'ясувала, де ми знаходимося?"
"Судячи по карті, яку ти описав, ми знаходимося в Східній Африці, до речі, де ти бачив цю карту?"
"У бібліотеці Асгарду".
Оскільки мені було цікаво дізнатися, де ми знаходимося, я описав Аморе карту світу. Хоча я пам'ятаю тільки приблизно карту світу моєї Землі, і до того ж пригадую, що на карті всесвіту Марвел є принаймні кілька уявних країн, тому не дивно, де ми знаходимось.
