До зміни економічної структури місто Донгє було промисловим мегаполісом.
У ті часи місто було побудоване навколо величезних заводів. Закриті селища навколо кожного заводу були відносно самодостатні та ізольовані; поруч із ними розташовувалися школи, лікарні та торгові центри. У великих селищах навіть були власні громадські басейни та молочні ферми.
У той час, понад тридцять років тому, найбільшим і найважливішим заводом у місті Донгє був Тяньхунський зброярський завод, розташований у районі Сі. Спільнота навколо заводу забезпечувала своїх працівників абсолютно всім необхідним, створюючи для мешканців справжній куточок раю.
Що стосується освітніх закладів, то тут було все — від дитячого садка до старшої школи, а в плані розваг мешканці району Тяньхун ні в чому не потребували. У районі навіть був невеликий парк атракціонів для дітей.
Зараз зброярський завод давно переїхав із міста Донгє. На місці заводу та будівель спільноти зросли височенні хмарочоси. Єдиною залишковою частиною старої спільноти тих часів був невеликий парк атракціонів, який так любили діти спільноти Тяньхун.
Але деяким це могло здатися дивним. Свого заводу вже не існувало. Чому ж парк атракціонів залишився?
Просто був час, коли він був незамінним. Але приблизно десять років тому в місті з'явилися інші парки та ігрові майданчики, проте жоден із них не міг конкурувати за привабливістю з парком атракціонів «Тяньхун». Коли зброярський завод покинув місто, нерухомісна компанія поглибила звільнені землі в районі Сі. Парк атракціонів був одним із об'єктів, які компанія придбала, маючи намір перетворити його на платну туристичну пам'ятку.
Але все пішло не зовсім так, як планувалося. З мірним швидким розвитком економіки міста Донгє в нього хлинули нові підприємства, багато з яких підтримувалися іноземними інвесторами. Нові підприємства та проекти з'являлися всюди, і незабаром на місто Донгє претендували два великі, більш привабливі парки атракціонів. Старий парк атракціонів «Тяньхун» проіснував лише три роки після від'їзду заводу з міста.
Парк атракціонів закрився приблизно десять років тому. З того часу він існував у стані невизначеності. Ніхто ним активно не керував, але через різні корпоративні суперечки щодо власності його не могли зруйнувати.
Зараз, у сучасному Донгє, напівзруйнований парк атракціонів був не більше ніж жарту. Багато молодих мешканців міста Донгє називали його «кладовищем молоді».
Але нещодавно це «кладовище молоді» стало популярним місцем для молодих пар та фотографів.
У постійно змінюваному ландшафті міста Донгє старий парк атракціонів був поглинутий високими хмарочосами. Для багатьох людей місто було неминучою в'язницею глянцевих офісних будівель, куди б вони не подивилися, тому естетика цього старого занедбаного парку була бажаною зміною декорацій для тих, хто втомився від холодного, бездушного міського пейзажу, який вони бачили щодня.
Пізнього вечора світло від оточуючих офісних будівель освітлювало лише околиці старого парку атракціонів. Світло міста не могло проникнути в глибину занедбаної ігрової площадки.
У цій абсолютній темряві стояв старий потяг одного з атракціонів, зарослий та майже розвалюючийся на частини. Раптом із третього вагона розбитого потягу вирвався різкий видих. Зсередини піднялася рука і вдарилася по запотілому, брудному вікні. Нігті скребли по склу, пронизуючи ніч пронизливим скреготом, від якого сводило зуби.
Удень цей старий потяг був неймовірно популярним місцем серед підлітків та молоді, які любили приймати сумні, похмурі пози біля колій та робити фотографії, які потім викладали в соціальні мережі з псевдопоетичними підписами про те, як їх не розуміють.
Вночі потяг часто ставав місцем, де молоді пари шукали... самотності.
Через десять хвилин після видиху та скреготу нігтів по пожовклих склах потягу одна з кривих дверей з лязгом розчинилася. З неї вискочила пухка жінка у білій облягаючій сукні. Хитаючись, вона пройшла кілька кроків вперед, дістала з кишені запальничку і запалила довгу тонку сигарету.
Незабаром після цього звідти ж вибіг чоловік без сорочки. Вони притулилися один до одного і почали шепотітися, час від часу викидаючи вибухи сміху.
Викуривши разом три сигарети, жінка поправила сукню і, здавалося, була готова йти. Чоловік, навпаки, не хотів, щоб ця ніч закінчувалася. Він взяв її за руку і притягнув до себе, цілуючи всюди, куди діставав.
Жінка хихикнула і відповіла на обійми чоловіка.
— Пойдемо кудись ще.
Чоловік оглянувся. Окрім занедбаних вагонів потягу, де можна було залишитися наодинці, тут було...
— Ось там, — запропонував він, його очі запалали жартівливістю.
Жінка подивилася туди, куди він вказував, і її брови нахмурилися від тривоги.
— Ну, не знаю. Чи це не занадто небезпечно?
Чоловік вказував на вагончик старого атракціону, який все ще гойдався в повітрі, прикріплений до давньої сталевих рами атракціону. Рама знаходилася на висоті не менше трьох поверхів від землі, і не було жодних укріплень, щоб підтримувати вагончики, що висіли на рамі. Просто залізти на висілий вагончик було б жахливо безрозсудно.
— Це цікаво саме тому, що небезпечно, — наполягав чоловік із зневіреною усмішкою. Він обхопив жінку за плечі і притиснув її до себе. — Маленька Шан, чи це не твоя ідея — кожного разу «кататися» на різних атракціонах? Ти ж не боїшся висоти, правда?
Жінка хмикнула.
— Хто тут боїться висоти?
— Тоді йдемо. — Чоловік був повний впевненості, йому не терпілося продемонструвати свою хоробрість та чоловічість перед своєю дівчиною. — Не хвилюйся. Поки я з тобою, нічого поганого не станеться.
Незабаром пара залізла у підвісний вагончик старого атракціону. Давня сталеві рама скрипіла і стогнала під їхньою вагою, а внутрішній простір вагончика виглядав таким же небезпечним, як і підйом угору. Більшість опорних поручнів всередині вагона були тріснули та розбиті. Три відколоті шматки виступали з рами вагона, наче гострі металеві шипи.
Жінка вхопилася за один із єдиних ще не зламаних поручнів. Її обличчя побіліло, наче простирадло.
— Забудь про це, ця річ занадто нестабільна. Якщо ми занадто багато рухатимемося, вона обов'язково впаде.
Чоловік ковтнув повний рот слини. Страх остаточно вкрався й у його серце, проте він не хотів визнати цього перед жінкою. Він напустив на себе вигляд хороброго і сказав:
— Не бійся, все гаразд. Ми не так вже й високо. До того ж вагончик нас захистить, навіть якщо ми впадемо, з нами все буде добре.
Він простягнувся до жінки, намагаючись знову обійняти її.
Але саме в цей момент жінка послизнулася і втратила опору, втративши рівновагу і спотикнувшись.
Підвісний вагончик і так був нестабільним. Коли жінка так несподівано оступилася, він сильно похитнувся і втратив хитку рівновагу. З гучним, тривожним скрипом вагончик зрушив і з'їхав з рами.
На долю секунди чоловік і жінка з жахом зустрілися поглядами. Ще до того, як вони встигли зреагувати, увесь їхній світ перевернувся догори дриґом.
Вагончик почав падати, внаслідок чого пара, що перебувала в ньому, впала прямо на землю за три поверхи нижче.
— А-а-а-а..!
Їхні пронизливі крики жаху були поглинуті болотяною темрявою занедбаного парку. Вагончик пронесся повітрям, набираючи швидкість, доки не врізався в землю з оглушливим гуркотом. Потім він покотився землею, наче некерований автомобіль, що злетів з краю обриву.
Через п'ять хвилин зі зламаних решток впавшого вагончика простягнулася окровавлена рука. Жінка, обличчя якої було забруднене брудом і кров'ю, з плачем виповзла назовні. Її біла сукня була забруднена темно-червоною кров'ю, а деякі стрази, якими були прикрашені її нігті, відірвалися. Її довге волосся, також забруднене кров'ю, було безладно розкидане по її сильно нафарбованому обличчі.
Це було жахливе видовище; вона нагадувала жінку-призрака, що виповзає з телевізора.
Позаду неї чоловік видавав безкінечні стогони болю. Коли жінка з великим зусиллям піднялася на коліна і обернулася, від того, що вона побачила всередині вагона, її зіниці стиснулися до точки.
З живота чоловіка виступав довгий тонкий шип!
Жінка хотіла кричати і верзтати, але вона була занадто налякана, щоб видавати хоча б звук. Чоловік лише здивовано дивився на неї і слабо шепотів:
— Мала Шань, допоможи... врятуй мене...
Жінка з порожніми від жаху очима дерев'яно похитала головою. Від цього руху кров потекла по її лобу, і вона стиснено забурмотіла:
— Ні, ні...
Чоловік видав гучний, болісний зітх, його обличчя спотворилося від гніву і ненависті.
— Чого ти просто стоїш? Виклич швидку допомогу, виклич лікаря, негайно!
Жінка раптово встала з кам'янистої, нерівної землі. Її біла, забруднена кров'ю сукня розвіювалася на прохолодному нічному вітерці.
— Я не можу тебе врятувати, — прошептала вона. Наче в трансі, вона зробила три кроки назад, перш ніж раптово, здавалося, прийшла до тями. Вона знову підійшла до вагончика, але лише для того, щоб підняти випавший з нього мобільний телефон.
— Ти... — Очі чоловіка вже починали втрачати світло, а кров все більше і більше витікала з ран.
— Не можна дозволити, щоб хтось дізнався. Не можна дозволити, щоб хтось дізнався, — бурмотіла жінка знову і знову під носом, судомно трясучи головою і знову відступаючи назад. — Мені шкода...
— Зупинися! Залишся зі мною! — заволав чоловік, зібравши всі сили, щоб заговорити. Він боровся всіма силами, але нічого не міг зробити, оскільки жінка повернулася і зникла в темряві.
Наступного ранку першу групу школярів, що прийшли до парку розваг погратися, чекала моторошна сцена прямо з фільму жахів. Чоловік лежав на боці в купі уламків, з його живота виступав іржавий залізний прут. Сіруваті уламки навколо нього були забарвлені чорно-червоною кров'ю. Його безжизненні очі випиналися з черепа, а вираз обличчя застиг у масці болю.
Його права рука була витягнута вперед, ніби намагаючись вхопитися за останню нитку надії.
Золотисте світло ранкового сонця розлилося по його тілі, але він уже давно перестав дихати.
Після того, як про моторошне видовище повідомили поліції, районний відділок Сі швидко направив групу слідчих, щоб оцепити місце події.
Перші судово-медичні експерти, що прибули на місце події, визначили, що час смерті чоловіка — між 23:30 і північчю попередньої ночі. Ймовірною причиною смерті було визнано залізний прут, що пронизав печінку чоловіка.
Поруч із парком розваг зібралася ціла ескадрилья поліцейських машин, а за межами поліцейської стрічки, що оточувала місце події, зібралася натовп цікавих глядачів. Інцидент стався під час літніх канікул, і хоча парк атракціонів більше не працював, багато дітей з цього району все ще вважали його своєю особистою майданчиком для ігор і притулком.
Усі діти в натовпі напружували і вигинали шиї, намагаючись розгледіти, що відбувається за стрічкою. Ті, хто мав багату уяву, вже складали в голові моторошну історію жахів, а більш сміливі вже домовилися зібрати своїх друзів і пізно вночі пробратися туди, щоб дослідити місце, де було знайдено тіло.
Коли на місце події прибув Відділ тяжких злочинів, вони припаркувалися в стороні від основної маси поліцейських машин району Сі. Мін Шу вийшов з пасажирського сидіння саме вчасно, щоб почути, як один збуджений хлопчик каже своїм друзям:
— Друзі, ви знаєте, як помер той хлопець? Мій старший брат сказав, що його вбила отруєна голка відьми! Голка була такою довгою — вона пройшла весь шлях від верхівки його голови до підошви ніг!
Мін Шу мовчки слухав.
— В ніч повного місяця, — продовжував хлопчик, говорячи так збуджено, що з його рота летіла слина, — відьма знову з'явиться і використає свою голку, щоб покарати людей, які вчинили погані вчинки! Хлопці, хочете побачити відьму? Мій брат сказав, що відведе мене до неї, тож я можу взяти вас із собою!
Усі діти, що зібралися навколо цього хлопчика, з виразом страху й нетерплячого очікування на обличчях охоче погодилися на цю можливість.
У цей момент Мін Шу окликнув хлопчика, і той повернувся, оглянувши його з ніг до голови, ніби оцінюючи.
— Дядьку, не хочеш піти з нами до відьми? — запитав він.
Один із його друзів, низьенький хлопчик, нахилився і засвистів:
— Ні за що! Він дорослий, він не з нас. Він може на нас донести!
Але дівчинка з заплетеними косичками заперечила:
— Дядько дуже милий, ми повинні дозволити йому піти з нами!
Мін Шу присів поруч із дітьми:
— Хлопці, ви хочете піти подивитися на місце злочину?
Очевидний лідер, здавалося, замислився на мить, перш ніж вирішити:
— Якщо ти будеш діяти як наш охоронець і не будеш на нас доносити, я дозволю тобі приєднатися до нас!
— Охоронцем? — Мін Шу хмикнув і зробив вигляд, що замислився: — Але вас занадто багато. Я не зможу захистити вас усіх.
Хлопчик блимнув великими широко розплющеними очима.
— Але ж ти такий високий.
— Я чув, що відьми просто обожнюють їсти дітей, — спокійно продовжив Мін Шу. — Щовечора вони з'їдають не менше семи дітей, щоб зберегти молодість. Так склалося, що вас семеро, а я можу захистити лише одного з вас.
З облич усіх дітей одночасно зникли фарби.
Дівчинка з косичками першою знайшла голос і запитала:
— Правда? Це правда?
— Звичайно, це правда, — сказав Мін Шу.
— Неможливо! — сердито вигукнув лідер. — Хлопці, не слухайте його! Відьми не їдять дітей!
Мін Шу похитав головою.
— Нащо мені брехати вам? Я можу захистити тебе, малюку, але це означає, що я не зможу захистити твоїх друзів.
Діти подивилися одне на одного, обмінялися тривожними й наляканими поглядами, а потім розбіглися.
Коли вони пішли, Мін Шу усміхнувся, підвівся, підійшов до поліцейської стрічки і прослизнув під нею.
Зазвичай це не було те справа, за яку варто було братися Відділу тяжких злочинів. Поліція району Сі була більш ніж здатна впоратися з нею самостійно. Але Мін Шу лише недавно повернувся до міста Донгьє, і йому потрібно було знову утвердитися в ролі капітана Відділу тяжких злочинів. Як тільки він отримав повідомлення про цю справу, він зібрав своїх людей і поспішив на місце події.
На місці події в даний момент працювали слідчі, які збирали зразки крові та фотографії слідів ніг. Мін Шу пробрався крізь них до тіла і присів навпочіпки поруч із ним.
Його погляд миттєво пройшов усією довжиною сталевої рами.
— Померлий впав звідти, — сказав Чжан Хайюй, заступник капітана загону району Сі. Він витер піт, що виступив на обличчі, і продовжив: — Вагончик був весь у крові. Схоже, що жертві вдалося відповзти від нього приблизно на п'ять метрів до свого поточного місця перебування.
Мін Шу одягнув пару рукавичок і замислився:
— Що він робив там посеред ночі?
— Деякі жебраки проводять тут ніч, — сказав Чжан Хайюй. — Але судячи з того, як одягнена ця людина, він, ймовірно, не був бездомним.
Мін Шу кивнув у знак згоди.
— Чи є поблизу камери спостереження?
Чжан Хайюй нахмурив брови.
— Це місце було покинуте так давно. У парку немає жодної камери, лише на вулицях ззовні.
Мін Шу приклав пальці до горла померлого і прослідкував слід від нього до губ жертви.
— Хтось був із ним, коли він впав. Швидше за все, жінка.
Через долю секунди команда виявлення слідів повідомила, що на території, прилеглий до місця події, виявлено дві групи слідів. Один із них належав жертві, а другий вказував на присутність жінки зростом від 155 до 160 сантиметрів і вагою близько 85 кілограмів.
Чжан Хайюй оглянувся на Мін Шу і показав йому великий палець угору.
— Вражає, капітане Мін.
Мін Шу підійшов до впавшого вагончика і подивився на кров'яну кашу всередині. Його погляд зупинився на одному з сидінь.
Сидіння було перекосене, його залізний каркас і дерев'яні панелі пом'яті й деформовані. Мін Шу нахилився над сидінням і обережно витягнув один довгий тонкий волосок із тріщини в розколотому дереві.
Відступивши від вагончика, він випрямився і підняв волосся, щоб роздивитися його в променях сонця. Прядка була пофарбована в золотисто-рудий колір, що став популярним останнім часом, і волосяна цибулина була прикріплена — цього було достатньо, щоб провести аналіз ДНК.
— Є люди, готові на все заради кохання. — Мін Шу запечатав волосся в пакет для доказів і передав його одному з криміналістів. — Простого готельного номера їм недостатньо. Їм доводиться кидати обережність на вітер і ризикувати життям у такому місці.
Чжан Хайюй був детективом із великим досвідом роботи. Йому не знадобилося багато часу, щоб скласти два й два і зрозуміти, що сталося тут минулої ночі.
Але є одна річ, яку він не розумів. Якщо ці двоє були настільки божевільно закохані одне в одного, що їм довелося таємно відправитися в таке дикий місце, щоб зайнятися сексом, то чому жінка кинула чоловіка після падіння?
Якби вони вчасно звернулися по допомогу, чоловік не помер би.
— Їхні стосунки були таємницею, — припустив Мін Шу. — Можливо, вони були одружені з іншими людьми. З якоїсь причини вони не могли дозволити, щоб їхній роман став достоянням громадськості. Але тут немає нестачі в доказах. Розкрити цю справу буде нескладно. Чи були при померлому якісь документи?
— Ось. — Чжан Хайюй дістав пакет із доказами, у якому лежав сірий гаманець. — Чжан Сіхао, двадцять чотири роки. Але нам ще потрібно підтвердити його особу через офіційні канали. Що дивно, ми ніде не можемо знайти його мобільний телефон.
Брови Мін Шу піднялися від здивування. Після секунди роздумів він звів очі.
— Його коханка. Має бути, вона забрала його.
Коли поліція прибула до готелю «Сіюе», Сюй Ліншань якраз підмітала попільницю, яку розбив один із гостей.
Їй було двадцять сім років; вона народилася в сільській місцевості за межами великого міста. Ще не досягнувши повноліття, вона приїхала до міста Донгьє на заробітки. Вона займалася чим завгодно — від прибирання та продажу підробленого алкоголю до роботи за касою в перукарні.
Три роки тому вона вийшла заміж за чесного й слухняного таксиста. Її життя стало стабільнішим, у неї народився дитина, й тепер вона знайшла надійну роботу: працювала прибиральницею в цьому готелі.
Вона ніколи не отримувала професійної освіти, тому їй трохи не вистачало здорового глузду. Але вона була гарна й егоїстична, й їй не подобалося, що її чоловік, хоч і гідна людина, був значно старшим за неї, непривабливим і зовсім не задовольняв її в ліжку.
Пів року тому вона познайомилася з Чжан Сихао, який працював у тому ж готелі, що й вона. Між ними миттєво промайнула іскра, й вони почали пристрастний роман.
У них із Чжан Сихао було схоже походження. Обидва вони народилися в сільській місцевості й обидва покинули рідні місця в підлітковому віці. Чжан Сихао вмів керувати автомобілем, а в ліжку він був просто чудовим. Порівняно з її чоловіком Сюй Линьшань, він був у безліч разів привабливішим. Але він був бідний і, як і Сюй Линьшань, не вмів економити.
Сюй Линьшань не пошановувала свого чоловіка, але вона не обов'язково пошановувала й Чжан Сихао. У минулому вона спала з багатьма багатими чоловіками, але вони, у свою чергу, не пошановували її.
Якби в неї були інші варіанти, вона б не вийшла заміж за лисого й пузатого таксиста.
Коли Чжан Сихао почав залицятися до неї, вона спочатку вагалася, прийняти його залицяння чи ні. Але, подумавши, вона вирішила, що немає нічого поганого в тому, щоб просто кілька разів переспати з ним. Незалежно від того, вийде це чи ні, вона завжди зможе пересісти на інший корабель, якщо в її житті з'явиться більш привабливий варіант.
Сюй Линьшань завжди точно знала, яка вона людина: не добра дружина й любляча мати, а похотлива жінка, яка шукає товариства гарних чоловіків. Але вона не була готова відмовитися від стабільності, яку давав їй чоловік. Вона могла змінювати, але була рішуча не бути викритою.
Чжан Сихао був дуже грайливим. Два місяці тому він уперше запросив Сюй Линьшань у безлюдний парк атракціонів, щоб розважитися на півночі. Сюй Линьшань отримала таке задоволення від цього першого разу, що їй прийшла в голову ідея «прокатитися» на всіх атракціонах парку.
Вчора це був уже одинадцятий атракціон.
Чоловік Сюй Линьшань працював у таксі разом із іншим водієм і часто затримувався допізна. Це давало Сюй Линьшань багато можливостей зустрітися з Чжан Сихао, щоб поглибити їхній таємний роман.
Але те, що сталося минулої ночі... вона навіть не могла уявити, що таке може статися.
Їй просто не пощастило.
З того моменту, як вона впала, її розум був сповнений туману паніки й відчаю. Вид Чжан Сихао, що кровоточить, і гримаса болю, що спотворила його обличчя, запалилися в пам'яті Сюй Линьшань назавжди. Вона не могла вигнати ці образи з голови й тремтіла, коли згадувала той момент.
«Я зробила це не спеціально. Це не моя вина. Я не обирала не рятувати його. У мене взагалі не було вибору! Я не могла викликати швидку допомогу. Якби приїхала швидка, усі б дізналися. У мене є чоловік, у мене є дитина, у мене є родина. Я не могла дозволити, щоб хтось дізнався!»
Вона повторювала ці думки знову й знову, відчайдушно намагаючись переконати себе в їхній правдивості.
Коли поліція прибула до готелю з ордером на її арешт, у Сюй Линьшань від паніки затьмарилося розуміння. Вона навіть не могла зрозуміти, як її викрили.
Районний відділок поліції Сі. Комната для допитів.
Сюй Линьшань сиділа за столом для допитів. Перед нею лежали такі предмети: пасмо волосся, запечатане в пакет для доказів, фотографії слідів на місці падіння та результати аналізу крові, який виявив сліди її крові на місці події.
І все ж Сюй Линьшань продовжувала категорично заперечувати, що була з померлим Чжан Сихао минулої ночі.
— Ви помилилися, — наполягала вона. — Ми з Чжан Сихао просто колеги. Ми навіть ніколи по-справжньому не розмовляли один з одним. У мене є родина, у мене вдома річна дитина. Як я можу гуляти з якимось чоловіком посеред ночі?
— Камери спостереження біля парку атракціонів все зафіксували. Минулої ночі о 21:03 ви й Чжан Сихао увійшли до парку атракціонів, поводилися досить інтимно один з одним. Пізніше, о 23:12, ви пішли одна й у паніці. — Мін Шу подивився на неї довгим, пильним поглядом, повертаючи ноутбук із відповідними записами камер спостереження до неї обличчям. — З цими записами й доказами, які я вже представив вам, пані Сюй, ви повинні зрозуміти, що ваше визнання не таке важливе, як ви думаєте.
Все це була нова інформація для Сюй Линьшань. Вона не знала про поширеність камер спостереження у великих містах і не могла уявити, що сліди ніг або кров можуть розкрити особу людини. Вона щиро вірила, що якщо у Чжан Сихао забрати телефон до того, як він встигне покликати на допомогу, якщо ніхто не застане її на місці злочину, то вона буде в безпеці.
Вона з тривогою копошилася нігтями, думаючи лише про те, як приховати свою зраду.
— Ваші дії, — продовжив Мін Шу, — призвели до смерті Чжан Сихао.
Очі Сюй Линьшань широко розплющилися від шоку.
— Чому це?! Я ж не знала, що його пронзить цією залізною трубою!
— Отже, ви визнаєте, що були в будиночку разом із Чжан Сихао? — вимагав Чжан Хайюй.
Сюй Линьшань відсахнулася назад і затремтіла:
— Я... я...
— Не хочете ж подивитися на звіт про розтин Чжан Сихао? — Мін Шу простягнув папку через стіл і поклав її перед Сюй Линьшань. Він зручніше сів, склавши пальці. — Він отримав численні забиття м'яких тканин. Два ребра були зламані. У нього було внутрішнє кровотеча. Однак помер він не від падіння. Якби йому вчасно надали медичну допомогу, він би вижив.
Очі Сюй Линьшань нервово металися туди-сюди, вона почала скреготіти зубами.
— Що ж до вас, — продовжив Мін Шу, відкинувшись на спинку крісла. — Схоже, ви не отримали жодних травм, окрім рани на голові. Виглядає так, ніби коли вагончик впав, Чжан Сіхао захистив вас своїм тілом.
На очах Сюй Ліншань раптом з'явилися сльози. Вона слабо похитала головою.
— Я не знала. Я не знала, що він помре...
— Правда? Ви дійсно не знали, що його життю загрожує небезпека? Він не кликав вас на допомогу? Він не благав викликати швидку? Але ви не допомогли, чи не так? Мало того, ви забрали його мобільний телефон із собою. — Очі Мін Шу з кожним словом ставали все холоднішими. — Запевняю вас, пані Сюй, подальше приховування правди не принесе вам нічого доброго.
Хоча Сюй Ліншань протягом багатьох років мала кілька романів із різними чоловіками, вона ніколи не стикалася з подібними допитами. Вона ніколи не мала серйозних зіткнень із поліцією. Коли Мін Шу виклав проти неї стільки доказів і вимагав відповідей, вона нарешті зламалася і слабким, тремтливим голосом зізналася у романі з Чжан Сіхао.
Зрештою, вона подивилася на Мін Шу наляканими, почервонілими очима.
— Чи мене... чи мене справді посадять до в'язниці? Це дійсно не я його вбила! Я нікого не вбивала, все сталося випадково...
Після її зізнання справу можна було вважати закритою. Мін Шу окинув її холодним поглядом і, не сказавши жодного слова, покинув кімнату для допитів. Вийшовши звідти, він зустрівся в коридорі з чоловіком середніх років, який ледь не лисів і чекав там; все його обличчя було вкрите зморшками.
Цей чоловік середніх років був ніхто інший, як чоловік Сюй Ліншань. Він виглядав дуже просто, можливо, навіть трохи непривабливо. Мін Шу миттєво оцінив його, а потім тихо зітхнув. Це був добрий, старанний чоловік, який своєю працею забезпечував дружину й дитину.
Люди часто глузували з тих, хто був «простим», але такі люди не розуміли, що простота й незатейливість цілком могли бути формою щастя й удачі. Сюй Ліншань своєю зрадою й ненаситною потребою бігати за спокусливими молодими людьми розбила своє щастя вщент.
Ця жінка, водночас невігла і жорстока, просто не заслуговувала на пробачення.
Коли з кімнати для допитів почулися звуки її ридань, обличчя її чоловіка ще більше зморщилось від тривоги. Він зупинив офіцера, що проходив повз, і благав:
— Що сталося з маленькою Шань? Будь ласка, не ображайте її...
Мін Шу стиснув брови, дивлячись на жалюгідний стан чоловіка. Саме коли він готувався піти, раптом почув гуркіт наближення швидких кроків.
— Начальнику! — крикнув Фан Юаньхан, біжучи до нього коридором. — У нас ще один виклик! Під купою уламків, де знайшли Чжан Сіхао... викопали ще одне тіло!