Лу Яньчжоу косо поглянув на Мін Шу:
— Ви вже зустрічалися?
— Я не був у Бюро вже більше року, — сказав Мін Шу. Він пересів на пасажирське сидіння і трохи опустився нижче. — Я знаю лише його ім'я.
Лі Шанлі, нинішній директор Бюро кримінальних розслідувань, мав незабаром піти на пенсію. Найімовірнішим кандидатом на посаду заступника директора, який мав зайняти його місце, був Лян Чжао — надзвичайно компетентний співробітник, якого Лі Шанлі особисто навчав.
Але три місяці тому від вищого керівництва прийшла звістка: новим заступником директора стане таємничий чоловік, переведений з півночі. Його звати Сяо Юань, проте більше про нього майже нічого не відомо. Офіційно Сяо Юань мав стати лише заступником директора, проте директор Лі вже почав поступово відходити від управління справами Бюро, постійно повторюючи як мантру: «Час передати справу в руки молодого покоління».
У свої тридцять чотири роки Сяо Юань, звісно, належав до того самого «молодого покоління», про яке говорив директор Лі. Незабаром після переведення Сяо Юань отримав у своє розпорядження Відділ тяжких злочинів, першу оперативну групу кримінального розшуку, відділ криміналістики, відділ виявлення слідів, відділ технічних розслідувань та кілька інших важливих відділів Бюро. Неможливо було помилитися в тому, що заступник директора Сяо став тим, хто тепер тримав у своїх руках кермо управління Бюро.
Всю дорогу до Бюро Лу Яньчжоу безперервно пліткував про Сяо Юаня. Він постійно говорив про загадкове минуле Сяо Юаня, про те, що ніхто нічого не знає про його минуле та службовий шлях. Він казав, що Сяо Юань зовсім не прив'язаний до міста Доньє, і що він використає свою нову посаду лише як сходинку для просування своєї кар'єри.
Чим більше він балакав, тим більше розпалювався, і врешті-решт сказав:
— Тобі доведеться бути насторожі. З цим новачком точно щось не так. А я знаю, який ти чоловік. Ти кидаєшся в бій, не думаючи. Там, де є несправедливість, ти опиняєшся миттєво. Але, серйозно, послухай мою пораду. Не роби нічого безглуздого, коли поруч цей хлопець. Спочатку зміцни свою позицію, добре зміцни. Я просто хвилююся...
Мін Шу відкинувся на пасажирське сидіння, розсіяно слухаючи, з виглядом «не моє діло», і ліниво запитав:
— Про що саме ти хвилюєшся?
Лу Яньчжоу шльопнув себе по стегну. Гучний тріск розійшовся по машині, наче гуркіт грому.
— Я чортівськи хвилююся, що він почне тебе переслідувати! Знаєш, птаха, яка витягує шию, підстрелюють першою, а ти завжди витягуєш шию. Ти любиш кидатися в безглузді ситуації сломя голову, і ти гарний — але не такий гарний, як я, звісно. Якщо Сяо Юань хоче когось притиснути, чи не з тебе він почне?
Мін Шу підняв одну брову, його очі блимнули протягом трьох секунд, перш ніж він фукнув, ніби раптом прокинувся:
— Я в повному бісі.
— Так, звісно! — вигукнув Лу Яньчжоу, явно не розуміючи сарказму Мін Шу. — Якби якийсь таємничий чоловік перевівся в мій відділ як мій начальник, і він явно хотів би відібрати посаду головного боса, я б розірвався бурхливими лайками. Говорю тобі, старий Мін, раз Лян Чжао знявся з дороги, то ти єдиний, хто постраждає, якщо цей хлопець захоче зробити враження на керівництво.
Мін Шу опинився між сміхом і сльозами.
— О, досить говорити про переслідування та домогання. Ти говориш так, ніби знаєш все і вся. І не називай мене «старим» Міном. Мені цього року лише стукнуло двічі по вісім.
— У минулий раз я назвав тебе Сяо Міном, і тобі теж не сподобалося. — Лу Яньчжоу знову подивився на нього. — Мені цікаво.
— Хм?
— Твої уроки мови вів учитель фізкультури, чи не так?
Мін Шу трохи випрямився і нахмурив брови від здивування. Як їхня розмова раптом перейшла на тему його вчителів?
Небагато жінок-офіцерів спецназу минулого року обрали Лу Яньчжоу першим красенем команди, але вже через тиждень корону відібрали. Причина в тому, що хоча Лу Яньчжоу гарний, він не лише багато говорить, а й стрибає у своїх думках, часто говорячи з сходу на захід. Поліцейські шкодували про це, кажучи, що рот Лу Яньчжоу не гідний його обличчя, і що балакучий красень не заслуговує бути обличчям команди.
У той момент Мін Шу відчув, що жінки мали рацію, Лу Яньчжоу дарма виріс із таким гарним обличчям, схожим на принца.
— Двічі-вісім — це два рази по вісім, шістнадцять років і неповнолітній! — вигукнув Лу Яньчжоу, демонструючи своє чудове знання мови. — Це не двадцять вісім, дурний маленький Мін!
Пійманий на оговорці, Мін Шу тихо кашлянув, але не для того, щоб замяти це «двічі по вісім», а для того, щоб поставити Лу Яньчжоу слушне запитання:
— Це новий керівник нашого кримінального розшуку, але ти, спецназовець, знаєш про нього стільки, чому?
— Очевидно, я розпитував заради тебе!
Нарешті вони під'їхали до будівлі Бюро. Лу Яньчжоу припаркував машину і продовжив:
— Лян Чжао був начальником Відділу тяжких злочинів до тебе, і він завжди був правою рукою директора Лі. Навіть після того, як його підвищили, він добре піклувався про вас, хлопців з Відділу тяжких злочинів. Він завжди давав вам найкращі ресурси та найталановитіших людей. Якби Лян Чжао зайняв місце директора Лі, ви б і надалі жили припеваючи. Але тепер, коли в руках цього нового хлопця вся влада, хто знає, що станеться з тобою та твоїми людьми?
Мін Шу з цікавістю подивився на нього.
— Всі знають, як добре Лян Чжао ставився до Відділу тяжких злочинів, — сказав Лу Яньчжоу. — Якщо цей Сяо Юань хоче утвердити своє панування, він може спробувати перетасувати карти і втрутитися в ситуацію. Просто щоб показати вам усім, хто тут господар. Вас, хлопців з відділу тяжких злочинів, може чекати нелегка доля.
Коли він закінчив, він подивився на Мін Шу і недовго прищелкнув язиком.
— Що це за вираз обличчя? Це важлива інформація!
— По-перше, — почав Мін Шу, піднявши вказівний палець. — Відділу тяжких злочинів надаються найкращі ресурси, тому що це критично важливий відділ. А не через Лян Чжао. У нас унікальна, незамінна функція в Бюро, оскільки ми можемо проводити незалежні розслідування і доводити справу до кінця. Це не має нічого спільного з «зв'язками», і якщо вже говорити про «зв'язки», то відділ тяжких злочинів завжди буде безпосередньо пов'язаний із директором Бюро, незалежно від того, хто це.
Мін Шу махнув рукою і різко ткнув Лу Яньчжоу в груди.
— По-друге, чи справді ти думаєш, що цей новий начальник без причини почне трясти Відділ тяжких злочинів? Якщо тільки вище керівництво не направило до нас повного ідіота, цього не станеться.
Лу Яньчжоу на мить замислився, а потім сказав:
— Ти справді не хвилюєшся?
— Директор Лі вже в літах. Він просто не може продовжувати керувати Бюро. Ще до того, як я поїхав до столиці на навчання, я бачив, що він почав делегувати завдання і передавати повноваження іншим. Що ж до Лян Чжао, то він видатний детектив, і у нього більш ніж достатньо досвіду, щоб зайняти місце директора Лі. Але він старомодний, і його погляд на речі надто вузький. Він не здатний мислити нестандартно. Він сильний союзник для будь-кого, але для керівництва він не зовсім підходить. Навіть я це бачу, думаєш, директор Лі цього не знає?
Мін Шу відчинив двері машини і почав виходити.
— Неважливо, хто очолює Бюро. Відділ тяжких злочинів завжди залишатиметься Відділом тяжких злочинів.
Лу Яньчжоу на мовчав, а потім усміхнувся:
— Схоже, що рік роботи в групі спеціального призначення не пройшов дарма.
Мін Шу повернувся до нього.
— Хм?
— Ти дорослішав, — сказав Лу Яньчжоу.
— А раніше я був дитиною?
— Ти був не поганий. Просто трохи менш зрілий, ніж я.
Вийшовши назовні, вони ще деякий час балакали біля машини, поки Лу Яньчжоу раптом не випростався і не подивився за спину Мін Шу.
— Капітан Лян, — привітав він.
Мін Шу теж у цей момент обернувся, вчасно помітивши Лян Чжао, що йшов до них.
Лян Чжао був засмаглим, стрункої статури чоловіком із круглим, типово китайським обличчям, яке справляло враження доброї, чесної людини, хоча й не дуже вмілої у спілкуванні з оточуючими.
— Капітан Лян, — повторив привітання Мін Шу.
Лян Чжао кивнув, його голос був глибоким, як дзвін:
— Ти повернувся?
— Так. — Мін Шу подивився на будівлю, звідки вийшов Лян Чжао. Він одразу помітив, що одне вікно все ще випромінювало світло. — Директор Лі все ще в офісі?
— Звісно, він чекає, поки ти зробиш звіт про своє повернення. — Лян Чжао здивовано скривив брови, і огидний шрам на його лобі, який він отримав десять років тому, переслідуючи банду наркоторговців, заворушився. Цей шрам Лян Чжао міг би прибрати хірургічним шляхом, але наполягав на тому, щоб носити його з гордістю, наче певну «медаль».
У цей момент він, здавалося, був не в найкращому настрої і говорив із легкою гримасою на обличчі, через що шрам виглядав ще жахливішим.
Лу Яньчжоу в таємниці подумав, що це обличчя людини, чиїй дух був пригнічений.
Однак Мін Шу це мало хвилювало, і, обмінявшись кількома люб'язностями, він рушив до будівлі.
Кабінет директора Лі знаходився на шостому поверсі. Офіси відділу тяжких злочинів, першої оперативної групи кримінального розшуку та другої оперативної групи кримінального розшуку були на поверсі нижче. Але Мін Шу не зайшов на п'ятий поверх, а одразу рушив на шостий. Перед кабінетом директора Лі він на мить зупинився, щоб поправити одяг, і вже збирався постукати, коли побачив, що двері відчинилися звідсередини.
Висока, струнка постать чоловіка закривала світло, що йшов з офісу.
Мін Шу підняв очі і зустрівся поглядом із спокійними, темними очима чоловіка.
Чоловік був дуже високого зросту, майже сто дев'яносто сантиметрів. На відміну від Лян Чжао, який був високий, як гора, його постава була прямою і гострою, як довгий, гострий і важкий меч, що пронизує своїм благоговійним сяйвом небо і землю.
Але очі цієї людини не були такими лякаючими, як його фігура і постава. Швидше, у нього були чудові риси обличчя, яке, здавалося, добре підходило для більш м'яких виразів. Його очі були теплими і ніжними, у них вгадувалася посмішка, у них відчувалася доброта і спокій.
Від одного лише погляду на нього створювалося враження, що це гострий меч, вкладений у чудові різьблені ножни.
Ця людина, подумав Мін Шу, здатна збити з пантелику будь-кого.
— Мін Шу, це ти? — викликав директор Лі зсередини кабінету.
Тільки тоді Мін Шу опам'ятався і відповів:
— Так, директор Лі.
Чоловік повернувся боком, ввічливо звільняючи дорогу.
— Ти саме вчасно, — сказав директор Лі, крокнувши вперед і махнувши рукою на чоловіка: — Підійди і познайомся, це Сяо Юань, наш новий заступник директора.
Мін Шу знову повернувся до чоловіка і простягнув йому праву руку:
— Відділ боротьби з тяжкими злочинами, Мін Шу.
Невелика усмішка прикрасила губи Сяо Юаня, він взяв руку Мін Шу і тепло стиснув її в своїй. Коли він заговорив, його голос був глибоким і низьким. Він мав майже магнетичну властивість, вириваючись із грудей, і був таким же теплим і заспокійливим, як і аура, яку він випромінював:
— Я багато чув про тебе.
— Заступник Сяо зараз відповідає за Відділ боротьби з тяжкими злочинами, — директор Лі півжиття працював у кримінальній поліції, він був спокійний і стриманий, на відміну від Лян Чжао, у якого все було написано на обличчі, він повернувся до Сяо Юаня і додав: — Мін Шу щойно повернувся до нас із Міністерства громадської безпеки. Якщо йому потрібна допомога в пристосуванні, директор Сяо, я попрошу вас допомогти йому.
Очі Сяо Юаня були опущені, його тон був байдужим, але в словах лунала усмішка:
— Це мій обов'язок.
У цей момент Сяо Юань вибачився і пішов, а Мін Шу залишився, щоб звітувати директору Лі. Директор Лі особисто приготував чай і запитав, яких успіхів він досяг у підрозділі спеціальних операцій цього року. Мін Шу відкинув свою невпевненість і докладно розповів про ситуацію, підсумувавши все чотирма словами: він отримав велику користь.
Директор Лі засміявся і схвалююче кивнув.
— Я завжди знав, що у розслідуваннях ти — найкращий.
Мін Шу завжди вмів приймати похвалу й компліменти; навіть перед своїм головним босом він не вдавався до ввічливості:
— У вас добре наметане око.
Зміст їхньої розмови був зрозумілий: директор Лі покладав на нього великі надії.
Звітувавши директору, Мін Шу зрозумів, що йому доведеться вважати свій відпустку закінченою. Він спустився сходами, щоб зайти до Відділу тяжких злочинів на п'ятому поверсі, але, проходячи повз кабінет Сяо Юаня, уповільнив крок і затримався.
Але врешті-решт він не підійшов до дверей і не постукав.
Все ще попереду, не варто поспішати з цим моментом.
Оскільки була глибока ніч, не всі співробітники Відділу тяжких злочинів ще перебували в офісі. Деякі були на чергуванні, інші переглядали старі справи. Коли прийшов Мін Шу, якраз принесли замовлену на винос їжу.
І Фей підвів очі від розпакування контейнерів із їжею і вигукнув:
— Небо й земля! Нарешті я зможу кинути свою роботу!
— Хто дав тобі дозвіл звільнитися? — пожартував Мін Шу, входячи до кабінету. Він оглянувся навколо, і в його очах змішувалися ніжність і ностальгія.
Весь відділ зашумів, оскільки новина про повернення Мін Шу поширилася миттєво. І Фей відірвався від їжі і простягнув руки для обіймів.
— Брате, нарешті ти повернувся! Якби ти залишався там довше, я б не зміг стриматися!
Мін Шу стиснув руку І Фея, обійняв його і двічі сильно плеснув по спині.
— Гарна робота, гарна робота. Видно, що ти працюєш на повну потужність. Ти схуд?
І Фей, двадцятидев'яти років від роду, був заступником капітана Відділу тяжких злочинів. Він був відданий своїй справі й не з тих, хто шукає слави чи багатства. Він щиро любив свою роботу і протягом багатьох років був надійним партнером Мін Шу.
Коли йшлося про важливі справи, Мін Шу часто йшов напролом, роблячи все можливе, щоб перевернути небо й землю заради затримання злочинців. І Фей завжди підтримував його на задньому плані, як міцна опора, яка ніколи не зламається.
У той рік, коли Мін Шу відсутній, І Фейові не залишалося нічого іншого, як взяти на себе обов'язки капітана. Йому доводилося спілкуватися з вищим керівництвом і водночас надавати допомогу та підтримку своїм товаришам по команді. Тиск був, одним словом, величезним.
— Вчителю! — Прибіг Фан Юаньхан із червоним обличчям, віддав честь і енергійно сказав: — Я залишаюся! Я тебе не підвів!
Мін Шу усміхнувся очима.
— Ти мій учень, було б занадто образливо, якби ти не залишився.
Енергійне обличчя Фан Юаньхана раптом почервоніло; він почесав голову і поспішно підморгнув І Фейові.
— Маленький Фан уже виріс, — сказав І Фей. — Тепер він може сам справитися з деякими справами.
Погляд Мін Шу метнувся між ними, і він зрозумів:
— Неплохо.
Фан Юаньхан був його учнем до того, як минулого року його перевели до групи спеціального призначення. Тоді він ще не закінчив Університет громадської безпеки, але був спритним і вправним, мав стрімкість новонародженого теляти, яке не боїться тигрів, але був занадто енергійним, мав високі погляди і хотів бути першим у всьому.
Спочатку Фан Юаньхан був прикріплений до І Фея, але І Фей любив працювати самостійно і не дуже добре ставився до новачків, особливо таких колючих, як Фан Юаньхан.
Понаблюдавши за ним кілька днів, він попросив Фан Юаньхана перейти під його крило і пообіцяв особисто «навчити» його. Він швидко переконав Фан Юаньхана, який стрибав з місця на місце, піти за ним, поклявшись нікуди не йти після закінчення навчання, навіть якщо він отримає виклик з Міністерства громадської безпеки, а залишитися у Відділі боротьби з тяжкими злочинами. Він уже давно знав про здібності Фан Юаньхана, але не благав залишитися прямо, а лише кинув фразу «це залежить від твоїх здібностей». Через ці слова Фан Юаньхан приклав чимало зусиль.
У головному місті та містах, що перебувають під юрисдикцією міста Донг'є, останнім часом не було великих справ, тому Відділ боротьби з тяжкими злочинами деякий час бездіяв. Але після того, як з їжею було покончено, розмова поступово перейшла на Сяо Юаня.
— Поки тебе не було, Лян Чжао багато зробив, щоб допомогти мені.
Хоча він і не був незадоволений новим лідером, йому шкода було Лян Чжао, і в його словах була його явна підтримка:
— Заступник директора Сяо був особисто обраний вищим керівництвом, тому я впевнений, що він цілком компетентний. Але він раніше ніколи не бував у нашому місті. Я просто не знаю, чи зможе він справитися з цією роботою краще, ніж капітан Лян.
— Заступник директора Сяо дійсно не схожий на поліцейського, який воює на передовій, — розмірковував Фан Юаньхан. — Як у професора, який читає лекції з кримінального розслідування в університетах, багато теорії, але немає практичних навичок.
— Тоді схожий чи я на поліцейського, який воює на передовій? — запитав Мін Шу.
Фан Юаньхан був шокований:
— Вчителю... чесно кажучи, ти теж не дуже схожий. З твоїм обличчям і тілом, якби ти об'єднався з братом Яньчжоу, ви б точно стали популярними!
Мін Шу подумав: І що це буде за дует, балакучий і крутий хлопець?
Йому не дуже хотілося говорити про Сяо Юаня, хоча всі інші продовжували балакати, тому він подивився на час і сказав:
— Пойду візитувати хлопців із відділу виявлення слідів.
Вечір минув миттєво, і всі відділи Бюро кримінального розшуку, які він відвідав, були стурбовані появою Сяо Юаня; деякі були налаштовані досить критично, а інші хвилювалися за своє майбутнє. Найчастіше Мін Шу чув такі слова: «Брате, у тебе новий начальник, будь обережний».
Новий начальник з реальною владою — це велика подія в будь-якому підрозділі, особливо в такому місці, як Відділ тяжких злочинів Бюро кримінальних розслідувань.
Раніше Відділ тяжких злочинів очолював Лян Чжао, і Мін Шу звітував перед ним переважно з питань, пов'язаних із справами, лише іноді запитуючи думку директора Лі. Тепер же, коли Сяо Юань зайняв його місце, Лян Чжао опинився в незручному становищі. Серед поліцейських ходять чутки, що директор Лі перебуває під тиском і зараз не здатний підтримати Лян Чжао.
Але насправді все було не так вже й складно. Хоча Лян Чжао й був правою рукою директора Лі, у нього були свої сильні та слабкі сторони. Лян Чжао просто не підходив на роль директора, і директор Лі це добре розумів. Лян Чжао вміло виконував накази і чудово їх реалізовував, але для керівних посад він не годився. Директор Лі й не збирався залишати Бюро в його руках.
Багато капітанів і заступників капітанів Бюро вже поклали око на місце директора Лі. Хто б не зайняв це місце після відставки директора Лі, це, безумовно, викликало б хвилювання та безлад у Бюро. У найгіршому випадку, якби керівник одного з відділів опинився вищим за інших, це могло б призвести до внутрішніх розбіжностей.
Хоча поява Сяо Юаня стала шоком і навіть могла здатися нераціональною, це був найкращий спосіб зберегти баланс. Жоден підрозділ не підніметься над іншими, якщо на місце директора Лі прийде сторонній.
Інші люди цього не бачили, але для Мін Шу це було очевидним.
З усіх офіцерів Бюро Мін Шу найбільше відрізнявся зовнішнім виглядом і внутрішнім характером. Він мав яскраву зовнішність, але серйозний, дотепний і аналітичний склад розуму. Він зовсім не нагадував серйозного поліцейського детектива, проте вже три роки сумлінно обіймав посаду капітана Відділу тяжких злочинів.
Те, чого хвилювалися Лу Яньчжоу та І Фей, не становило для нього проблеми, оскільки він був впевнений, що зможе утримати Відділ боротьби з тяжкими злочинами під своїм контролем, і мало мало значення, чи буде його начальником Лян Чжао, чи Сяо Юань.
З іншого боку, якщо говорити з особистої точки зору...
Для інших Сяо Юань був загадковим новим лідером, якого перевели без попередження. Але для Мін Шу він був старим, знайомим з дитинства товаришем.
Вони знали одне одного багато-багато років. Просто дотепер вони проводили більше часу окремо, ніж разом.
***
Ніч була темною, і людина в чорному плащі-макintoshі здавалася тіню. У його очах, однак, це більше нагадувало смерть із довгим ножем у руці.
Його свідомість затьмарилося, очні яблука неконтрольовано крутилися, розум наче кинули на гарячу сковорідку, він більше не міг віддавати жодних команд своїм кінцівкам.
Він спотикнувся і впав на нерівну землю, повністю паралізований. Він міг лише дрижати і боротися, наче напіврозчавлене комаху, спостерігаючи, як страшна постать наближається все ближче і ближче.
— Ти... ти... — жоден пристойний звук не міг вирватися з його горла, і фізичні сльози текли по його обличчю.
Постать присіла перед ним. Руки в латексних рукавицях повільно підняли футболку, просочену холодним потом, оголивши товстий живіт.
Він задрожав ще сильніше і в трансі почув тихе хихикання.
Звук був настільки тихим, що важко було визначити, чоловік це чи жінка.
Він був наляканий до жаху, у його голові крутилася єдина думка: це був демон.
Так сміялися демони, перш ніж з'їсти людей!
— Не... не вбивай... мене! Не треба! — Він на всілякі сили намагався контролювати свою мову, видаючи хриплий, слизький звук, наче невидима рука душила його горло: — Хто... ти?
Темна постать все ще сміялася, сміхом, що наче виривався з його грудей, приправленим рибним запахом крові.
Розмите зір було заблоковане футболкою, і він у шоці дивився, як його обличчя закриває піднята футболка.
На мить йому здалося, що цей демон збирається задушити його власною футболкою.
Його зір було обмежено, і раптом між ногами стало волого і гидко запашно від витікаючої сечі, і все, що він міг чути, це як монстр незадоволено цокнув.
— Ти такий брудний, — сказав він.
Він не рухався, відчайдушно намагаючись згадати, де він чув цей голос раніше.
Поки він був паралізований, його ремень розстегнули. Його штани повільно, неторопливо спустили вниз. За ними послідували труси...
Його серце тремтіло від страху, він намагався закричати, але у нього виходило лише хныкати.
Навіть якщо він не міг бачити, він знав, у якому безладному стані він перебуває — його штани спустилися до колін, футболка була надіта на обличчя, і всі його найважливіші частини були виставлені на показ.
Чоловік ніколи й уявити собі не міг, що опиниться в такій жахливій ситуації.
Щелк!
Знайомий звук змусив його тіло напружитися.
Щелк!
Ще один!
Після короткого оцепеніння він промовив:
— Що... що ти... робиш зі мною?
Затвор спрацьовував кілька разів, і відблиск спалаху крізь футболку дратував сітківку очей.
Демон усміхнувся безрозсудною, злісною усмішкою:
— Чи не любиш ти фотографувати? Чи не любиш ти дивитися? Ха-ха-ха-ха!
Він задихався, наче риба на мілині, коли холодний, моторошний голос демона досяг його барабанних перетинків.
— Я задовольню тебе, я залишу тебе помирати з легкою душею!