- Чесно кажучи, між нами, жінками, я б хотіла, щоб ви в першу чергу дбали про дитину. Ви ще молоді, як і герцог, отже, пізніше ви завжди зможете мати дітей.
Її рука, що в рефлекторно поплескає по животі, раптово сповільнилась.
- Але моє серце як матері... Я не наважуюся говорити. Біль і смуток від втрати дитини невимовні.
- Який вибір я б не зробила, ви мене підтримаєте?
- Звичайно. Сподіваюся, що ви можете вибрати без будь-яких жалю.
Кутки її губ поблежили, коли вона жорстко прикусила їх.
У той короткий період після того, як Рувима відійшла, вона мала різні думки. Хоча тіло її ширяло в повітрі від радості, воно не раз падало на землю.
Вона звинувачувала і себе. Вона обурювалася, коли народилася хвора і слабка.
Чому вона була такою щасливою, як інші? Нарешті почуття вини стало дуже сильним.
Не тому, що вона не розуміла поглядів Рувима.
Вона знала, яким солодким було щастя, коли вона була з ним. І вона була приголомшена тим, що якби їй довелося зменшити ризик, то могла б бути щасливою з ним ще довго - тільки якщо б вона відмовилася від своєї дитини.
Але кожного разу, як у неї виникали такі думки, живіт кидався їй в очі.
« Ти - причина, чому мені завжди хочеться спати".
Такий вишуканий живіт, очевидно, ще не помітний.
« Ти тільки що дав мені зрозуміти, що ти вже тут".
Якщо одного дня вона поповнить і народиться дитина, то напевно цей клубочок тіла заповнюватиме її руки.
Від перегляду цього серця Моллі застигла. Вона не могла не відчувати любові до дитини, яка ще ніколи не була зрозумілою.
Він буде схожий на неї і буде в точності таким же, як він. У міру того як дитина росте, їй хотілося спостерігати за всім цим. Відчайдушне бажання, схоже, швидше на інстинкт, заполонило її серце.
- Чи не занадто багато з мого боку - бажати, щоб ця дитина була збережена і залишився зі мною?
Моллі поглянула на лікаря вологими очима.
- Я хочу народити. З моєї сторони це жадібність - вже нудьгувати по своїй дитині?
- Ні, це не так. У вас точно вийде. І я буду з усіх сил захищати вас.
Холодні руки Моллі обхопили лікаря. Це тепло - всього лише невиразний спогад, який вона не могла викликати в реальності, схоже з теплим матері. Беззвучні перлини сліз почали стікати на ковдру.
*
Тим часом у кабінеті марказа Вернера пролунав гучний шум.
- Що нам, чорт візьми, тепер робити?
Маркіз Вернер з сумом дивився на сина, який був зв’язаний по руках і ногах. Колом його вже давно був хаос.
- Як ти наважився на такий божевільний трюк?
- ...
Маркіс вдарив себе в груди, побачивши сина, який через побої більше не міг говорити від болю.
Йому здавалося, що його син притих. Він думав, що той, нарешті, подорослішав, але виявилося, ніби його син зайнятий чимось страшним, взагалі не сказавши про це батькові.
Маркіс заплутався. Це було жахливе відчуття, коли його сина Фердинанда привезли лицарі герцога. Коли він побачив, як його сина кидають перед усіма на очах, то прикусив язик і йому здавалося, що він помирає.
- Ти хоч розумієш, що накоїв? Це зрада, зрадник! Усю сім’ю можуть знищити по щілинах пальців!
Тепер було занадто пізно що-небудь приховувати. Всіх вже спіймали, і його сім'я була затримана самим впливовим герцогом Лінеріо.
Маркісу Вернеру нічого сказати, навіть якщо б з нього кепкували за помилку.
Обличчя маркиза, яке вже не могло залишатися спокійним, жалілося. Все, що він робив до цих пір, в мить зруйнувалося..
Потім він швидко повернув гарячу голову. Зрештою він став спокійним.
Потім холодний погляд марказа опустився на Фердінанда.
Плечі Фердинанда здригнулися, коли ці холодні очі втупилися на нього без найменшого запалу.
- Я просто нічого не можу з цим вдіяти. Ти повинен взяти на себе відповідальність за все, що сталося.
- Батьку! - Фердінанд негайно заговорив. - Будь ласка, Отче... Будь ласка, скажи Йому про мої гріхи...
- Всему є межа. Цього разу ти зайшов надто далеко. Існує межа того, що дійсно може приховати твій батько.
Його голос був дуже спокійний, і він сильно відрізнявся від лютого шторму.
Коли він прийняв просте рішення, його очі дивилися байдуже.
Саме так він виглядав, вибираючи найрідше зло.
https://literna.net/uk/books/152-dyuku-bud-laska-zupinitsya-meni-bolyache