Вона не могла уявити чогось подібного за ціле життя. Це була фантазія, так само як і щастя, від яких вона неодноразово відмовлялася під всілякими насмішками та образами.
- Я виросла, коли чула, що ніколи в житті не зможу мати дитину. Моє тіло слабке, як і мої органи - вони занадто вразливі, щоб функціонувати нормально.
Тим не менш, вона все одно мріяла про дитину, схожу на неї і на нього. Навіть коли вона дивилася, як він захищається за допомогою таблеток, вона все ж мріяла про те, щоб з радісною посмішкою обійняти дитину.
Хоча вона твердо знала, що це - мрія, яка ніколи не здійсниться.
- І потім, я ношу твою дитину. Я просто не можу відмовитися від дитини, яка вижила зі мною попри нестерпні страждання.
Рувима наповнився похмурим відчуттям, а його очі — рішучістю. Він відчував все те ж саме, що і вона.
- Тому, будь ласка, не відмовся від нього. Рувим, будь ласка.
- Але ти можеш померти.
- Я не помру.
- Моллі, ти...
Рувим повільно взяв її за руку. Її зап’ястя, яке здавалося зламатися від невеликого зусилля, залишалось незмінним навіть коли він підійшов до неї.
Але це було чудово, адже тепло могло його справді доторкнутися. Він хотів, щоб це тепло було тут вічно. Було ясно, що тепло їх двох, якщо не трьох, буде абсолютно ніжним.
- Я не хочу представляти світ без тебе, Моллі. Я не хочу просто знову пережити те жахливе відчуття відчаю. Мені здавалося, що моя кров повільно витікає без тебе. Краще бути на полі бою і піддавати життя небезпекам, ніж це.
- Рувим.
- Ти для мене набагато важливіше мати дитину.
- Я не можу відмовитися.
Слова Моллі вразили Рувима. Вона взагалі розуміла, про що говорить?
У неї було таке маленьке личко і худе тіло. Він завжди турбувався, що одного дня вона може зламатися.
- Ти повинна подумати про це спокійно.
- Рувим!
- Відпочинь, як слід. Не вставай, скільки можеш і відпочинь трохи.
Рувим негайно піднявся. Його погляд більше не був прикутий до молитви.
- Давай ще й лікаря назвемо.
Він повернувся до неї спиною і пішов, не вагаючись. Невдовзі після того, як Рувим пішов, вона почула стук у двері.
« Це він? »
Коли Моллі тихо проговорила, двері нарешті відчинилися.
- Мадам.
На порозі стояла герцогський лікар. Звичайно, з певних причин Моллі не могла повністю приховати своє розчарування.
- Як ви себе почуваєте?
- Я в порядке.
- Вам не боляче?
У відповідь на зауваження лікаря вона рефлекторно доторкнулася щоки. Коли кінчики пальців торкалися до того, що випухало, вона відчувала поколювання.
Лікар, здавалося, пойняв все, хоча Моллі нічого не сказала, швидко приступила до лікування. Маленьке личко і шкода пухлини морщили кожного разу, як просочена ліками ватка торкалася їх.
Закінчивши з щокою, вона повільно перейшла до інших місць. Моллі тільки спостерігала, як старанно рухаються руки лікаря.
- Вам, мабуть, набагато краще, але все ж вам потрібно розслабитися.
Доктор поклала Моллі назад у ліжко і продовжила:
- Вам поки краще не сидіти випростившись. Якщо ви не їсте і не займаєтесь своїми справами, краще лежитьте. Якщо знову піде кров, відразу викличте мене.
- На днях я прийняла таблетку від простуди, хіба це не шкідливо для моєї дитини?
- На щастя, немає таких ліків, що безпосередньо несли б дітям шкоду. Але відтепер я буду прописувати вам куди м'якіші ліки. Врешті-решт, дитина потребує того ж самого, що й їстиме миледі.
При звукі м'яких слів доктора рука Моллі затремтіла. Потім вона постукала кілька разів кінчиками пальців і підняла погляд.
- Для мене... Занадто небезпечно народжувати?
Лікар, який ще збирав чемоданчик, негайно зупинився.
- Мадам, це...
- Будьте чесними зі мною. Не приховуйте.
Лікар чула, що чоловік і дружина зазвичай є Сатаною. Твердий голос Моллі нагадав їй герцога. Але перше її запитання було іншим. Це було питання, яке цікавило кого поставили на перше місце.
Зрештою лікар підняла погляд, коли трохи побавився.
- Насправді, п'ятдесят на 50. Дитина може не вижити через крихку статуру мадам. Або ж, коли ви носитимете його, все може пройти гладко, але під час пологів можуть виникнути проблеми.
- То ви проти, щоб я народжувала?
Моллі поклала руку на живіт. Її тонкі зап’ястя рухалися дуже обережно.
- Мадам.
Схвильований погляд Моллі повільно зустрівся зі поглядом лікаря. Очевидно, вона постійно переживала через те, що її плечі були обурені.
Тим не менш, вираз її обличчя не змінився. Вона все ще обіймала живіт і дитину в ньому, наче захищаючи його.
Лікар продовжувала, побачивши рішучий вираз обличчя Моллі.
https://literna.net/uk/books/152-dyuku-bud-laska-zupinitsya-meni-bolyache