Том 3. Частина 1. Зароджуються минуле.
Її повіки затремтіли.
Першим, що вона відчула, повільно прибувши в себе, було жування у горлі.
Моллі відразу закричала і відчула, як їй негайно треба було похрестити шию нігтями.
- ...ли?
Слабкий голос, який почувся збоку, гукнув її. Їй відразу захотілося відкрити очі, але вона навіть подумати не могла про те, щоб так легко підняти відвічні віки.
- Моллі, ти не спиш?
Це був знайомий голос. Теплий тон, що звисав у вухах її вушних, змусив повік піднятися як солодка брехня. Над її відкритими очима чітко бачилися інші, яскраво-фіолетові.
- Ру...
Моллі відразу нахмурилась, почувши хрипкий звук, що зірвався з її губ.
Скільки часу вона пролежала в ліжку?
Вона так намагалася взагалі не захворіти. Але здається, що вона не змогла так багато витерпіти через теперішні фізичні обставини.
Їй відразу стало шкода всіх тих, хто, мабуть, страшенно хвилювався через неї.
Герцогство, мабуть, знову догори дном. Моллі винна поглянула на Рувима.
- Я радий.
Рувим схопив її за руку і приклав до своєї щоки. Рука Моллі, яка доторкнулася до його щоки, стала трохи тоншою, хоча й не помітила цього.
- Я такий радий, що ти нарешті відкрила очі.
За будь - яких обставин він здавався дуже твердою людиною, але зараз він здавалося слабким. Він злегка стиснув її руку, не переставаючи шепотіти її ім'я.
- Рувим.
- Так, Моллі.
- Мне жаль.
- Ти знову вибачаєшся...
- І дякую тобі, що ти зі мною.
Губи Рувима відразу щільно стисувалися. Насправді, йому було що сказати, ледь вона відкрила очі. Але, як тільки вона подивилася на нього, він не міг більше думати ні про що.
Зараз в його голові залишилася лише одна фраза. Рувим, притискаючись люттю до її лоба, прошепотів:
- Я люблю тебе, Моллі.
Невдовзі після того, як Моллі прийшла до тями, її відвідала лікар.
Вона вже встала в себе, але її обличчя все ще залишалося хворобливим.
- Мадам, ваше зап'ястя, прошу - для перевірки.
Незабаром її рука з'явилася із-під ковдри і опинилася в руці лікаря. Її зап’ястя було набагато тоншим, ніж шкіра та кістки.
Рувим уважно спостерігав за тим, що відбувається.
На відміну від Моллі, яка спокійно мирилася з усім цим, його обличчя було повно жалю. Як тільки рука лікаря розляглася, Рувим швидко запитав:
- Як її стан?
- Їй набагато краще. Все, що їй зараз потрібно - це трохи прийти в себе.
Попри випробуване полегшення Рувим усе ще не міг пом’якшити свого обличчя. Це, швидше за все, потішало його зі звичайним виглядом.
У чому взагалі була проблема? Насправді, вона швидко видужала від свого поганого стану з огляду на те, що зовсім недавно її блювала кров.
- Мадам, ви вперше кашляєте кров'ю?
- Ні, у мене таке часто бувало ще в дівоцтві.
- Значить, у ваших родичів таке бувало?
- Не думаю, що це так. Ніхто не хворів, крім мене.
Почувши слова Моллі, лікар поставив запитання:
- Мадам, ви що-небудь вживали перед непритомністю?
- Я й справді нічого не їла, тому що зовсім погано себе відчувала. Тому я просто з'їла шматочок шоколаду і ліки.
- Що це був за шоколад?
- Той, що на столі.
Зазвичай шоколад на столі купував Рувим. Вона згадала, що, варто було їй сказати що їй потрібні якісь солодощі заїсть ліки, він негайно купував їх у пекарні.
- Ви приймали ліки, які я вам прописала?
- Так.
Вона відповіла досить чітко, але коли у неї в голові раптом промайнуло спогад, вона поправилася:
- Ні, ем ... Можливо. Думаю, я з'їла щось схоже на ліки тому що в той час я була, як у тумані.
- Отже, ви хочете сказати, що могли б з'їсти щось, чого не було мною прописано?
- Більшість ліків у цих флаконах виписані вами, так що такого не могло статися. Проте деякі з них я привезла ще від графа, так що я не зовсім впевнена.
- Чи не можу я тоді взяти ці флакони? Мені цікаво, чи не ліки в одному з них викликали такі побічні ефекти. Я скоро приготую якийсь ліки, щоб зняти ваші симптоми.
У відповідь на слова доктора Моллі м'яко кивнула.
Вона вважала, що найліпше було б їй за допомогою цієї нагоди розповісти лікарю про ліки, які вона приймала раніше.
https://literna.net/uk/books/152-dyuku-bud-laska-zupinitsya-meni-bolyache