Зрештою, він зупинився на сім'ї, яка була трохи схожа на нього. Наречена ніколи не мала значення. Насправді, він зробив це тільки для того, щоб знову коритися матері, оскільки вона, настільки ж спрагла любові, врешті-решт, перестала цього чекати.
« Ось як я люблю?»
Голова Рувима була сповнена думок. Ще ніколи в його голові не крутилася така складна проблема. Ще ніколи в житті він не почувався раніше задоволеним цим незнайомим словом, яке виражало почуття.
- Терренс, ти теж це бачиш?
- Що?
- І ти бачиш мене таким же, як і Ліндон?
Його голос звучав так жахливо, що Терренс сковтнув
« Якщо ви говорите про одне і те ж, то чи не так? »
Терренс глянув на Ліндона. Він виглядав так, ніби вже був мертвий. Так що для нього, жертви, було б марно просто відповісти "ні". Зрештою Терренс теж вирішив, що помре перш ніж зібрався щось сказати сам.
- Так, так.
Навіть стурбований Теренс висловив те саме, що й обличчя Рувима. Тоді Рувим мусив переоцінити своє минуле, коли його люди говорили про це.
Рувима ніколи не виражала своїх почуттів.
- З яких це пір...
Якщо так подумати, то його поведінка до дружини була дещо іншою.
Це був всього лише політичний шлюб, але у нього все ще зберігалося таке дивне відчуття, ніби в домі він не один. Ніби там є людина, яка з таким теплим виразом на обличчі вітає його, і це - її дружина, котра виявила куди більше турботи.
Коли їхні тіла з'єдналися, це було зовсім непогано. Ні, насправді це було настільки добре, що можна було б порахувати, щоб вони ідеально підходять один одному. Те, як вона хникала, приймаючи його всім своїм крихітним тілом, було настільки прекрасно, що він завжди кидав на неї ще один погляд.
Він пишався, коли вона намагалася зробити йому приємне для свого м’якого тіла. Тільки завдяки їй він розумів, що її усмішка може бути такою красивою.
Їхні розмови були не такими вже й поганими. Швидше, насправді, це було досить весело, і, коли вони не зустрічалися з іншими, то часто спілкувалися тіт-атет.
Він не відчував ніякої різниці між будинком і паладинами. Але останнім часом у нього з'явилося бажання повернутися додому.
Рувима дуже нервував і хвилювався. Це задушливе відчуття заважало йому бути необачним.
Бам.
І тут, коли Рувим з силою вдарив по столу, в кабінеті негайно встановлено свинцева тиша - важче самої смерті.
- Здається, іноді я можу прислухатися до зірок. Мені здається, мирна атмосфера останніх днів вплинула і на лицарів теж.
Рувим підняв очі і оглянув весь кабінет. Люди в кабінеті негайно схилили голови, щоб не загинути від цього лютого пильного споглядання.
- Якщо ви збираєтеся думати і далі про марні речі, я б порадив вам прогулятися полю.
Посередині цієї важкої атмосфери Рувим опустив голову. Але тут він вже не міг відрізнити одну з літер, написаних на папері, від іншої - він міг це навіть менше ніж раніше.
Це треба було закінчити сьогодні. Рувим вяло, проти волі, стискав перо. Тільки тоді лицарі ледве могли відпочити, коли його рука механічно почала рухатися по паперух.
Вони почувалися так, наче ледве уникнули смерті. Двічі озвучивши свою думку, нарешті, вони відчули себе так, ніби їм от-ось відрубують голови - в мить ока.
Проте всі вони знову з надією поглянули за свого пана, який повернувся до роботи.
Принаймні, сьогодні ви не підете рано!
Можливо, їм навіть вдасться не працювати цілу ніч. Звичайно, думка про те, що вони вчасно завершать роботу, підняла дух лицарів. Вони повільно випустили полегшений подих і повернулися до закінчення роботи.
https://literna.net/uk/books/152-dyuku-bud-laska-zupinitsya-meni-bolyache