Старий підняв руку і показав два пальці бармену:
❑ Два кривавих Аквавіта, будь ласка... ❑ Його голос був досить грубий, але не скажеш що його власник старий. Єдина причина, чому я вирішив, що він старий, це через його руки. Але тепер, я навіть почав трохи сумніватися. Просто високий і худий чоловік у плащі...
Саме в цей момент він повернувся до мене і запитав:
це ти відомий морський диявол? - Коли його очі спалахнули кривавим кольором, чоловік відразу ж скинув з себе срібний капюшон. Під ним виявилося справжнє обличчя старого з легкою сивою щетиною, але що дивно, його довге золоте волосся взагалі не були сьомими, а виглядали як чисте і блискуче золото. Через тьмяно освітлений бар, вони виглядали ще яскравіше, наче світилися. Його обличчя було витягнуті, як і все тіло, чоловік був помітно вищим за мене, майже на цілу голову. Хоч він і горбився, але його зростання безумовно вище будь-якого в нашій команді.
Трохи посміхнувшись на його запитання, я відповів:
❑ Це я... Але, можеш просто звати мене Мор.
❑ Ха-ха, відмінно Мор! - Піднявши мені склянку червоної випивки, він підняв свій і голосно сказав:
- Вип'ємо за зустріч!
Я посміхнувся і так само підняв келих, потім ми швидко пили.
- Хааа... Славная випивка! За три десятки тут так нічого і не змінилося... ❑ старий засміявся і попросив добавки. Поки бармен налив, я запитав:
❑ Про мене ти знаєш, а як тебе звати?
❑ Гм, ну, просто зви мене Йон, ❖ в ту ж секунду він осушив ще одну склянку. Але як тільки я почув це ім'я, я раптом дещо згадав і вражений запитав:
❑ Погоди... - Ен, хіба це не ім'я Срібного Топора? - Коли я трохи нахилився і подивився на срібну сеєрку старого, звичайно ж відразу все зрозумів. Той теж не опирався і коротко кивнув:
Так і є хлопець, один помахом мого друга і замість одного острова, їх стане два ті-ха-ху! Хоча, старіють я для такого ...
Я закинув ще одну склянку і закричав:
❑ Але наша зустріч не випадково? Не думаю, що ти раптом вирішив випити прямо поруч зі мною.
Ен відразу розхвилювався і вдарив кулаком по столу:
- Дурила, наливай реще! - бармен здригнувся і почав швидше наливати. Ен повернувся до мене і з яскравою посмішкою похлопав по плечу:
❑ Звичайно, чи бувають такі збіги? Хаа, думаю, наша зустріч передрешена... ❑ осушивши ще склянку, Ен піднявся у весь свій триметровий ріст і легким рухом підхопив сокира. Я відразу відчув тиск, який у той же момент зник. Він засунув сокиру на спині і кивнув мені:
❑ Ходімо, покажу вам дещо, а потім поясню причину нашої зустрічі.
Я осушив свій перший келих рому і розплатився, після чого повільно пішов за старим. Звичайно, було повільно тільки на початку. Вже через кілька секунд старий буквально йшов по небу кудись вдале, я не відставав і летів слідом.
Через кілька секунд ми прибули до найвищого острова, він ішов вище хмар і був досить пустельним. До нього навіть не тягнулося багато сходів і мостів, на відміну від інших островів архіпелагу. Це було дивно, адже як-никик цей острів найвищий, найширший і ймовірно повинен бути головним, але насправді, схоже все інакше.
Коли ми піднялися, все що я побачив це купи руїн і багато скам'янілих будівель. Крім того, тут не тільки будинки перетворилися на камінь, навіть трава, дерева і навіть люди... Все, тут буквально все було звернено до каменя. Не єдиного руху вітру, нічого, наче в цьому місці зупинилося час ... Першою думкою у мене була Хенкок, але я швидко відмотив цю ідею, її фрукт точно не був настільки сильний. До того ж, чи може зробити щось подібне диявольський фрукт? Якщо і може, то його власник справжній монстр ...
У якийсь момент, Ен нарешті зупинився і оглянувся. Потім повернувся до мене:
✔ Як тобі?
❑ Досить похмуре місце... Це ж не твоя робота?
Старик похитав головою і криво посміхнувся:
- Ні, це... Им.
❑ Їм?
У цей момент, Ен підійшов до застигшого в камені дерево і мало торкнувся його. Але як тільки він це зробив, то миттєво розсипалося, наче... Попий. І тут до мене дійшло, це взагалі не камінь. Просто, настільки застиглий попіл. Але як це можливо? Чому він не розвіявся? Хоча, якщо тут немає вітру...
Помітивши мій погляд, Йон трохи посміхнувся і сумно зітхнув:
❑ Це результат Чистки, яку влаштував їм. Ти не помічаєш нічого звичайного в цих людях?
Коли я підійшов до найближчої людини, то помітив деякі дива та відмінності з простими людьми. Все було майже так само, хіба що вони мали крила і досить великі, на відміну від тих же на Небесному острові.
Саме в цей момент Ен підійшов до мене і зняв свій плащ. У ту ж мить через його спини раптом розкрилася велике чорне крило і я відразу все зрозумів...
- Так це... Це твоя раса?
Старий кивнув:
❑ Так, але це не мій будинок, а всіх цих людей я не знаю. Я народився набагато пізніше, ніж вони померли. Як ти вже зрозумів, це просто попіл...
Чому вони все ще не розсипалися?
Накинувши плащ, Йон спокійно відповів:
❑ Простим людям сюди не дістатися, тільки сильні здатні, а не розсипалися вони тому, що знаходяться в спеціальному поясі хмар. Цей архіпелаг, як і багато інших людей у Новому Світі, пізнавав Чистіку, але залишився лише трохи таких незайманих місць. Бачиш, чищення означає очищення... На словах звучить добре, але насправді це просто знищення цілої раси. Ось що таке Велика Чистка, ❖ зі зітханням, Йон продовжив:
◯ Це якраз і відрізняє її від виклику п'яти, острів навіть не страждає, а тільки його мешканці, сам подивися, опираючись на силу в кулакі, Йон різко вдарив. Раптом хвиля від його удару знесла великий шар попелу. Як тільки попіл знісся, під ним видавалася чиста земля і трава, повна життя.
❑ Нижні острови вже очищені природою, але цьому місці пощастило менше. Таких залишилися одиниці... Все було повністю очищено.
❑ Зрозуміло, ❖ я зітхнув. Ця ситуація була схожа на те, що стається після виверження вулкана. Все вмирає, але потім знову відновлюється...
Ен кивнув і знову накинув свій плащ.
А де друге крило? - Поцікавився я. Другий у нього схоже не було ...
Трохи усміхнувшись старий відповів:
❑ Я розповім, тільки спочатку послухай все... Є речі які ти зобов'язаний дізнатися перш ніж продовжувати подорож.