Коли ми прибули на місце шуму, я побачила його... Весь у крові, безліч обголених і зламаних кісток. Весь його вигляд був наче мертвий, але я все ще могла відчути в ньому життя. Від його виду, у мене чомусь захворіла серце:
- Ах... це...це ... - Я не знала що робити, все моє тіло ніби скам'яніло. Але в цей момент з його тіла вирвався дивний туман блакитного кольору, а потім у повітрі виникли слова:
« Я шкодую і вибачаюся за те, що вдерся без попередження того разу, на знак вибачення я приніс дещо подарунок."
Коли я прочитала їх, біля нього з’явився чорний дим і звідти вилетіла труп. Цей чоловік вдарився об дерево, а потім закричав:
- Ні! Неет! Будь ласка, благаю, пробачте!
Коли я зрозуміла хто це, по моєму тілу пройшов холодок і я мимовільно зробила кілька кроків назад. Так давно неболілий шрам на спині віддав неприємний біль. Це був він, чортів Тен'юбіто. Але зараз він не виглядав таким, яким я їх пам'ятаю, він здавався наляканим і в розпачі. Частина його обличчя була опалена вогнем, а весь одяг був у крові і саже.
Я просто не знала що мені робити, я хотіла помститися, змусити його страждати ... Але він так благав і ревел ... Я подивилася в бік Мора і побачила, як туман знову вилаштовується у слова:
« Я не можу вас бачити, скажіть щось, тиша мене напружує...»
Точно, потрібно йому допомогти, зараз не до цього благаючого сміття ... Йому варто заткнутися!
*Шлеп*
Я підійшла і вдарила його по обличчю та закричала:
- Заткнись! Йому потрібен спокій, якщо не припиниш нудьгувати, то я тебе вб'ю! - Після мого крику, той трохи замок, тому я зібралася вже підійти до Мора, як в повітрі знову з'явилася фраза:
"Відійдіть від нього"
Ми швидко відійшли від Тен'юбіто і слова в повітрі змінилися:
"Пора це закінчити" - потім слова раптово збилися і вистрілили в сторону знову, що почав сковувати Тен'юбіто.
*Вшух* ***
Голову Небесного Дракона було зрубано без жалю, він навіть не встиг викрикнути і кров фонтаном розриснула в повітря. У моїй голові ніби все перевернулося, він убив його так просто ... Просто, щоб вибачитися... Сльози мимовільно полилися з моїх очей...
Я не знала, чому я розплакалась. Але одного разу в цей момент я відчула тепло і шрам перестав боліти і мені стало легше. Він справді дивний...
Заспокоївшись і взявши себе в руки, я вставла й кричала старому:
- Що ти стоїш? Зови лекарей, лікарів, всіх клич, ми повинні... Ми повинні ... - Я подивилася на його поранене тіло і відчула біль, не могла договорити.
Старший все зрозумів і серйозно кивнула:
- Я поняла.
Коли вона пішла, я швидко підбігла до Мора і сказала:
- Зараз, потерпи ще трохи.
Через кілька хвилин прибула старійшина і ще декілька старих, всі вони були лікарями. Швидко піднявши Мора на ношки, вони почали приносити його до палацу. Я навіть не встигла нічого спитати у них, та й не стала, зараз це неважливо.
Я підійшла до Нен і сказала:
- Нехай вони перенесуть його до палацу, і щоб жодна жива душа не дізналася про нього, використовуйте все що у нас є, щоб вилікувати його.
Стара хмикала:
- Не сумнівайся, я їм так і сказала. Не один з них і рота не відкриє, ніхто не дізнається що на острові чоловік.
Я стурбовано запитала:
- Вони... Вони зможуть допомогти йому?
Стара потискала плечима:
- Хто знає, ти бачила їх поразливі погляди, а вони найдосвідченіші лікарі на острові.
Я опустила голову, а Нен усміхнулася:
- Не хвилюйся, він точно виживе, такі як він, що живе будь-якого собаки.
- Я не переживаю, просто буде незворушно якщо він помре після своїх вибачень.
- Так, так, звичайно... Усміхнулася стара і почала йти.
***
Тиждень потому.
Я, як і завжди чекала поруч з його ліжком коли він прокинеться. Його відновлення було надзвичайним. Буквально за два дні, після того як лікарі повернули всі його кістки на місця, вони зрослися, а вчора коли йому потрібно було змінити бинти, виявилося що більшість ран вже протягнулися. На жаль його ліва рука була відірвана по лікоть, але там все одно зріс. Його регенерація вразила навіть лікарів.
Через кожну приємну новину про його здоров'я, мені ставало все краще і краще, сама не знаю чому... Швидше б він прокинувся ...
*Шурх*
Поки я роздумувала, він раптом дёрнувся і його права рука почала підніматися, а потім відкрив очі та подивився на неї.
Pov Boa Хенкок, кінець.
***
Після того як Хенкок сказала, що невдовзі мені допоможуть, я відразу знепритомнів і зрозумів, як можна відпочити.
Я прокинувся через невідому кількість часу і відчув жахливий дискомфорт по всьому тілу. Боло все, кожна частина тіла лускала, в тому числі кістки, було жахливо неприємно... Що було огидним, так це біль у лівій руці нижче ліктя, рукою я не міг поворухнути, а ось боліло дуже добре.
Я розомкнув очі і відразу закрив, світло неприємно осліпив мене. Принявши руку і злегка розмкнувши очі, я подивився на неї. Начебто все було в порядку, правда я схоже весь забинтований, але хоч зір у мене залишилося. Та і начебто відчуваю все крім лівої руки...
- Ти прокинувся! - З лівого боку почувся радісний викрік, що мене дуже налякали. Я подивився в сторону кричаючого і вже хотів сказати пару ніжних, але слова застрягли у мене в горлі.
« А вона що тут робить? Та й ще така радісна...» - промайнули думки в голові. Мене її поведінка трохи збентежила, і я хотів уже запитати у неї деякі подробиці мого стану, але зрозумів, що й мій рот теж був перебинтований.
Коли Хенкок побачила мій погляд, її усмішка стала ще більшою і вона сказала:
- Привіт.
Мої повіки опустилися ще нижче і я нудьгував на неї подивився. Коли вона зрозуміла, що я не можу говорити, то відразу заскочила і почала кричати:
- Эй! Живо сюди, він прокинувся!
Коли мені нарешті розбинтували голову, щоб я міг говорити, я видихнув:
- Нарешті...
Хенкок стояла і напружено дивилася на мене, тому я запитав:
- Що?
- Е-е, нічого... Я... Я піду... - Покинувши ці слова вона просто вибігла з моєї кімнати.
Я подивився на старійшину Нену, яка стояла неподалік і запитав:
- Чого це з нею?
Старійшина знизила плечима:
- Хто знає, вона весь тиждень сиділа поруч з тобою може вирішила нарешті відпочити.
Що? Боа Хенкок, муженавістка, сидів поруч зі мною? Дивно це... Ну, головне що я тепер в порядку, шкода руку втратив... Чортів Конг, його сила просто вражає. Я звичайно знав, що у мене будуть серйозні проблеми якщо я полезу в Марі Джоа, але я сподівався,що все буде куди краще. Регенерація і справді чудова, пройшов лише тиждень, а я майже відновився. Думаю через кілька днів зможу почати тренування.
Хмм, до речі, я тут дещо згадав. Я повернувся до старійшини і запитав:
- У вас газетки не знайдеться?
Старенька посміхнулася:
- Так і знала що запитаєш, тримай. - Вона кинула мені трохи пом'яту газету, я розкрив її і почав читати.