У минулому Мінато Намікадзе завжди вважав, що Анбу займається секретними справами і не виявляв до них особливої любові.
Ні особливої симпатії, ні звичайно ж особливого відторгнення. Він просто знав, що ці люди працюють на благо села, адже хтось завжди повинен стояти в тіні.
От тільки зараз йому був дуже противний Корень.
Після того як на нього напали ніндзя Корня, він зрозумів, що ця група людей була не чим іншим, ніж особисте військо Данзо, яке підкорялося виключно йому одному. Вони в копійці не ставили накази Хокаґе і були здатні абсолютно на все.
Відчуття було таке, ніби він зіткнувся зі сворою безумців.
Корінь треба було розформувати!
Мінато Намікадзе не збирався закривати на це очі. Він не міг допустити існування підрозділу, який діє поза його юрисдикції. Навіть попри велику довіру до Аоби і бажання передати йому частину обов’язків Данзо, він не хотів, щоб Егуда, як Данзо, запровадив собі армію ніндзя на зразок Корня, яка підкоряється лише йому одному.
Подібне міг витримати лише третій.
Звичайно...
На це були свої причини!
Ніндзя Корня Данзо великою мірою допомогли Третьому отримати пост Хокаґе.
Ставши Хокаґе, третій навіть вважав цих ніндзя Корня бельмом на оці і занозою в дупі, відчуваючи їх існування як кістку у горлі та розуміючи, що вони можуть призвести до нього самого, все ж усвідомлював: це обосічний меч. Другий бік леза також був дуже гострим і міг у відповідний час допомогти йому усунути більшість розкольників.
Тому в питаннях, пов’язаних з ніндзя Корня, Данзо та Третій прийшли до неголозного договору. Вони підтримували неяснимий баланс, який зберігся вже багато років.
Зараз, коли Мінато Намікадзе готувався стати четвертим Хокагогом, йому хоч і потрібна допомога Аоби в цьому процесі, але він зовсім не потребував, щоб Егуд формував армію ніндзя.
Тому, коли прийде час, він одягне Аобу особисту владу, але не дозволить цій владі розростися під його впливом до незконтрольованих масштабів.
У таких речах, відверто кажучи, вже не було місця для дружби — це була справжня поля бою з павутиною влади.
Кожен, хто має подібну владу, починає дивитися на речі зовсім по - іншому.
Ззза!
Але саме в цей момент.
Мінато Намікадзе відчув легкий тремтіння на лобі, а це пальці Аоби випромінювали хвилі чакри і відправляли їх прямо туди.
З появою цієї чакри Аоба застосував секретну техніку клана Яманака, почав з її допомогою дослідити пам'ять ніндзя-приверненика.
І хоча раніше Аба вже переглядав спогади цього ніндзя-привертника через систему читання думок, це не завадило йому використовувати таємну техніку клана Яманака, щоб прочитати їх знову.
Тепер Аоба, використовуючи таємну техніку клана Яманака, кріца за великою пащеницею проимчав пам'ять ніндзя-примарника, намагаючись знайти потрібні фрагменти.
Всі ці фрагменти він вже бачив.
Ось тільки він не переглядав їх за допомогою цієї секретної техніки.
Він вже давно не застосовував метод читання думок. Останнім часом він не допитував ніндзя, тому в ньому було необхідно щось зробити.
І ось тепер, в цей самий момент.
Аоба відчував, що у нього не виникне проблем з її застосуванням. Зрештою використовувати будь - яку ніндзюцу було легше, якщо взяти за спиною таку потужну чарку.
Однак...
Самому ніндзя-приратнику було не так комфортно. Він раптово відчув, як в його розум хлинула неймовірно лякаюча чакра. Його голова ніби розпухнула, з'явилося стійке відчуття, наче її до відмови набили чимось щільним.
Ця велична і загрозлива чакра виявилася настільки сильною та нестримною, що він був у стані несвідомості.
— Тсс...
Ніндзя-приставник судоможно втягнув повітря. Усе його тіло миттєво покрилося мурашками, а по чолі градом покотився холодний піт.
Страх, страх, тривога...
Усі ці складні емоції безперервно виривалися з його підсвідомості, розпливаючись по кожній клітині тіла і замулюючи тремтіти в страху кожен куточок.
Це було відчуття, яке він просто не міг описати.
Ще ніколи він не відчував чогось подібного.
Щось особливе.
Крім того, його спогади почали виринати на поверхню. Неначе уві сні, перед його очима замели картини, і це були не якісь абстрактні образи, а саме те, що він пережив сам.
Він міг ясно бачити, як хтось лине його пам'ять. Це було дуже дивне відчуття - ніби хтось риється у вашому жорсткому диску, а ти змушений безпорадно спостерігати за кожним його рухом.
Це викликало в мене почуття спокою і тривоги.
Спокійно, бо ти бачиш кожен його крок, знаючи, що саме він перевіряв. У тебе немає питань, і не виникає мерзенного відчуття невідомості, коли після всього хтось каже, що прочитав твою пам'ять, а ти й поняття не маєш, Що саме він там побачив.
І це дуже прикро, бо коли ви бачите мілини на душі склепіння кота, то ніби вас різали тупим ножем і повільно зрізали за шматочком.
Відчуття не є приємним.
Слідом за цим.
Аоба активував Техніку Переачі Розуму, і всі за лічені їм фрагменти спогадів синхронно транслювалися прямо в свідомість Міната Намікадзе.
У ту ж мить Мінато Намікадзе відчув, як його мозок закупорило. Здавалося, величезна дубіна постійно перемішувала все у нього в голові. На щастя, це відчуття зникло так само швидко, як і з'явилося. І перед ним постали спогади ніндзя-приратника.
"Так ось які його спогади!"
Мінато Намікадзе глибоко зітхнув. Він ніколи раніше не стикався з подібними ситуаціями і ніколи не переглядав чужої пам’яті. Ці картини з'явилися перед ним, наче від першої особи, в усіх найменших подробицях.
Дивне відчуття, наче уві сні: все, що він бачив перед собою, було зовсім не його власним досвідом, а шматками чужого життя.
« Чи читання думок завжди відбувається саме так?»
Мінато Намікадзе кинув погляд на Аобу. Той вже закрив очі. Його права рука витягала спогади з ніндзя-вивертника, а ліва безупинно передавала їх йому. Аоба виглядав вкрай зосередженим і серйозним, наче намагався перегортати сторінки чужої пам’яті; його брови були щільно зміщені.
Коли Мінато Намікадзе побачив цю картину, то відчув легкий укол сумління.
Це він викликав Абу заради такої справи.
Після розмови він не дав Аобе часу на відпочинок, а також змусив його витрачати стільки сил лише для того, щоб сам поглянути на ці спогади.
У цей момент серце Мінато Намікадзе наповнилось глибоким замахом. Він розумів, що Аоба робить все це спеціально для нього. Це була та рідкісна, дорогоцінна взаємовиручка.
Звичайно, він не збирався ламатися і відмовлятися від перегляду. Можливість особисто дослідити все давала додатковий огляд, який допоміг би виявити приховані проблеми.
Зрештою, якщо б ці спогади побачили тільки Аоба, а потім зробив висновки на основі свого аналізу, його судження могли бути кілька однобокими. Але якщо вони обидва бачать ту саму картину, то зможуть разом обговорити її і прийти до більш зважного висновку.
Хоч Мінато Намікадзе і було щиро шкода Аобу, він розумів, що зараз на кону стояло питання про пост Гокаґе, який несе величезні ризики. Діяти треба було дуже обережно, тому Аобові потрібно було лише попросити його витерпіти. У майбутньому, коли він стане четвертим Хокагом, він точно не залишиться у боргу.
Коли Мінато Намікадзе подумав про це, то лише уважно дослідив частини пам’яті і зміг би бездарно допомогти Абові.
Тим часом за стійкою.
Теучі щойно витягнув зварену локшину, але коли побачив дивні пози Аоби та інших, то відразу зрозумів, що їм зараз явно не до їжі.
Він відразу ж опустив локшину назад у котел.
Щоб вона не охолола.
Він вирішив почекати, поки Аоба закінчить і лише потім подавати страву. Зрештою, він пишався своїм раменом і не міг дозволити гостям їсти охолоджуючу й свіжу їжу.
Потім.
Течі кинув погляд на Трійцю.
По правді кажучи, йому було моторошно цікаво.
Чим займаються ці хлопці?
Вибудувалися в такі безглузді пози, виглядають так, ніби витискали всі соки, та ще й обличчя перекошені від напруги.
Здавалося, ця Трійця просто смертельно втомилася.
Дивно.
Тіуч повільно похитав головою. Він відчував, що тут щось не так, але не став вдаватися в подробиці - йому було прямо лень ламати над цим голову.
Хоч би що там відбувалося, це не стосується його. Він лише готував рамен.
На відміну від Теучі - меланхолії, Конан у чудових фіалкових очах чигала найзахопливішою цікавістю.
Так от як читають пам'ять?
Чому ж це так сильно відрізняється від її уявлення?
Конан не знала, як саме проходить процес читання думок у клана Яманака з Деревні Скритого Листа. Але раніше її пам'ять вже читав Ооцукі Тонері. Того разу він тільки лікько торкнувся її лоба, і разом вивихав всі спогади.
Все відбулося неймовірно швидко, і вона при цьому гладким рахунком нічого не відчула. Не було і сліду тих перекошених, нахмурених осіб, що вона бачила зараз.
Але найважливіше те, що вона врізалася у пам'ять - Ооцукі Тонері міг будь-коли вважати її минуле, витягаючи на світ навіть ті дрібниці, про які вона сама давно забула.
Якщо так судити...
Оцуки Тонері все-таки куди сильніше!
Стривайте.
Хіба це не очевидно?
Конан з гіркою усмішкою похитала головою. Вона й сама не розуміла, навіщо порівнювала Ооцукі Тонері з цими шинобі. Вони були цілком різними вагами, адже Ооцукі Тонері був вихідцем з Клана Хузуки.
І хоча Наґато був трохи зарозумілим, навіть йому довелося б визнати, згідно з відомою їй інформацією про стандарти Клану Ооцукі...
Для Клана Ооцуки справжні люди!
Ніндзюцу читати думки у світі ніндзя і методи Клану Ооцукі — це небо й земля.
І все ж.
Це не завадило Конан з цікавістю спостерігати за їхнім процесом читання пам’яті.
До того ж, на душі у неї трохи відлегло.
Якби вони читали її пам'ять, то напевно наткнулися б на все, що пов"язано з Ооцукі Тонері. У такому випадку, навіть якщо її дії не торкалися Конохі, вона могла б мимовільно розкрити всі секрети Тонері.
Конан добре розуміла: Оцукі Тонері й досі нікому не відкривав своєї особистості, щоб залишатися в тіні. Розкрий її інкогніто через свою недбалість - проблем не оберешся.
У кращому випадку, він просто назавжди викреслив би її зі свого життя.
А в гіршому...
Її могла чекати жорстока зачистка від рук Ооцукі Тонері!
Конан насправді не боялася, що Ооцукі Тонері вб'є її. Найбільше її турбувало те, що його ставлення до неї радикально зміниться, і ті теплі почуття, які були зараз, більше не залишаться.
Від самої думки про це серце стискувалося від невимовної туги.
Конан дуже не любила це відчуття.
Мало-помалю.
Конан зробила глибокий вдих.
Вона розуміла, що ця ситуація насправді зіграла їй на руку. У її власній пам'яті образ Ооцукі Тонері з’являвся скрізь, але в спогадах ніндзя-приратника вона виглядала абсолютно бездоганною.
У пам'яті цього ніндзя вона від початку і до кінця не сказала жодного сумнівного слова, і її поведінка точно співвідносила з його теперішніми показаннями.
Її слова і вчинки були абсолютно послідовними!
Таким чином, коли вони прочитають пам'ять ніндзя-вивертника, вона буде повністю виправдана. Їй не доведеться говорити ні слова на свій захист - це буде бездоганний доказ її невинності перед Мінато Намікадзе.
Для Конан це був найкращий результат. Вона й сама не розуміла, як опинилася в такій вразливій ситуації; якби їй довелося самій знайти вихід з цієї проблеми, вона б лише лякала очима і нічого не знала про те, що робити.
У той момент, коли Мінато Намікадзе говорив про читання пам'яті, Конан була готова чинити опір на всі сто відсотків. Єдиною її думкою тоді було битися на смерть, щоб не розкрити свої спогади. Але варто було цьому помічнику, на ім’я Аоба, кинути пару фраз, як уся ситуація перевернулася з ніг на голову. У неї навіть з'явилося дивне відчуття, що ця людина допомагала зовсім не Мінато Намікадзе, а їй.
Це було дуже дивне відчуття, позбавлене всяких підстав. Вона просто подумала про це, не вирішуючи розвивати думку далі. Зрештою, це було абсурдно — Мінато Намікадзе особисто покликав цього чоловіка і повністю довіряв йому.
Роздумуючи над цим.
Дедалі більше питань в голові Конан виникало.
Насправді вона багато чого не розуміла.
Але вона й сама не могла пояснити, що саме так. Здавалося, що все це окутала легка туманність; їй довелося змахнути рукою і розгнати його, як крізь туман проступали обриси чогось важливого, але імператрація зараз спускався знову, закривши огляд. Через це виникла ілюзія, ніби вона знайшла правду, але так і не змогла зрозуміти її.
Переживши цей шквал емоцій, вона усвідомила: все це було занадто важко описати словами. Вона і сама до кінця не розуміла, як ситуація могла змінитися.
Але найголовніше...
Навіть випадай їй зараз шанс запитати Аобу, вона б просто не знайшла слів, щоб поставити свої запитання.
"Будемо спостерігати!"
Пробурмотіла про себе Конан. Вона дивилася на Трійцю, яка застигла в дивних позах. Потоки чакри постійно циркулювали між ними, хоча правила було б сказати, що вони виходили від стоячого в центрі Аоби і розсівалися навколо.
« А цей ніндзя дуже зайнятий! »
Потрапивши у Деревню Скритого Ліста, Конан відчула себе провінціалкою в столиці. Їй здавалося, що вона була в абсолютно іншому світі: затоплена у зеленні село, гармонія і злагоду серед мешканців... А ще ці ніндзя з специфічними секретними технологіями, як у Аоби. В країні Дощу вона не зустрічала нічого подібного.
Конан, вступивши до Акацуки, отримала доступ до певної інформації і дізналася, що у Деревні Скритого Ліста зібрано багато кланів з унікальними секретними технологіями.
І це була величезна перевага Конохі.
Коли Клан Сенджу та Клан Учиха уклали мирний договір і заснували Деревню Скритого Ліста, сильний ефект тяжіння зібрав навколо них багато інших кланів. У хаосі світу ніндзя, які мають особливі секретні технології, могли вижити за рахунок своєї унікальності і зберегти свій рід.
Але з початком епохи прихованих сіл все змінилося. Ці клани були змушені приєднатися до одного з сіл, інакше їх чекало неминуче знищення.
Історія Клана Удзумакі підтверджує це. Саме тому їхній шлях провалився. Хоч вони і спиралися на Дерівню Скритого Ліста, але при цьому мали свою власну Деревну Сухистого Водворота. Фактично, цей величезний клан заснував власне село.
Саме завдяки цій тенденції Деревня Скритого Ліста зібрала під своїм крилом величезну кількість унікальних ніндзя. Їхня розмаїтість уможливлювала Конохе розвивати свою структуру, створюючи спеціальні відділи, яких не було в жодному іншому селі.
Конан, прибувши у Деревню Скритого Ліста, переконалася в цьому феномені без жодного іншого прихованого села.
Інші села могли похвалитися своїми сильними сторонами, але ніде більше не було такого сліпучого розмаїття талантів, як у Конохі.
Роздумуючи про це...
Конан все більше подобалася Деревня Скритого Листа!
https://literna.net/uk/books/145-10-rokiv-u-pidrozdili-pitok-konokhi-zaversheno