Пойдём
Голос Аби звучав твердо і впевнено. Його слова чітко донеслися до вух кожного, і всі навколо затихли.
У цьому була своя правда.
Слова Аби знайшли відгук у серці кожного.
Вони все розуміли.
Але, окрім розуму, були також почуття і було важко переконати себе емоційно. Зрештою, люди є емоційні істоти, а не безсердечні машини.
— Зараз Мінато потрібна наша підтримка. І підтримати його ми можемо не тим, що повернемося і будемо йому заважати, а тим що підемо до Коноху і боротимемося за те що належить йому по праву! - Знову голосно вимовив Егуда. Він зрозумів, що його слова похитнули їхню рішучість і тому треба було кувати залізо доти, доки вони не палили. Він повинен був усе прояснити, перш ніж емоції знову візьмуть над ними верх.
На мить запанувала тиша.
Усі, у тому числі Сакумо Хатаке, дивилися на Аобу зміненим поглядом. Вони навіть не могли уявити, що така неприємна людина зможе вимовити такі спокійні і розумні слова.
- Якщо ви дійсно хочете допомогти пану Мінато... — Ще раз заговорив Аоба. Його голос повільно доносився до вух кожного. У тиші лісу кожне його слово звучало особливо чітко.
— Тоді повертайтеся до Коноху!
— Розслідуйте цю справу!
— З'ясуйте, хто стоїть за змовою проти пана Мінато!
— Довідайтеся, хто послав цих ніндзя Корня!
— Дійте! Робіть те, що у ваших силах, щоб відновити справедливість для пана Мінато!
- Ось що ви повинні робити зараз!
Аоба говорив фразу за фразою. Кожне його слово, наче ніж, встромлювалось у найбільш вразливу частину серця ніндзя Конохі. Насправді, вони все це розуміли. Але в епіцентрі подій вони не могли тверезо оцінити ситуацію і не знали, що робити.
Після слів Аби у кожного в голові склався більш-менш чіткий план дій. Вони поступово зрозуміли, що́ їм робити, аби не стати тягарем.
— Я зрозумів.
— Ясно.
- Добре, я зрозумів.
— Я зрозумів, що треба робити.
- Я теж.
—...
Ніндзя Конохі заговорили один за одним. Після поради Аоби вони знову знайшли спокій. Занадто багато всього сталося так раптово, що у них просто не було часу зупинитися і подумати.
Ніхто з них не запитав Аобу, звідки він знає, що хтось намагається зашкодити Мінато.
Тому що це не було питанням. У кожного в серці вже була відповідь. У них були свої здогадки, і ці припущення в цілому збігалися. Просто про це не можна було говорити вголос.
Тепер, почувши слова Егуда, вони зрозуміли, в якому напрямку їм слід допомагати Мінато, а не кидатися на поле бою, щоб зі своїми виснаженими тілами тільки заважати йому.
- Все зрозуміли? — Легким голосом запитав Сакумо Хатаке. Сказавши це, він обвів поглядом усіх присутніх і нарешті зупинився на Аобі, кивши йому.
Питання в його серці так і не зникло. Він усе ще не знав, що задумав Егуда, але відчував себе поганим. Його слова були справді розумними, а не спробою вводити їх в оману.
Якщо у нього і була якась мета, то можливо вона полягала в тому, щоб не дати їм допомогти Мінато. Звичайно, мова йшла про допомогу в бою, а не після повернення до Коноху...
Ситуація ставала все дивнішою!
За всі роки служби ніндзя Сакумо вперше зіткнувся з чимось подібним. Він не міг уявити, що події приймуть такий поворот і дойдуть до такої стадії. Це зовсім не узгоджувалося з його колишнім переконанням. Особливо це був початок чоловіка, якого він вважав мертвим. Він смутно підозрював, що ця людина могла бути від третього.
Його слова, можливо, були в тому, щоб перешкодити їм допомогти Мінато.
Можливо...
Цей чоловік ще не знав, що вони вже здогадалися — у Мінато є свій козир!
Сакумо мовчки роздумував про це. Спостерігаючи за діями і словами Егуда, він намагався розгадати його спонуки. Не те щоб він судив про людину по собі, просто це було єдине логічне пояснення його вчинків.
Звичайно, Сакумо не виявив його!
Не тільки тому, що не було жодних доказів про те що ця людина не була ніндзя Конохі, але й через це виникли непотрібні проблеми. Тепер, коли вони вперше отримали завдання — повернутися до Коноху і зробити все можливе для Мінато.
Сакумо подивився на інших. Він побачив, що всі вони вже були переконані словами Аби, так що ніяких перешкод не було. Він мовчки кинув.
- Якщо все зрозуміли, то негайно повертаємося до Коноху!
Сакумо знову став командиром і дав наказ. Його думки майже повністю співпадали зі словами Аби, але навіть у цей момент його серце все ще було під контролем емоцій.
Ніндзя слухаються наказів — правила!
У певному розумінні ніндзя - це не люди, а зброя, інструмент для виконання місій. Ідеальний ніндзя повинен бути, як машина без емоцій, без власних суджень, просто виконувати завдання.
Але цього...
Сакумо так і не досяг!
Сакумо завжди був людиною, яка відчувала себе над правилами ніндзя. Саме тому в початковій історії він пожертвував місією для порятунку товаришів.
Після слів Сакумо всі дійшли згоди. Спочатку вони не розуміли такого рішення, але після пояснення Аби все стало на свої місця. Вони зрозуміли, що Сакумо не з тих, хто віддає сліпі накази.
Після цієї розмови кожен зрозумів, що вони повинні боротися за славу, яка по праву належала Мінато.
« Ми рушаємо, — сказав Сакумо. — Коли ми бачимо, що ніхто не має сумнівів чи заперечень. Він відвернув погляд Аби і, рішуче поглянувши на Конохи, дав наказ.
Шахух! Шух! Шух! Шух! Шух! Шух!*
Фігури швидко замелювали в лісі, прямуючи до Конохи. У їхніх серцях вже була сильна рішучість. Події останніх днів, наче кошмар, постійно прокручуються в їхніх головах. Навіть на зворотному шляху вони не могли повністю розслабитися, їхні думки були зайняті цими картинами.
Аоба слідував за підрозділом. Він не пішов, бо щойно говорив, і його зникнення було б занадто раптовим.
Однак...
Хоча Аоба був тут, його сприйняття захопило всю цю область і він постійно спостерігав за Мінату та Кушиною.
Крім того, там залишилася його мітка Техніки що літає Бога Гріма. Він міг у будь-який момент переміститися туди і допомогти. Але він вважає, що вони самі можуть давати собі раду.
Аоба не хотів легко допомагати Мінато, тому що тоді його поява стала б поворотним моментом. Зрештою, хто в цьому світі буде допомагати просто так?
Тільки якщо Мінато не зможе впоратися...
Тільки тоді Аоба з'явиться. Зрештою, на кону стояв пост Хокаґе. Аоба вже проклав шлях, і, на його думку, цього було досить. Не потрібно було більше нічого ускладнити.
Навіть якщо під таким розкладом Мінато не зможе стати Хокаґе, то все можна буде списати на долю, і це вже не матиме ніякого відношення до нього.
Хоча Сакумо йшов попереду, його увагу привернуло Аобе — ар’єргард. Він постійно думав про його особистість. Принаймні, він був упевнений в одному - це не та людина, що була на полі бою.
Доки він не міг визначити особу цього чоловіка, то не розумів його спонук. Тепер він не міг бути впевненим у його правдивому намірі, лише знав, що їх ще немає.
"Прокляття"!
Сакумо не міг визначити, друг цей чоловік чи ворог. Він просто відчував, що ситуація стає все більш заплутаною. Подібно до бурого ворвання, обертаючись і затягуючи все нові потоки, вони перетворюються на ще більші.
Цей величезний водоворот робив усе туманним і непередбачуваним. За всі роки служби ніндзя він ніколи не стикався з чимось подібним. У нього не було досвіду розв’язання таких проблем. Усе змінювалось, і це сповнило його непевністю в майбутньому.
***
Тим часом.
Сакумо з ніндзя Конохі пішли, і на місці залишилося тільки двоє — Мінато Намікадзе та Кушина Узумакі.
Вони стояли пліч-о-пліч.
Обличчям до обличчя з Сімою Ніндзя-Мечниками Скритого Тумана.
- Ну що, тепер ти можеш сказати мені, хто хотів мене бачити? — З усмішкою запитав Мінато. Він виглядав досить розслабленим, без тіні серйозності, властивої зустрічі з грізним ворогом. Поруч з Кушиною він відчував себе дуже впевнено і був дуже задоволений.
На його думку, оскільки ніндзя Конохі щасливо поверталися додому, то мета цієї кампанії — брати участь у третіх світових війнах. У нього не залишилося ніяких турбот. А бути з Кушиною сповнювало його серце щастям до кінців.
— Ще ні.
Джузо Біва похитав головою. Він злегка приглядався, розглядаючи поблизу Мінато. Його серце сповнювалося подивом і захопленням майбутнім Конохі. Його оцінка Мінато ставала все більшою.
Справді.
Цього чоловіка не можна залишати живими.
Якщо він стане новим Хокаґе Конохі, то обов’язково приведе село до ще більшого процвітання!
Джузо був у цьому впевнений. У Мінато він вже бачив майбутнє Конохи. Він ніколи не зустрічав ніндзя, який міг би так спокійно стояти перед ними сідними і так невблаганно зустрічати можливу смерть.
Така риса була недоступна іншим ніндзя його віку!
Якщо цей чоловік не помре, світ шінобі обов’язково чекає нової суми!
Джузо в душі дав Мінато дуже високу оцінку. І саме через цю високу оцінку він став ще більше його боятися. Він не міг зараз сказати, хто його замовник, тому що замовника не було. Він був на замовлення з Конохі.
Цього він не міг сказати.
— Не задавай зайвих питань. Йди за мною, і сам все дізнаєшся.
Джузо все ще щутався. Він кивнув рештою членів Семи мечників, даючи знак слідувати за Мінато, а потім повернувся і пішов в сторону Дерені Скритого Тумана.
Він не збирався вести Мінато в село. Він лише хотів утримати його подалі від Конохи, щоб, виконуючи місію за ним вбивства, діяти більш спокійно і впевнено, не боячись втручання інших ніндзя Конохі.
— Ладно.
Мінато з посмішкою кивнув. Він взяв ліву руку кушини, яка стояла поруч. Тепло, яке переходило від їхніх пальців, додавало їм обом сил.
— Люди з села пішли, — тихо сказала Кушіна. Вона все ще підтримувала режим Мудреця, але на дуже низькій частоті, так що виглядала як завжди.
Вона підтримувала цей стан не для того, щоб бути готовою до бою в будь - який момент, а щоб постійно спостерігати за довкіллям. Вона знала, що ніндзя Конохі пішли і відчула полегшення. Вона також відчула, як інша група ніндзя Конохі пройшла повз них і йшла сюди, що ще більше зміцнило її раніше.
— Пошли.
Мінато, тримаючи Кушину за руку, пішов вперед. Вони слідували за Джузо Бівою. На їхніх обличчях були легкі усмішки, і жоден з них не виказав страху.
https://literna.net/uk/books/145-10-rokiv-u-pidrozdili-pitok-konokhi-zaversheno