Слова Аоби
Присутня ніндзя Конохі вже майже зрозуміла, в чому річ. У очах кожного з них запалився холодний вогонь. Вони зрозуміли, що Коноха опинилася в пастці боротьби за владу у центрі якого був Мінато Намікадзе.
Хтось хотів його смерті!
І кінцева мета цієї людини була не просто в тому, щоб вбити Мінато, а в тім, що він не хотів дати йому стати Четвертим Гокаґе.
Насправді все стало ясно!
Хто міг це зробити - всі добре розуміли, ніхто не наважувався вимовити його вголос. Зрештою, навіть ніндзя Корня не міг дати наказ будь-кому. Чи це була єдина ініціатива Данзо?
Неможливо!
Кожен з присутніх глибоко розумів, що в цьому замішаний третій Хокаґе!
Можливо, саме він і був головним заступником.
Якщо з Мінато щось трапиться, найбільше від цього виграє третій. Це було незаперечно.
Мислення ніндзя завжди було різним. У бою вони зазвичай прочитують безліч варіантів. А тепер, дізнавшись лише про частину таємниці, вони ще з більшим запалом будували здогадки. Їхня думка про Сакумо Хатаке, мантію Хокаґе з короткими рукавами.
Можливо...
Можливо, що...
Історія з мантією Сакумо була з тієї ж опери!
В одну мить...
Ніндзя Конохи збилися кулаками. Ногті глибоко впилися у долоні, а пальці побіліли від напруження. У душі кожного бушувала буря. Адже в їхніх думках, у спогадах, третій завжди був світлим, добрим і позитивним. Вони й уявити не могли, що він здатний на таке. Їхня віра за одну ніч розвалилася.
Все змінилося.
Вони вже не могли повернутися до цього нового стану.
Тепер вони не могли дивитися на третього як раніше.
Саме через це, згадуючи минуле, вони знаходили безліч дивних подій, в яких простежився слід третього.
Чому в такому селі, як Коноха, не знайшли наступника Хокаґе?
Чому другий Хокаґе перед смертю передав свій пост нинішньому Третьому Сарутобі Хірузену?
Чому їхній добрий друг Кагами Учиха раптово помер?
Чому в селі багато років проникали люди, і ніхто не міг знайти причини? Куди вони поділися?
Чому Сакумо Хатаке отримав лише мантію з короткими рукавами? Він здавався найближчим до посту Хокаґе, але на ділі був далі всіх. Невже це просто збіг?
Чому ніндзя Корня теж вийшли, щоб вбити Мінато Намікадзе?
Чому?
Чому?
Чому?
У головах присутніх один за одним ставили запитання. Вони згадували багато подій, які колись здавалися їм дивними і незрозумілими, а тепер з’явилися в новому світлі.
Протягом багатьох років відбулося так багато всього, що вони остаточно втратили віру в третього.
- Пане Сакумо, що тепер робити?
- Так, може нам варто щось зробити?
— Ми ж не можемо просто стояти і дивитися, як це відбувається?
Пан Мінато зараз протистоїть не тільки Семам Ніндзя-Мечникам Скритого Тумана, але й ніндзя Корня з Конохи!
— Від самої думки про це серце обливається кров’ю!
— Якби пан Мінато не прийшов вчасно, ми б всі вже були мертві. І саме через це його заслуги стали занадто великі, і він викликав заздрість нагорі...
— Ми не можемо просто так піти!
—...
Ніндзя Конохи говорили один за одним. У їхніх очах проникло велике обурення. Вони не хотіли, щоб все так закінчилося. Вони вважали, що коли вони втечуть і залишаться живими, то будуть наче боягузи, які дезертирували з поля бою. Це почуття залишиться в їхніх серцях, і вони ніколи не зможуть забути про теперішні страждання.
Це було відчуття глибокого безсилля. Вони почувалися так, наче були на полі бою, але не мали його. Вони були учасниками подій, але водночас глядачами.
Це було зовсім не те, чого вони хотіли!
Вони не могли з цим змиритися!
У цей момент...
Серце кожного було наче палюче сонце. Усі відчували тривогу і біль. Вони не могли прийняти те, що відбувається, але й не знали, як щось змінити. Їх погляди були прикуті до Сакумо Гатаке, в надії знайти хоч якусь опору.
— Вздох...
Сакумо глибоко вдихнув і повільно видихнув. Насправді, він і сам відчував себе вкрай безсилим. Його фізичний стан був далеко не ідеальним, а вид хлинущої, немов хвиля.
Їх було не зупинити.
Його сила була велика. Він міг би зупинити двох, трьох, навіть п'ять або десять ніндзя Корня. Але він не міг зупинити таку величезну групу, об’єднану однією метою — вбити одну людину.
Подібна подія була дуже рідкісною в історії світу, не тільки Конохі. Такого ніколи не траплялося раніше, і невідомо чи станеться у майбутньому.
Зрештою Конохі було всього кілька десятиліть, а решта чотирьох великих сіл була заснована після неї. Перед тим як з’явилися села ніндзя, жоден клан не міг самотужки підготувати стільки ніндзя для виконання однієї мети.
Таке явище могло виникнути лише в сільських місцевостях, а інші села не створювали таких теневих організацій.
— Нічого не поробиш. Я зараз теж не можу нічого придумати.
Сакумо опустив очі. Його вигляд став більш пригніченим, і обличчя стало безсилим. Майже таке ж саме як у всіх інших людей. Але, будучи їхнім командиром, він не міг дозволити собі зовсім знеохотитися. Але його внутрішня безпорадність відчувала кожен.
—...
Атмосфера миттєво стала гнітючою. Всі замовкли, опустивши голови. Їхні обличчя помрочніли. Ніхто не знав, про що думати. Кожен хотів допомогти, але ніхто не міг прийняти будь-яке рішення.
— Кхм... кхм-кх...
Раптом в цей момент чийсь кашель порушив тишу, миттєво прикувавши до себе загальну увагу.
Майже всі ніндзя Конохі, у тому числі Сакумо, повернулися до непримітного і звичайного виду людини в кутку. У їхніх очах читалися здивування. Чи той чоловік, який так цікавився ними, знав, що робити? Вони не сміялись плести великі надії, але в глибині душі все ще бродилася слабка іскра фантазії.
Чоловіком, який видав цей звук, був Аоба, хоча зараз він змінив свій вигляд. Навіть Сакумо, який стоїть перед ним, не зміг би визначити його справжню особистість.
— Я думаю, нам слід повернутися в Коноху.
Аоба прямо висловив те, що хотів сказати. Спочатку він не хотів втручатися, аби всі вирішили самі. Він просто спостерігав би за сценою драмою, яка розверталась по його сцені. Це було б дуже весело.
Але поступово він помітив, що присутні почали втрачатися. Навіть Сакумо, побачивши таку кількість ніндзя Корня, трохи похитнувся і дійшов до розпачу.
Так не піде.
Аоба не хотів, щоб події розвивалися за такими сценаріями. Якщо негативні емоції візьмуть верх над розумом, і вони повернуть назад, щоб знайти Мінато...
Тоді весь його план піде насмарку!
- Чому?
- Чому?
- Чому?
—...
Ніндзя Конохі зовсім не розуміли, чому Аоба так говорить. Вони пильно дивилися на нього. У їхніх серцях з’явилося бажання допомогти Мінато. Вони не хотіли просто так втекти з поля бою. Навіть якщо їм призначено було померти, вони хотіли померти в бою. Вони вже були готові йти на цю війну.
— Навіть якщо ми повернемося, то нічим не зможемо допомогти, а лише станемо тягарем для пана Мінато. Зараз ми можемо зробити все, що - спокійно повернутися до Коноху. Якщо ми залишимося живими, це і буде для пана Мінато найбільшою допомогою! — Повільно вимовив Егуда. Найбільше його хвилювало саме ці вижили. Не тому, що вони були настільки важливими, а через те що мали вижити.
У будь-якій війні завжди є мертві, але завжди повинні бути і вижили!
У цій війні загинуло багато людей, принісши Конохе чимало болю. Ці смерті стануть плямою на репутації третього. Але ті, хто виживе, будуть заслугою Мінато. Вони будуть говорити за нього, вони стоятимуть на його боці.
Якщо не виживуть, то залишаться тільки провини третього.
Так само...
Ці люди, які вже вважали себе заслугами Мінато...
Якщо з ними щось станеться, якщо вони загинуть, намагаючись врятувати його, то їх смерть ляже на плечі Мінато. Це стане його злочином і вже не буде мати ніякого відношення до третього.
— Ты...
— Хоч ти і говориш так...
— Я не можу змиритися!
- Я теж хочу допомогти.
—...
Ніндзя Конохи виражав свої емоції. Вони плакали. Сльози не тільки через саможертовність Мінато, але й через власну слабкість, тому що вони не могли допомогти, не змогли зіграти свою роль у цій битві. Це викликало в них смуток і почуття вини.
Поки Аоба розмовляв з ніндзя, Сакумо пильно дивився на нього, злегка придивившись до очей і вивчаючи це звичайне обличчя.
« Що відбувається?»
У голові Сакумо виник великий спірний знак. Він був командиром армії і оглядав тіла перед тим, як іти з поля бою. Він чітко пам'ятав, що бачив це обличчя серед загиблих.
Але зараз це обличчя було живим і стояло прямо перед ним.
Він пам’ятав, що коли вони відпочивали, цього обличчя він не бачив.
"Странно".
"Дуже дивно."
« Коли він з'явився?»
Сакумо раптом зрозумів, що навіть не помітив, коли цей чоловік з'явився. Ніби привид, він раптово виник тут, і його аура не викликала ніякого диссонансу, ніби він був тут з самого початку.
Однак...
Сакумо не почав його викривати.
Тому що слова Аби були саме тим, що хотів сказати сам Сакумо, але не міг через своє становище.
Сакумо відчував, що ніндзя Конохі відчули на собі мету Корня. Він сам відчував те саме. Якби він зараз намагався їх зупинити, то не зміг би переконати навіть себе.
Іноді так буває. Розважність — це розум, але в більшості випадків емоції перемагають. Зрештою, людина є людиною емоційної. Повністю керуватися розумом - це доля роботів.
Присутні були ніндзя, а ніндзя також були людьми з почуттями. Хоча на місіях вони діяли як беземоційні машини, зараз був не час місії. Їхні почуття до Мінато вже перевершили турботу про своє життя.
— Нечестивим заняттям не допоможеш, — байдуже сказав Аоба. Вираз його обличчя не змінився, ніби він говорив про щось, що його зовсім не стосується.
- Така реальність!
- Наша сила нічим не допоможе панові Мінато!
— Якщо ми підемо туди, то тільки заважатимемо і підемо на вірну смерть!
« Якщо ми заважатимемо, то можемо зіпсувати пану Мінато все і навіть спричинити його загибель.
— А якщо ми підемо на смерть, то хіба не віддамо його самопожертви?
— Зараз ми лише повернемось до Коноху. І повернутися з високо піднятою головою. Ми — герої, які перемогли у третій світовій війні шінобі!
- Вони бояться, що ми повернемося?
— Тим більше ми повинні повернутися!
На цьому Егуд зробив паузу. Його холодний погляд обернувся на всіх присутніх, зустрівшись з кожним.
— Тільки після смерті ми зможемо підтримати пана Мінато. Ця битва тільки почалася. Ми повинні вірити, що пан Мінато повернеться до Коноху з тріумфом, чи не так?
https://literna.net/uk/books/145-10-rokiv-u-pidrozdili-pitok-konokhi-zaversheno