Якщо це сон, сподіваюся він не скоро закінчиться ...
У цей самий момент Яхіко відчував, що пояснювати подібні речі - неймовірно стомливо.
Це було навіть виснажливіше, ніж вести переговори з іншими організаціями.
Вся ця ситуація...
Це був лише початок.
Конан все ще чіплялася до його надмірного спокою.
І він уже ледве справлявся.
— Конан.
Вже пізно.
— Дощ льёт не зупиняється.
— Більшість членів організації вже сплять.
- Непокоїтися всім у такий час, щоб знайти Наґато, який невідомо де ...
— Це нерозсудливий вибір!
- Я сподіваюся, ти зрозумієш мене!
— Я не кажу, що не треба шукати Наґато...
Яхіко не встиг договорити, як його перервав холодний сміх Конан. Слова застрягли у нього в горлі.
- Говориш, говориш...
- А в кінцевому підсумку все одно не шукаєш Наґато, так?
— Який сенс у всіх цих поясненнях?
Конан похитала головою. У її серці Наґато вже був не тим, що раніше, а Яхіко - не таким Яхо. Тепер двоє її близьких людей стали чужими.
Тільки якщо порівнювати...
Наґато змінився лише через статус.
А Яхіко став для неї чужим.
Зовсім не схожий на Яхіко, якого вона знала стільки років.
— Я не...
Яхіко відчув, як у нього волосся встає дибки. Він ніколи раніше не думав, що Конан може бути такою нерозумною. За логікою речей, він вважав, що вона повинна його зрозуміти, але все це було зовсім протилежне тому, чого він сподівався.
— Не шукаєш, и не треба!
Конан знову перервала пояснення Яхіко. Тепер вона вже не хотіла слухати пояснення, але бажала бачити дії.
Но...
Яхіко, схоже, і не збирався діяти.
А значить...
Вона більше не хотіла витрачати слова.
— Яхіко.
- Ти не шукаєш Наґато, я не змушую тебе.
- Я можу піти сама.
У голосі Конан звучало розчарування. Вона більше не хотіла слухати пояснення Яхіко, не хотілося дивитися, що він каже, вона бажала бачити, як він працює.
Хоч би як гарно звучали слова.
Якщо немає справ.
Вони не приносять жодної користі.
У цьому і була суть!
Сказавши це, Конан розвернулась і пішла до виходу з печери.
Вона повинна була знайти Наґато.
Вона не могла чекати.
Вона не могла собі цього дозволити.
У її розумінні статус Наґато зазнав кардинальних змін, він став зовсім іншим.
Раніше вона тільки чула від вчителя Джіраї, що у Наґато Рінеган, такий же як і в Мудреця Шести Путей, але на цьому все й закінчувалося. Зрештою, вчитель Джірая і сам знав небагато.
Но...
Конан тепер знала більше.
Вона знала справжнє походження Наґато. Він був потомком Клану Ооцукі, аристократом у всьому всесвіті.
Така людина...
Ні в якому разі не повинен був потрапити у біду.
Конан знала, що Ооцукі Тонері таємно захищає Наґато, але навіть так, вона не могла позбутися тривог. Вона все одно хотіла особисто поговорити з Наґато, особливо про справи клана Ооцукі.
Кінець кінцем.
Оцуки Тонері розповів їй все це...
Саме в надії, що вона стане посередником і допоможе Наґато швидше прийняти все це.
— Конан!
Яхіко, побачивши Конан на самоті йде до виходу, запаникував. Він відразу ж кинувся за нею.
Тепер він не міг дозволити їй піти.
Адже на вулиці вже була ніч.
Дрібний дощ безперервно моросил.
Невпинний дощ...
Мог танути в собі небезпеку.
Для тих, хто постійно жив у країні Дощу, така дощова ніч була не найкращим часом для прогулянок.
— Зараз не час!
— Я обещаю тебе!
— Завтра ми підемо шукати Наґато!
— Добре?
Яхіко широко розкритими очима запитав Конан. До цього моменту він дійсно почав турбуватися про неї. Найважливіше, він поняття не мав, де знаходиться Наґато, і будь-який пошук був би порожнім справою.
- Мені не потрібна твоя допомога.
Конан навіть не обернулася. Вона продовжувала йти до виходу з печери. Після їхньої розмови вона втратила будь - яку віру в Яхіко.
Раптово.
Конан зупинилася.
Її фіолетові очі втупилися вперед. Її зіниці мали складні емоції. Її стан дуже відрізнявся від стану інших.
— М?
Яхіко тут же помітив зміну в Конан і простежив за її поглядом. Його очі відразу зупинилися на одній фігурі.
Це був червоний хлопець у плащі Акацукі. І його одяг, і руде волосся були наскрізь мокрими, очевидно, він дуже довго залишався під дощем.
Цей хлопець...
Був Наґато.
У цей момент погляди Конан і Яхіко були прикуті до Наґато, а погляд Нагато у свою чергу був повністю зосереджений на Канані.
Ніби у всьому світі залишилася тільки вона одна.
Він автоматично проігнорував всіх інших.
— К... Конан...
Губи Наґато мало шевельнули. Його Ріннеган різко зузився, кола в очах, здавалося, спотворилися. Він явно не очікував побачити тут Конан, і його охопило почуття глибокого недовір’я.
- Це правда ти?
— Или...
- Це лише моя уява?
Нагато застиг на місці. Він весь час шукав Конан, постійно думаючи про те, коли ж він зможе її побачити. Але тепер, коли він дійсно побачив її, він боявся, що це всього лише ілюзія.
Це печера Акацукі!
За ідеєю...
Конан не може бути тут!
Невже це правда?
Нагато не смів підійти ближче. У душі він хотів негайно укласти Конан в обійми, але боявся, що як тільки він доторкнеться її, бачення перед ним блощить, як мильний міхур.
Це ілюзія?
Або сон?
Де насправді Конан?
Чи матиме у нього ще шанс побачити її?
Чим більше Наґато думав, тим важче було його погляд. Він дивився на картину, яка була перед ним, і не знав, що робити. Серцем він відчував, що це ілюзія, але все одно хотів дивитися на неї довше, глибше зануритися в неї. Він хотів, щоб цей образ, ця ілюзія, здуріла його.
Якщо це сон, сподіваюся він не скоро закінчиться ...
Його Ріннеган був мертвою прикутий до Конан, ніби він хотів вижети її образ у своїх очах. І чим довше він дивився, тим більше його страх -- страх, що Конан більше ніколи не повернеться.
https://literna.net/uk/books/145-10-rokiv-u-pidrozdili-pitok-konokhi-zaversheno