Книжковий магазин в Країна Дощя
Почувши слова Аби, Ханзо поспішав. Він не знав, що сказати, і навіть подумав, ніби почув.
- Що ти сказав? — Не витримав, перепитав Ханзо. Він хотів переконатися, що Егуд правильно зрозумів його.
Це було занадто несподівано.
Ще нещодавно...
...коли на нього поклали печатку...
...він перебирав в голові всілякі причини.
Може, це помста?
Чи боротьба за владу?
Но...
...він ніяк не очікував, що справа в грошах!
Хіба такі великі шинобі можуть мати проблеми з грошима?
Ханзо був у замішанні, але протигаз приховував його вираз обличчя.
— Мені потрібні гроші, — повторив Аоба.
—... — Ханзо втратив дар мови. Тепер він був упевнений, що не почув. Цей чоловік прийшов просити грошей.
Схоже...
...здобуває серйозні втрати.
Його погляд був складним. Він довго ламав голову над мотивами Аоба, але так і не зміг їх розгадати. Якщо людина не має мети, вона не потребує і тоді просто не знає, з якої сторони їй поступитися. Тепер усе ясно.
- Скільки тобі потрібно? — Ханзо тут же оселився. Тепер, хоч би якою була сума, він був готовий розлучитися з нею. Він був готовий до всього.
Він хотів якнайшвидше задовольнити прохання Егуда і позбутися його серця. Тоді він зможе зітхнути спокійно.
Ханзо пильно дивився на Егуда, затамувавши подих. Він був готовий віддати Аба всю свою резиденцію.
— Дайте подумати... — Аоба розгубився. Він хотів грошей, але не мав уявлення про конкретну суму.
Раптово...
...він згадав про Ічіраку Рамен.
VIP-карта Ічіраку Рамен коштувала десять тисяч рей. Отже, десять тисяч рі повинно взяти на деякий час. Крім того, він пам'ятав, що вибухові печатки коштували всього кілька сотень або тисяч ре ...
Звичайно, Егуда не пам’ятав точно.
Він не звик до валютної системи світу шінобі. Він звик до іншої валюти, і тому йому було важко оцінити вартість речей у трійці.
Раз VIP-карта Ічіраку Рамен коштувала десять тисяч...
...пусть буде двадцять тисяч!
Аоба вирішив, що цього вистачить. Брат більше не мав сенсу носити таку суму з собою було б незручно. До того ж, Країна Дожд була досить бідною, на відміну від Конохі.
Тому...
...те ж двадцять тисяч рей...
...в Конохі і в країні Дождя мали різну покупку.
Це як витратити десять тисяч у мегаполісі і в маленькому містечку. У першому випадку гроші відлітають, а в другому можна прожити на них досить довго.
— Двадцять тисяч рей, — сказав Аоба. Він не хотів багато просити, та й носити з собою велику суму було б незручно. Ця сума здавалася йому ідеальною.
— ? — Ханзо, почувши слова Аоба, оскаженів. Він перебрав у голові безліч варіантів, але ніяк не очікував, що Аоба попросить всього двадцять тисяч рі.
— Эм...
— Пан!
— Чи ви забули назвати одиницю виміру?
— Два мільйони ры?
— Или двадцять мільйонів ры?
- Або двадцять тисяч чогось?
— Я не розчув... — Ханзо не міг повірити своїм вухам. Це було занадто важливо. Якщо він не може виконати прохання Аоба, то шанси зняти друк були нічого.
« Якщо двадцять тисяч — це багато, то можеш дати десять », — сказав Аоба.
—... — Ханзо застиг на місці.
Він почав сумніватися у своєму слуху.
Або йому все це снилося.
Це було занадто дивно!
Невже...
...хозяїн випробовує його?
Или...
...видягається над ним?
У голові Ханзо роїлися дивні думки. Він відчував, що щось не так, але не міг зрозуміти що саме. Поведінка господаря була занадто дивним.
— Н-нет... не багато... - Ханзо не смів перелічити Аоба. Раз Аоба попросив двадцять тисяч, він повинен був їх дати.
- Я зараз принесу... — Ханзо попрямував до шафи в кімнаті. Він думав, що доведеться когось послати за грошима, але ніяк не очікував, щоб Аоба попросить таку мізерну суму. Ці гроші у нього були під рукою.
Ханзо відкрив шафу, дістав кілька купюр по дві тисячі ре і відрахував десять штук.
Насправді...
... У шафі було більше грошей.
Але він не наважився взяти більше.
Адже...
... Козяїн попросив всього двадцять тисяч. Якщо він візьме більше, господар може розсердитися або неправильно його зрозуміти.
— Вот двадцять... — Ханзо непереконливо простягнув Аобе тонку пачку з десяти купюр. Він ніколи не стикався зі здирством, але знав, що таке буває. Однак він не сподівався, що в такій ситуації сам буде коштувати всього двадцять тисяч доларів.
— Достатньо, — взяв він гроші і нехтував ними у сумку для інструментів. Він не відчував гострої потреби в грошах. Коли він почав писати романи, то міг заробити достатньо грошей у світі шінобі, щоб забезпечити себе безнадійним життям.
- Я йду.
- Якщо не буде необхідності, більше не потурбуйся.
— Пам’ятай, що я сказав тобі: Аоба багатозначно подивився на Ханзо і зник у мить оку, користуючись технікою Грімового Бога.
— Фух... — Ханзо подивився на порожнє місце, де щойно стояв Аоба, і полегшено зітхнув. Він більше не вірив словам Аби.
Який там « не потурбуюся »!
Він прийшов навіть за грошима!
Значить, ще повернеться!
Ханзо приготувався до того, що Аоба може з'явитися в будь-який момент. Він не хотів знову пережити цей жах і побачити ці чорні візерунки, які могли стати для нього справжньою психологічною травмою.
***
Аоба залишив резиденцію, але не покинув центральної частини країни Дощу. Він вирішив пройтися по магазинах і купити дещо для Акацуки.
Хоча Аоба був би не такий добрий, як раніше, коли б міг віддати гроші безпосередньо найшвидшим способом розв’язати фінансові проблеми організації. Він не збирався займатися благодійністю. Якби всі проблеми Акацукі були вирішені, це було б нецікаво.
- Мені тут не раді... — Аоба, пройшовши через перевулку, помітив, що мешканці країни Дощу дивляться на нього з неповагою. Їхні погляди були холоднішими від дощу. Справа в тому, що він не був місцевим і носив протектор Скритого Тумана. У цьому місці, де чужинок не жалів, він відчував на собі ворожі погляди, навіть не використовуючи сенсорних здібностей.
Якщо так піде і далі, нічого хорошого з цього не вийде.
Аоба свернув в безлюдний темний провулок.
Як тільки він зник з поля зору, він відчув, що за ним стежать кілька людей, явно задумуючи щось погане.
Однак...
Аоба не звернув на них уваги.
Аоб використав техніку Танца Шикіґамі, щоб сховатись у перевулку.
Тепер він міг швидко змінювати свій вигляд.
Навіть він сам цього не очікував. Можливо, у великій кількості чакри або в вдосконаленні навичок використання Танца Шикіґамі. Але він точно знав, що тепер керує папером набагато краще, ніж Конан у свої найкращі роки. Він досяг абсолютно нового рівня.
Листки паперу закрутилися...
І Сацума Рентаро перетворився на Шоко, ніндзя країни Дощу, якого Аоба взяв у полон.
— Ай! « Здивувавши зовнішність, Егуд скрикнув від болю і подивився убік пустого перевулку.
— Огляни разуй!
— Наступного разу дивись уважніше!
— Вот же... — Прочинив Егуда і вийшов з перевулка, потираючи ліве плече.
І відразу ж...
...він побачив тих, хто переслідував його ніндзя країни Дощу.
Вони не звернули уваги на Егуда. Для них він був просто місцевим жителем. Вони не цікавилися Аобою, а ніндзя Схованого Тумана, який пробіг повз нас.
Вони зайшли в провулок, але там нікого не було.
Ніндзя переглянулися і кивнули.
— За ним! — Вони вважали, що ніндзя Скритого Тумана не міг втекти далеко. Вони чули, як Аоба скрикнув від болю. Раз у переулці нікого не було, ніндзя Скритого Тумана, ймовірно, щось запідозрив і втік. Вони мали наздогнати його.
Ніндзя кинулися в погоню і втекли з виду.
Звичайно, Егуд не боявся їх.
Я просто не хотів витрачати на них час.
У нього були важливіші справи. Ці люди були не важливі!
До того ж...
...він і так збирався змінити вигляд. Він розумів, що ходити тут у формі ніндзя Скритого Тумана надто небезпечно. Тому він і хотів змінити вигляд у перевулку. Все пройшло гладко і природно.
Прийнявши вигляд Шоко́у, Аоба вирушив у торговельний район країни Дощу. Тепер на нього ніхто не дивився з підозрою.
Він став частиною цього міста.
Незабаром...
...Аоба зупинився біля входу в магазин.
Шоко ніколи не був у цьому магазині. Таким людям, як він, тут було не місце. Але Аоба це місце зацікавило.
Книжний магазин!
Аоба не хотів привертати до себе увагу, відвідуючи місця, де часто бував Шоко. Це було занадто ризиковано.
- Аоба сподівався побачити тут свої книжки.
Це було дивне відчуття.
Мабуть, кожен письменник мав подібне відчуття.
Однак...
...Аоба відрізнявся від інших авторів.
Він написав історію вчителя Широ.
Ця історія ніколи б не вийшла в його світі. Але у світі шінобі все було по-іншому.
Аоба відчинив двері і зайшов у книжковий магазин.
Його окутало тепло.
На відміну від сирої і холодної вулиці, тут було тепло та затишно. Тепле повітря обволочував обличчя, викликаючи легеньку дмету, розслабляючи тіло. У магазині панувала тиша і спокій.
— Якщо хочете купити книжку, то витріть воду з одягу. Якщо хочете просто сховатися від дощу, там є місце. Не стійте у дверях, — почувся холодний голос.
Це був продавець за прилавком.
— Добре, — спокійно відповів Егуд. Його не бентежила грубість продавця. У країні Дощу всі були такими. Він вже зрозумів, що це холодна і байдужа країна, просочена дощем.
Аоба зняв плащ і повісив його на вішалку біля входу, потім взяв ганчірку і витер краплі дощу з штанів та черевиків.
Після цього...
...Аоба пройшов вглиб магазину.
Це був невеликий, затишний магазинчик з двома рядами книжкових полиць, на яких лежали в основному одні й ті ж книги.
Аоба розумів це.
Кіноторгівля не була популярним бізнесом у світі шінобі. Мало хто писав книги, і ще менше людей їх читали.
Багато хто ледве зводив кінці із кінцями, не кажучи вже про духовну поживу...
Особливо в країні Дощу.
Тут люди були дуже бідні.
Ті, хто міг дозволити собі придбати книжки, були досить заможними. Тому було зрозуміло, що вимоги книгарні високі.
Аоба оглянув полиці і зупинив свій погляд на видному місці.
— Так і є! — Очі Аоба загорілися, і він посміхнувся. Він знайшов те, що шукав.
Книга в упаковці.
Твердий переплёт.
Приваблива обкладинка.
Це була його книга.
Аоба взяв книжку з полиці і перевірив ім’я та автора. « Вчителька Шинобі з Академії Буковень", автор Фугаку.
- Це вона!
https://literna.net/uk/books/145-10-rokiv-u-pidrozdili-pitok-konokhi-zaversheno