Я справлюсь поодинці! I
Голос молодого чоловіка з золотим волоссям був не дуже гучним і цілком міг затерятися в гулі битви, але, як ні дивно, пролунав так чітко, ніби затьмарив само час, миттєво привертаючи до нього увагу всіх присутніх.
— Це...
Очі ніндзя Скритого Каменя виблискували, і їм здавалося, що цей юнак відрізняється від інших шінобі Конохі, особливо від рішучості в його лазурних очах, спричиняючи враження, ніби він справжній звір.
Це було невимовне відчуття.
Ніби їх взяв на приціл хижак, який, хоч би як вони намагалися втекти, вчепляться у них і не відпустить.
Піднявся дух ніндзя Івагакуре негайно згас під невидимим тиском, який вийшов від несподівано з’явлення юнака зі золотим волоссям.
Що ж до шінобі Конохі, то всі погляди швидко кинулися на Мінато і в їхніх очах різко змінилося емоції — від первісного замішання та шоку до радості й збудження.
Намікадзе Мінато!
Зірка Конохі!
Геніальний учень одного з трьох Саннінов, Джарія, в такому юному віці вже досяг титулу джоуніна Конохі - м'який і доброзичливий, але водночас неймовірно серйозний та надійний.
Раптове появи Мінато стало для всіх шинобі Конохі справжнім уколом адреналіну, що миттєво підвів їх бойовий дух, і тоді вони зрозуміли одну важливу річ...
Прибыло підкріплення!
Це стало проблиском надії для тих, хто потрапив у розпач. Він інстинктивно чіпляється за соломинку, яка може врятувати йому життя, і вхопившись за неї вже не відпустить.
— Минато!
— Це правда ти?
- Підкріплення прибуло?
- Це і є наші сили підтримки?
...
Шинобі Конохі, перехожий до Мінато, в їхніх очах горіла надія, вони чекали від нього підтвердження своїх здогадок.
Те ж саме питання Конохі дійшли до вух ніндзя Іви, пробуривши у їхніх розумах ті самі сумніви, і зрештою увага на поле бою була прикута до Мінато.
— Да.
Мінато без коливань кивнув, і на його холодному обличчі мигнула невелика зміна — кутки губ злегка піднялися, ніби він посміхнувся, але ця усмішка не пом’якшила вираз обличчя, який все ще видавався смертною загрозою.
— Уо-о!
Як тільки Мінато вимовив ці слова, шінобі Конохи розступилися радісним криком, всі відчули, що отримали шанс на порятунок, напружені нерви трохи розслабилися і кожен мимовільно видихнув з полегшенням.
— Скільки людей підтримує?
У цей момент Хатаке Сакумо, який до цього важко стримувався, зробив стрибок назад і опинився в рядах Конохи, а така разюча зміна обставин призвела до короткої паузи у битві з обох сторін.
Хатаке Сакумо навмисно поставив ключове запитання.
Тепер він все ще дотримувався попереднього плану.
А саме - битися, одночасно відходячи назад.
Якщо вам вдасться обманути ніндзя Івагакуре, ви можете змусити їх відступити і таким чином позбавитися багатьох втрат.
У цей момент.
Він навіть підмигнув Мінато.
І його посилок був надзвичайно ясний.
Він натякав, що Мінато назвав щось вище загоєння, і це підкріпило його дух шенобі Конохи та посіяв тривогу серед ніндзя Іви.
Адже...
Хатаке Сакумо чудово знав поточний стан Конохі.
Навіть якщо Мінато прибув особисто, він не міг привести з собою багато воїнів — більшу частину сил уже вивели їм на передову, і це було останнім рубіжом оборони Конохи.
— Всього двоє.
Мінато спокійно вимовив це, але його голос все одно рознісся по всьому полі бою і потім підняв руку назад: — Кушина ззаду.
...
У цей момент.
Зацарилася тиша.
Реакція присутніх розділилася.
Більше всіх вразив Білий Клек Конохі - Хатаке Сакумо застиг на місці, не вірячи своїм вухам: незважаючи на його явний натяк, Намікадзе Мінато все одно сказав правду, і це було просто нереально.
Однак...
У душі у нього все похололо.
Це була ситуація, яку не вирішити силами однієї-двох чоловік!
Справжнє підкріплення...
Повинно бути загін, а не пару людей!
Він вважав, що Намікадзе Мінато надто чесний, тому він так прямо озвучував усе і краплі неприродно - хіба це не дуже пряме?
Все скінчено!
Саме це зараз відчував Хатаке Сакумо.
Згори надії, що тільки-тільки розпалилася в цей момент миттєво погасла, і запалити її знову не здавалося можливим.
Усмішки на обличчях шінобі Конохи застигли, вони обшарпано втупилися у спину Мінато, в їхніх головах ривалися тисячі питань, але в цей момент всі слова застрягли в горлі — ніхто не міг вимолити ні звуку, він просто очманіли.
Ось так номер ...
Нарешті підкріплення.
З'ясувалося лише з двох.
Один з них просто стояв позаду і спостерігав за тим, що відбувається.
Тепер навіть незрозуміло, хто повинен захищати!
Їх недавно зростаючий бойовий дух відразу ж став погаслим крижаним душам, і вони миттєво повернулися до свого колишнього стану.
— Ха-ха-га-Ха-хо-ху...
Ніндзя Івагакуре після секундного замішання розірвалися гучним хохотом і друзі почали насміхатися над Шинобі Конохі.
— Я зараз помру зі сміху! Всього двоє людей!
— Це вони називають підкріпленням?
- А як грізно все виглядало, ніби зараз з'явиться ціла армія!
— Просто смішно!
— Ніколи такого не бачив!
- Ти що, жартуєш?
...
На їхніх обличчях ніндзя Івагакуре з’явився вираз упевненості в перемозі — вони вважали, що військо шинобі Конохі було повністю переможене.
Одна людина більше.
Одним менше.
У нас немає різниці.
Це ніяк не вплине на результат!
***
На гілці дерева.
Аоба мовчав.
Листи навколо його тіла злились із гілок, і завдяки Танцю Шикіґамі він повністю замаскувався, прикривав не тільки свою чакру, але й сам силует — навіть якщо дивитися прямо на нього, неможливо було відрізнити від звичайної частини дерева.
— Ах, шахрая.
Аоба негромко пробурмотів собі під ніс, його голос був чутний тільки йому самому. Він добре розумів, що з розумом Мінато той не міг здогадатися про те, як виглядає Хатак Сакумо.
Но...
Це було не в стилі Мінато.
Відступати можна.
Але не потрібно.
Всі ніндзя Івагакурі вже тут.
Ідеальний момент для того, щоб покінчити з ними раз.
https://literna.net/uk/books/145-10-rokiv-u-pidrozdili-pitok-konokhi-zaversheno