Найвище дерево в лісі ламається вітром! (Обр. Той, хто виділяється, отримує проблеми)
Сакумо не боявся проблем, йому здавалося, що все так і повинно бути. Зрештою, він був упевнений у тому, що зможе очолити і повести в бій.
Водночас у нього було відчуття, про яке він не міг сказати.
Наче третій Хокаґе використовує його знову.
Але не зовсім так.
Це дуже дивне відчуття.
Іноді Сакумо думав, що він не перемагав, але його ставлення було чітким.
Він волів тримати дистанцію.
Коли він потрібен, то забував про нього. Дуже прямолінійне відношення.
Звичайно.
Сакумо просто відчував це, і він не був впевнений, що Третій Хокаґе відчував щось таке, коли мав справу з іншими людьми.
Принаймні...
Він не чув ні від кого зі своїх знайомих, хто б так вважав.
Цього разу.
Це був зовсім новий досвід для нього.
Сакумо несподівано отримав посаду головнокомандувача, коли зрозумів довіру Хокаґе. Йому дозволено очолити ніндзя Конохі проти Іви, що у свою чергу дозволить йому повністю використовувати свої навички.
Це викликало в нього почуття глибокої вдячності.
- Хокаґе-сама, будьте впевнені, я виконаю свою місію і виграю цю битву.
Сакумо виявив свою рішучість щодо третього. В його душі заграли амбіції, він хотів швидше знайти можливість вийти на передову, щоб красиво закінчити цю битву.
— Добре!
Третій Хокаґе кивнув, і в його темних очах мигнувся холод, про який знав тільки він.
— Я довіряю тобі!
— І саме тому...
— Саме тому я призначив тебе головнокомандувачем, щоб битися з Івою!
- Я повірю у безпеку Конохі в твої руки!
Третій дивився на Сакумо так, ніби відкопав талант і повністю довіряв йому.
- Так!
Голос Сакумо Хатаке став набагато голоснішим.
Зараз.
Він відчув, як на нього впала тягар.
Здавалося, що доля всього села опирається сама собі.
Крім того, у розмові з ним було невимовне почуття обов’язку.
Опора будинку нахилилась, і в останній момент катастрофу вдалося запобігти!
Саме так почувався Сакумо Хатаке.
Негайно.
Третій Хокаґе пояснив ще декілька речей.
Збір джоунінів офіційно закінчився, і ніндзя розходилися один за одним, в душі розуміючи, що битва ось-ось почнеться.
***
Три дні потому.
Общеба Абу.
*Тук-тук...*
У двері постукали ще раз.
Аоба вийшов зі стану відпочинку.
— Иду.
Куточок рота Аба злегка закрився: він ще не відкрив двері, але в душі вже розумів хто, ймовірно, прийшов.
Морино Ітон!
У такий час більше ніхто не прийде!
Більше того...
Аоба вважав, що Ітон теж повинен прийти, рано чи пізно.
Тут же.
Аоба підійшов до дверей гуртожитку, і його погляд впав на чоловіка, який чекав зовні.
Як він і очікував.
Ітон прийшов до нього в таку годину.
- Ітон, що привело тебе сюди? — запитав Аоба, роблячи вигляд, що нічого не знає. Вираз його обличчя відповідав тому шоу, в якому він брав участь, ніби він зовсім не знає справи.
Ітон підвів очі, і чувши слова Аби, не кажучи нї слова, дивився на нього.
Це...
Він чудово знав, що я прийду!
Будучи керівником відділу тортур протягом стількох років, Ітон мав досвідчений погляд на багато речей, і розумів, що саме тут відбувається.
Зрештою...
Аоба вже не був тим Сином, якого він знав раніше.
Юнак розкрив йому деякі свої карти.
Ітон відразу зрозумів, що Аоба не проста людина. Багато речей, про які, на його думку, Аоба не думав раніше, тепер, здавалося, були для нього як на долоні.
- Кхм-кхх...
Після хвилинного мовчання Ітон прочистив горло і повернув увагу до Абе.
— Аоба.
— Деревенські ніндзя зібралися біля воріт.
— Вони йдуть на передову, — сказав він тихим голосом.
Аоба не просив його нічого розповідати.
Ніхто не просив його.
Однак.
Він відчував.
Він і сам не знав, чому, просто відчував, що Аоба турбує третю світову війну шінобі, тому спеціально прийшов до Егуда з новинами.
Можливо, це називається мовчазне розуміння!
Ітон був упевнений, що правильно зробив, щоб прийшов сказати про це. Сам Аоба не посміє цікавитися такими речами.
Однак.
Якщо зацікавиться.
Він прийшов не даремно.
Тепер, коли він був зацікавлений у тому, щоб догодити Аобі, це не пов'язано з друком Ліквідації Проклятого Мова; друкування не обмежувало його життя і поки він нічого не говорив про Егуда, все буде нормально.
Не те щоб його це турбувало.
Його хвилював потенціал і сила Аби.
Спочатку він хотів спокусити Аобе, тому що той був учнем Цунаде-сами, але поступово виявив письменницький талант Егуда і тепер зрозумів, наскільки сильний хлопець.
Такий процес відкриттів і зв’язок між ними спонукали його цінувати ці речі.
« А ось це цікаво».
Аоба кивнув, його очі злегка засвітилися, тепер не потрібно було занадто ретельно ховатися перед Ітоном, хоча він і сказав йому про все.
— Ходімо і подивимося, дуже шкода, якщо ми пропустимо таку сцену, — з усмішкою сказав Аоба.
— Добре, — кивнув Ітон, розуміючи, що результат задовільний і Аобе дійсно цікаві деякі події.
Негайно.
Вони вирушили до воріт Конохи, щоб втекти з Анбу.
***
https://literna.net/uk/books/145-10-rokiv-u-pidrozdili-pitok-konokhi-zaversheno