Командире загони шiнобі!
Після цих слів у нього більше не було наміру продовжувати тему.
Теучі подивився на Аобу, який їв рамен, і мовчки кивнув, схоже, пойняв щось.
- Аоба, у мене є ще одне питання, ти повинен відповісти серйозно...
Він також не перестав говорити на цю тему.
— Чи зможе Мінато повернутися до війни? — Він підозріло запитав, заводячи тему в сторону Мінато. Саме це зараз турбувало Теучі найбільше, і за цим він прийшов до Аоби.
Він вірив словам Аби.
І розумів, що Мінато може закінчити битву, якщо тільки з'явиться на полі бою.
Но...
Проблема очевидна.
Коли повернеться Мінато?
Це дуже важливе питання, яке турбувало Теучі.
- Брате, у мене дуже сильне передчуття, що Мінато повернеться, і це відбудеться якраз під кінець війни! — Повільно вимовив Аоба.
Він дуже довіряв Мінато.
Врешті-решт, в середині початкової історії Мінато вивчив Режим Мудреця, просто він не був у ньому майстром і не дуже добре міг підтримувати його.
Но...
Навіть якщо недовго, але потенціал є!
Аоба смутно відчував, що Мінато вже захопився режимом Мудреця. Безпорядки у світі ніндзя були не настільки сильні, так що Мінато не поспішав і залишався на горі М'юбоку.
Через це.
Аоба вважав, що Мінато тренується на горі, очікуючи, щоб війна могла початися в будь-який момент. Як тільки вона почнеться, Мінато повернеться на полі бою.
Ось чому Егуд намагався якомога більше зіпсувати ситуацію, щоб війна почалася швидше.
— Я радий, що ти впевнений, — кивнув Теуч. Він сказав, що йому стало легше, але виглядав так, ніби ще трохи хвилювався.
— Течі, не хвилюйся, ця війна не сильно вплине на наше село, вогонь війни не спалить Коноху, — потішив Егуда.
— Я знаю, — кинув Теучі.
Вони ще кілька хвилин побалакали, і Аоба доїв рамен.
— Ну, значить, все в порядку. Приходь поїсти рамена, коли будеш не зайнятий.
Після Теучі покинув кімнату Аби, і в кімнаті знову запанував спокій.
- Схоже, війна ось-ось почнеться!
Аоба тихо зітхнув. Протягом останніх декількох днів він відчував наближення змін, а з усією цією роботою розумів, що до початку війни залишився лише день або два.
Це відповідало його сподіванням.
Саме так, на його думку, повинні розвиватися події в даний момент.
Все йшло досить добре.
Негайно.
Аоба відкинувся на залізне ліжко і повільно закрив очі. Він не хотів виходити з дому, просто мовчки чекав початку війни.
Поступово.
Аоба занурився у сон.
Зрештою, тут було темно і нічого зайнятися, так що заснути було простіше.
*Тук-тук...*
Невідомо, скільки часу пройшло.
У двері знову постукали.
«?»
Аоба повільно відкрив ще сонні очі і подивився в сторону входу.
Що відбувається?
У минулому люди приходили до нього не частіше на рік, але останнім часом кількість таких потоків постійно зростає.
Здається, за останні кілька днів сюди прийшло більше людей, ніж з тих пір, як він переїхав в це гуртожитку.
— Иду.
Аоба не знав, хто стукає у двері, але швидко попрямував до неї.
*Скрип...*
Вона відчинилась зі звуком тертя про дверну коробку, і в очі Аоби з'явилися дві молоді дівчини.
Цими двома були Нара Сакі та Акимічі Рей.
- Що привело вас сюди?
Аоба насупився, побачивши їх. Після попереднього інциденту у нього склалося не дуже хороше враження про цих двох дівчат, і він більше не хотів спілкуватися з ними.
- Аоба, ми довго думали і ще є кілька слів, які ми хочемо сказати тобі... - Сакі зробила крок вперед, дивлячись на Аобу складним поглядом, а її голос був серйозним.
- Тобі краще більше нічого не казати.
Аоба похитав головою, перериваючи Сакі. Від самого початку іспиту на чуунина він не відчував жодних почуттів до цих двох дівчат.
— Для мене іспит на чуунина закінчився, і ми більше не зустрінемося. Те, що ви про мене думаєте це ваша особиста справа. Я тут ні до чого.
Тон Аби був сповнений байдужості. Він просто не хотів більше говорити з ними, особливо враховуючи те, що ці дві дівчини послали Шіку прочитати його спогади. Все це було йому неприємно.
Його упередження та упередженість змусили його глибше усвідомити те особливе почуття зарозумілості, яке виникло в кланах Іно-Шіка-Чоу.
Тепер, коли іспит на чуунина закінчився для нього.
Все вивітрилося з його голови.
Але він не хотів слідувати за двома дівчатами-підлітками і спілкуватися з ними далі. Для нього це просто безглуздо.
— Ты...
Вибачливий вираз обличчя Сакі змінився відразу після того, як вона почула холодні слова Аоби. Їй було трохи шкода його, і вона хотіла вибачитись, але після таких слів її охопило роздратування.
- Схоже, у тебе все гаразд!
Ми дуже хвилювалися, коли дізналися, що ти пішов на війну. Боялись, що з тобою щось станеться!
- Але якщо подумати...
- Раз ти повернувся, значить, все в порядку!
— Здається, ми теж надто хвилювалися!
Сакі говорила без тіні люті. Навіть вона сама не знала, чому так поводилась. Вона прийшла сюди, переживаючи про Аобу, але емоції нахлинули раптово, і вона не могла їх контролювати.
Рей, яка стояла осторонь побачила зміни в настрої Сакі по очах, і у її погляді мигнула тривога.
У цей момент вона раптом зрозуміла, що Сакі має гострий язик, але м'яке серце.
Абсолютно точно!
Хоча Рей нічого не говорила і зазвичай не викладала своїх поглядів, а думка Сакі повністю домінувала над нею, це не означало, що вона не здатна думати. Вона як і раніше приймала багато на свій рахунок.
Наприклад, цього разу вони прийшли сюди до Абе.
Це була повністю ідея Сакі.
Насправді.
Вони прийшли сюди ще тоді, коли Абу пішов на поле бою з Анбою.
У той час вони не знали його номери кімнати.
Звичайно.
Це їм нічого не дало.
Бо гуртожиток було пусто.
Аоба відсутнє.
Після цього.
Вони також відвідали Ітараку Рамен, запитали Аобу і поговорили з Учіхою Фугаку.
На той момент.
Рей знала, що Сакі намагався знайти момент для вибачення.
І треба було почекати до повернення Аби з поля бою.
Но.
Гарні часи не триватимуть довго.
Лише кілька днів тому.
Вони почули погані новини.
Ніндзя-сенсори, спрямовані на поле бою з Івою, були майже повністю знищені!
Багато з цих ніндзя були з трьох великих кланів Іно-Шіка-Чоу, причому найбільше із клану Яманака.
У той момент.
Вони думали, що Аоба також загинув з тими шінобі.
Деякий час настрій був дуже пригніченим.
Но.
Не минуло багато часу, як ситуація змінилася.
Вони виявили, що серед тих, хто вижив на полі бою, був і Аоба.
Сакі була шокована, і після кількох днів боротьби в думках вона вирішила прийти сюди особисто зустрітися з Аобою, вибачитися перед ним за те, що сталося раніше. Вона розповіла історію про їхній стан.
Но...
Побачивши байдужий погляд Аби, а потім подумавши про переживання за нього в останні кілька днів, Сакі відчула, що з її добрими намірами обійшлися як зі сміттям, через яке вона була дуже засмучена.
Чим більше вона думала про це, тим сильніше злилася.
І тим менше стримувалися.
Зрештою, слова так і лились.
Ці слова Рей слухала в пів-уха, оскільки знала стан Сакі, але водночас вона також розуміла, що Саки поводилася не так, як була у душі. Але Рей також не могла чітко сказати, чому все так обернулося.
— Я в порядке.
Аоба байдуже кивнув, отримавши відчуття образи. Зараз він просто не хотів більше перетинатися з цими двома дівчатами.
- Якщо це все, можете йти, а я піду відпочину.
Аоба відразу спробував спровалити їх. Після попереднього спілкування з цими двома дівчатами він зрозумів, що якщо піде за ними і втягнеться у щось, то буде багато наслідків, які можуть привернути до нього увагу.
А він цього не хотів!
— Ты...
Сакі не думала, що Аоба такий безнадійний. Вона сама прийшла сюди, щоб висловити турботу і в результаті, не встигши нічого сказати, вона була холодно відкинута. Як це можна терпіти?
— Не заходь надто далеко!
- Ми прийшли сюди спеціально, щоб побачити тебе!
— Не для того, щоб подивитися на твоє ставлення!
— Чому ти не розрізняєш, що добре, а що погане?
Обличчя Сакі почервоніло, вона впирала руки в боці, пихтя, а потім з силою схопила Рей за плече і смикала її у бік коридору.
— Рей, пойдём! Він не заслуговує нашої уваги!
Слова Сакі були азартною грою, але потягнувши Рей, вона помітила, що Аоба не зупинив її.
Тепер їй доведеться опустити свою пихатість, якщо вона хоче повернути назад.
Але вона не хотіла цього робити!
Тепер, коли вона вже йшла, вона була в стані, якщо потрібно пустити стрілу з натягнутої тетиви, тому вона просто продовжувала йти, не дивлячись на Аоба ніякої уваги.
Поступово.
Сакі разом з Рей віддалилися.
ББам!
Вони встигли зробити кілька кроків до виходу, як почули, що важкі двері зачинилися. Можна було зрозуміти, що Аоба не хоче, щоб вони приходили до нього.
- Хмф!
Сакі знову зимна, і стала ще гіршою, а її кроки набагато швидше до виходу із гуртожитку.
— Саки...
Рей дивилася на подругу, і в неї незрозуміло щемило серце. Вона чудово знала, що Сакі думала по-іншому, але в певний момент вони повернули не туди.
***
Аоба мовчки потиснув плечима, знову закривши двері гуртожитку. Він розумів, що це було трохи безглуздо, але якби він так не зробив, це могло дати двом дівчатам проблиск надії.
Він не заперечував проти вибачень.
І неважливо, чи простить він.
Після того, що сталося раніше, він не хотів мати ніяких справ з цими двома молодими дівчатами.
Негайно.
Аоба повернувся в початковий стан.
Цього разу його не потрівожили.
***
У той же час.
Коноха.
За цей час у селі запанував спокій, але від цього люди почували себе не комфортно, а неспокійно.
Кабінет Хокаґе.
Тут зібралися джоуніни Конохі та декілька командирів з числа панномінів, всі у формі шінобі, що визирали дуже велично.
Перед ними ніндзя.
Стояв третій Хокаґе, Хірузен Сарутобі в ковдри Гокаге.
- Кхм-кхх...
Третій прочистив горло, привертаючи до себе увагу і потім його погляд пройшов по кожному ніндзя.
- Упевнений, ви вже здогадалися, що відбувається, раз вас тут зібрали!
— Верно!
— Грядет битва с Івагакуре!
— Зовсім недавно Іва несподівано вторглася на кордон, і команда Абу Конохі майже цілком знищила!
— Таке просто не можна!
— Поки шінобі Іви не відродилися, але вони скоро повернуться до кордону. Ми повинні завдати потужного удару!
Третій на мить замовк, і його погляд впав на срібнолосого чоловіка, на плечі якого був рукав, як від мантії Хокаґе.
— Сакумо Хатаке! — Покликав Хокаґе.
— Да! — Негайно відповів Сакумо.
— Як Хокаґе, я наказую тобі очолити шінобі Конохи і повести їх на війну проти Скритого Камня. Обов’язково добий повну перемогу в цій війні! — Хірузен говорив з усією серйозністю. Він вже зрозумів, що замість турбуватися Сакумо, йому слід в першу чергу непокоїтися про цю ситуацію і подолати кризу.
- Так! — кивнув у відповідь Сакумо Хатаке. Його обличчя віддзеркалювало впевненість у собі, а очі виявили рішучість.
https://literna.net/uk/books/145-10-rokiv-u-pidrozdili-pitok-konokhi-zaversheno