Земля вогню поглинає людей? I
— Хс-з...
Фугаку відразу втягнув у себе ковток холодного повітря. Він просто не очікував, що ця книга дійсно потрапить до рук Теучі.
Найважливіше, що ...
Теучі помилково подумав, що це він її написав!
Зараз.
Він уже пообіцяв Абе зізнатися, що написав цю історію.
Зрештою, він отримає гонорар за неї.
Не було способу пояснити це, навіть якщо б він захотів.
— Так, брате, це нова книжка, написана старшим братом Фугаку. Вона буде опублікована через кілька днів, тобі варто поглянути! — Відразу ж сказав з усмішкою Аоба, поставивши крапку в цьому питанні.
—....
Фугаку був повний безпорадності, почувши ці слова від Аби, він знав, що ця книга буде з ним тепер і не було можливості пояснитися.
— Добре!
Тіуч кивнув, перегорнувши книгу і читаючи її, він стояв прямо перед довгим столом, за яким сиділи двоє чоловіків, присоромившись вдивляючись у слова на ньому.
У мить ока.
Історія про білого вчителя школи ніндзя перенесла Теучі в іншу мету у школі ніндзя.
— Це...
Брови Теучі злегка вкинулися, і він відразу ж відчув, що історія незвичайна, потім, відчуваючи себе трохи ніяково, стоячи ось так і читаючи книгу, він негайно присунув стілець і повільно прочитав її.
— Ти добре написав, Фугаку!
Очі Теучі пильно вдивлялися у слова книги, які мали магічну силу, що затягувала його всередину і повністю занурювала їх.
На мить.
У магазині запанувала тиша.
Теучи мовчки дивився на історію в цій книзі, як ніби він відкрив двері у новий світ і виявив щось нове, чого раніше не помічав.
Аоба мовчки спостерігав за всім цим, його серце рухалося в напрямку плану подальших дій. Він був дуже задоволений тим, як змінилася ситуація на даний момент.
Все в його владі.
Фугаку знаходився в дуже незручній ситуації. Чим тихіше було навколо, тим важче ставало на його серце, особливо коли прямо перед ним Теучі читав книгу, яка, як виявилося, написана їм, через що він не знав, що робити і впоратися з цим, тому йому довелося закопатися обличчям в миску і спокійно є рамен.
Однак.
Поки він їв.
Його вуха були встроєм.
Проймайся рухами Теучи.
***
Десять хвилин потому.
Течі дочитав останній розділ.
Повільно він закрив книжку.
Не було сказано ні слова.
Він просто спокійно згадував епізоди, які виринали в його свідомості.
Кілька хвилин потому.
Течі підняв очі на Фугаку.
— Фугаку, ти дуже добре написав, єдине, про що я шкодую, що розповідь не закінчена, я почекаю, поки ти його допишеш і друкуєш! Книжка буде добре продаватися! — Сказав серйозним голосом Теучи.
- Дякую... Я дякую тобі!
Обличчя Фугаку дивно поблело, і зараз, в його серце з'явилося невимовне збентеження, й він вже не знав, як відповісти на благословення Теучі.
- Дій!
Теучі жестом стиснув кулак в сторону Фугаку, після чого поклав книжку на стіл між двома чоловіками.
- Дякую... Дякую...
Фугаку ще раз подякував Теучі, потім поспішно підняв книгу зі столу і поклав її в руку Аобі.
— Брат Фугаку, раз на цьому все, я повернуся першим. Мені ще потрібно поквапитися, щоб допомогти тобі зв'язатися з видавцем, - Аоба взяв книгу і помхав нею перед обличчям Фугаку, потім встав і зібрався йти.
- Ти закінчив їсти? — На мить він побачив, що Аоба знайшов його лише для того, щоб зробити автором цієї книги, а потім закінчив і пішов.
— Так, я закінчив їсти і бачу, що ти дуже втомився, йди і гарненько відпочинь! — Аоба відразу встав і попрямував до виходу, і помолився рукою Теучі. — Брат Теучи, побачимось пізніше.
— Добре!
Теучі махнув рукою Аобе. Він був власником магазину і щодня спостерігав, як люди приходять та йдуть з магазинів, він давно звик до таких речей і не відчував нічого особливого.
«...»
Фугаку відчував головний біль, йому здавалося, що його підставили, але в той же час він почувався за це.
Це було дуже важке відчуття.
Неначе...
Знову підстава!
І в той же час зарплата!
***
Після того як Аоба залишив Ічіраку Рамен, вже зовсім стемніло і замість повернення прямо в гуртожиток він зайшов у ще відкритий магазин ніндзя.
— Босс!
Аоба штовхнув двері магазину і знову побачив власника, з яким він мав справу багато разів.
Коли власник магазину ніндзюцу побачив, що з’явився Егуд, то відразу впізнав його.
Цей юнак був тим, хто приходив до нього купити чистий папір для талісманів.
Кажуть, що він хотів продати вибухівку.
Але ніколи не досягав успіху.
З тих пір, як цей чоловік востаннє купував чистий папір.
На думку власника...
Аоба вже відмовлявся малювати друку.
— Хе-хе, так це ти, ти не надто пізно повернувся, хочеш щось купити? — Він з усмішкою запитав, що його голос був дуже м’який і сам мав приємний характер.
— Я хочу купити кілька тетрадей, — звернувся Аоба до власника.
— Тетрадей?
Власник магазину замер на мить. Він думав, що Аоба збирався сказати "чористий папір для друку" але як вийшло, він змінив це на « книги».
Після невеликого коливання.
Власник не міг стриматися від того, щоб не підстрибнути.
— Якщо ви хочете намалювати папір, то не можете його зобразити.
- Я не буду малювати на папері, я хочу дещо переписати, просто для простого використання -- кивнув Аоба. У нього було хороше враження про власників магазину, врешті-решт, він зустрічався з ним в різних особистостях, і можна було впевнено сказати, що він дізнався про нього з усіх сторін.
- Ха-ха-хо добре!
Власник почув зі слів Аби, що той відмовився від ідеї продовжувати робити друк, і тривога в його серці відразу ускладнювалася.
Зрештою, якщо людина не мала таланту.
Зрештою, це буде лише марна трата грошей, яка не окупиться.
Це не лотерейний квиток.
Це вимагає неабияких зусиль і здібностей.
Тепер, коли власник подивився на Аобу, він відчув, що підліток непогано володіє ситуацією і рішуче здався, як тільки зрозумів, ніби він не той, хто може створювати друку.
— Книги и тетради отут, выбирай.
Власник магазину підняв руку і вказав на полиці, де стояли канцелярські вироби, як - от книжки та ручки, які здебільшого продавалися учням академії ніндзя.
— Ладно.
Аоба підійшов до полиці і став розглядати книги та зошиті на ній, вибрав одну темного кольору, потім ще цілу купу, всього, мабуть тридцять або сорок книг і тетрадей.
Він не вважав точну кількість.
Після.
Він їх узяв.
І відразу ж підійшов до власника магазину витривалості.
— Босе, я візьму їх, скільки всього?
Аоба відніс всі ці книги на прилавк, потім подивився на власника. Ці книги були дуже важливі для нього зараз.
— Тобі потрібно так багато?
Власник злегка нахмурився, пильно дивлячись на Аобу. Він помітив, що ця дитина любить купувати багато всього, він купив більше тридцяти зошит на одному подиху, скільки часу це займе?
— Верно, — кивнув Аоба.
— Ладно!
Власник магазину просто запитав, а потім підрахував ціну.
Після оплати.
Аоба покинув магазин ніндзя.
Потім він зробив крок і пішов прямо в напрямку гуртожитку Абу.
Десять хвилин потому.
Аоба повернувся до себе.
Відразу ж після цього.
Він негайно застосував техніку тенневого клонування.
Залишивши клона всередині гуртожитку.
Він відразу зв’язався з формулою на високій вежі, а потім застосував техніку Того, хто літає.
Його фігура мілина.
І зникла в повітрі.
https://literna.net/uk/books/145-10-rokiv-u-pidrozdili-pitok-konokhi-zaversheno