Повернення Юки до Коноху не пройшло безслідно для села.
Він не був якимось дилетантом, який не мав сенсу в теперішній справі. У Кумогакурі, його багаторічне дослідження можна було безпосередньо застосувати до Коноху. Звичайно, сліпе копіювання могло бути можливим, але Юкі мусив лише трохи доробити свої методи для подвоїти врожайність Деревні Скритого Листа.
У свій час Юя встановив жорсткі кордони для орних земель. Такий крок, звичайно, був грою на нервах у всій країні Огня. Адже колись перший Хокаґе Сенджу Гашірама попросив у нього лише крихітний клаптик землі, а Юя за роки свого правління не тільки неймовірно розширив Коноху, але й приєднав до неї багато сусідніх селян, що обробляли поля країни Огня.
Звичайно, вони були підданими дайме, але насправді весь свій урожай, призначений на карі, щороку здавали Конохе. У країні Вогню це не влаштовувалося, але Юя пояснювала: « Навіщо їм возитися з поставками наодинці? Простіше спочатку зібрати все у мене, я підведу підсумки і раз пошлю вам. Будьте спокійні, не візьму ні зернишка. Всі дорожні витрати і втрати теж беру на себе."
І що на це могла заперечити країна вогню? Вони не наважувалися навіть про таке щедрі пропозиції.
Так і сталося. Протягом десятиліть люди, які жили неподалік від міста Конохі, почали вважати себе невід’ємною частиною цього народу. Сила звички - жахлива річ.
У країні вогню потрібні були люди, щоб обробляти її поля. Конохе - теж. І так вже вийшло, що Юкі дещо зрозумів у цій справі. Так почався аграрний підйом Коноху, який заодно потягнув за собою і сільське господарство всієї країни Огня.
У Кумодакурі це не справило особливої уваги. Ну, будуть садити трохи більше зерна і що з того? Удар прийшов по Івагакурі.
Оноки з Деревні Скритого Камня і впрямо запотів, але тут же умолк, як тільки Хіната швирнула йому в обличчя десятирічний контракт на придбання зерна. Він турбувався лише про те, що ціни на їжу зникнуть і Івагакурі залишаться ні з чим. Тепер же вигода була прямо у нього перед носом, і сперечатися стало не про що.
Підтримай! Ми, Івагакурі, зобов'язані підтримувати будь-яке рішення Конохи!
А що буде через десять років... Що ж, це вже має вирішувати покоління Дейдари, Куроцучі та їхні діти.
...
Час лизався непомітно. На третій рік після смерті Юя здоров’я Цунаде похитнулося.
Те, що туга обертається навколо хвороби, не було порожнім місцем. Хоч би скільки Юкі придумував нових занять для матері, вона все одно не могла перестати думати про Півдня. Днім її дійсно відволікали численні справи, але в тиші глибокої ночі самотній людина неминуче занурюється у спогади.
І чим сильніше вона тужила, тим гірше спала. Мабуть, саме тому багато літніх людей сплять так чутливо. А брак сну завдає великої шкоди організму. За два роки виснажливої праці і смутку зробили свою справу.
Цунада вже давно була готова до цього. Можна сказати, що в глибині душі вона не чинила опору цьому дня.
Юки и Юру запаникували.
- Мамо, дивись, твої внуки ось-ось одружуються, дітей заведуть, може ти ... Протримаєшся ще трохи?
Цунада розлютилася, штовхнула пальцем у ніс Юки і вибухнула війною. Ну і дурень же син! Хто так потішає?
- Ти що, думаєш я навмисне злегла? "Продержиш ще трохи" Ніби це від мене залежить! Нехай все йде своїм чергу, зрозумів?
Зрештою Цунада з полегшенням видужала, виливши свій гнів на Юкі. Тепер вона могла жити так, як їй заманеться.
Лікарка Конохі вона передала Сідзуне, хоча та була лише тимчасовою мірою. Сакурі було всього за тридцять, і вона ще не була готова зайняти пост главріврача. І нехай Сідні поступалася їй в майстерності, її управлінські навички не викликали сумнівів. Проте всі в лікарні знали, що у майбутньому це місце займе Сакура, кращий імуніон села, тому проти кандидатури Сідзуне ніхто не заперечував. Вона була лише перехідною фігурою, яка не заслуговувала особливої уваги.
Після цього Цунаде почала поволі згасати. І ось, ранньої весни на четвертий рік після смерті Юя, в один з днів її стан раптово покращився.
Однак ця зміна не була радісною.
Цунаде аж ніяк не турбувався про це. Вона тільки попросила сина і дочку провести її, щоб в останній раз поглянути на надгробок Юя.
Того ж дня Цунаде не стало. У своєму заповіті вона просила лише одного - щоб її поховали разом з ним.
Смерть Цунаде погнала Коноха у ще велику скорботу. Коли Юя помер, він горював здебільшого в старших поколіннях. Але цеунаді став для всіх великим, від малого до великого.
Усі розуміли, що вже не буде того божественного лікаря, якому під силу будь - яка хворіння. Сама Цунада не раз говорила, що вона не богиня, і її операції часто закінчуються невдачею. Але її словам ніхто не звертав уваги. Адже до неї потрапляли пацієнти, які не просто стояли однією ногою в могилі. Вони вже пішли на зустріч з богом смерті, але Цунаде умудрялася буквально вирвати їх зі своїх кісток.
І їй це вдавалося лише в одному випадку з чотирьох або п'яти, для мешканців Конохі цього було достатньо, щоб шанувати її як божество. У нашої Дерені Ліста є свій божественний лекар! За довгі роки в Конохі не залишилось жодної сім'ї, де б Цунаде не врятувала когось з рідних чи близьких.
Між Юєю та жителями села завжди була відстань. Він був Хокаґе, вони - прості люди. Ось і все. Тому, хоча багато хто оплакував його смерть, життя йшло своїм життєвим шляхом. Але кінець Цунади став справжнім, пронизливим болем для всього села.
Ось тільки... Людські сили не всесильні...
Колись Юя в останній шлях проводили тисячі. Цього разу вулиці спорожніли. Багато магазинів і закладів закрилися на три дні, можливо просто хотіли трохи відпочити.
Спостерігаючи за цим, Сенджу Гашірема та Сенджу Тобірама відчували заздрість. Гаразд, ще цей малий Юя, але Цунаде... Вона ж була їхньою прямою спадкоємицею...
...
І ось, коли Цінада померла і опинилася в цьому зазорі між життям та смертю і побачила своїх двоюрідних дідів, вона повністю зніяковіла.
А потім...
— О, Цунаде! А ти помолодел и удохола! - Привітав її Юя, одягнений у смугасту сорочку і штани.
Очі Цунади миттєво наповнилися сльозами...
А в наступну секунду...
— Ах ты, гад!
Вдаром голови, наче ракета, вона відправила Юя в політ.
— Ублюдок! — Вона сильно трясла кулаком, і закричала. Чому ні слова не сказав мені?
Юя впав на землю, з рота пішла піна.
Гаширама почухав щоку і прийнявся все пояснювати. Коли Цунаде вислухала, то здивовано подивилася на свого великого діда.
- Тобто... ми справді мертві?
Хашірема і Тобірама одночасно кивнули.
Цунаде замовкла. Потім з любов’ю підняла Юя, взяла його і притиснулася до нього.
Юя з порожнім поглядом остаточно втратив свідомість.
Хашірама і Тобірама: «...»
Ну і внучка у них... Ех, бідний хлопець Юя. Такий хороший був дитина, шкода його.
https://literna.net/uk/books/143-naruchu-ya-z-i-v-zolotii-frukt