Цеунада була в захопленні. У її очах ці двоє виглядали справжніми професіоналами.
На межі світу інші дивилися на Юя і питали, чи відчуває він що-небудь.
Юя лише втомилася. Що він міг відчувати? Хіба що легкий голод. Кажуть? І взагалі, хіба мертві страждають від голоду?
Сенджу Гаширама зі сміхом пояснив, що це лише ілюзія. Уявіть собі їжу в руках і піднесіть її до рота, як відчуття зникне.
Юя кивнув, матеріалізував у руках повне відро смажених крилок, відправив одне в рот, і голод дійсно відступив. Так це і справді була ілюзія.
Він знову звернув погляд на свої похорони.
Після того як обидва « професіонала» закінчили свою роботу, похорон закінчився. Так, ось так просто. Юя навіть не вкладав у труну ніяких цінних речей.
« У мене є досвід, — пояснив він. - Я знаю, що якщо покласти туди щось варте, рано чи пізно мою могилу розграбують. Тому краще одразу всім оголосити: я пішов з порожніми руками, не чіпайте мене.
Якщо у світі не з'явиться другий Орочимару, його тіло навряд чи когось зацікавить.
Незадовго після похорону сталося щось дивне, майже чудове. Вічно похмуре небо раптом прокололо сонячні промені. Тучі розпорошилися, дощ припинився. Ніби небо весь цей час захищає спокій церемонії, а тепер, коли все було скінчено, відступило.
Багато хто вважав це божественним знаком. Лише Юя був упевнений, що це простий збіг.
Його зрадили на сьомий день після смерті. Коноха все ще була оповита сумом, але життя потихеньку повернулося в звичайне русло. Люди знову взялися за свої справи. Юя це тішило. Так і повинно бути. Власне життя є найважливішим.
Через тиждень більшість людей видужала від горя. Юя знав, що Цунаде все ще важко, і хоча маленький Юкі відволікав її, цього було недостатньо. На жаль, він нічого не міг їй допомогти. Залишилося лише сподіватися, що час загоїть рани.
Так він думав.
Час минув. Відновлення внутрішнього міста Конохі просувається швидко. Юя наклав на себе руки третього місяця після реконструкції, коли більшість робіт вже завершена. Тепер, через місяць, майже все було відбудовано заново. Будівельники, зірвавшись великий кухлик, знову залишились без діла. Але це було неважливо, адже зароблених грошей їм вистачило б на три-п'ять років вперед.
Коли внутрішнє місто було повністю відбудоване, настав час розбирати листи зі співчуттям до інших сіл. Колись було неможливо приймати гостей, адже скрізь зялі тяглися і стирчали ліси. Але тепер це ще не все.
Це була свого роду розвідка, але протягом минулих років у стосунках між селами з’явилося щось справжнє. Багато хто був вражений тим, з якою гідністю Юя прийняв смерть. Вони не розуміли, як бути спокійними перед лицем забуття.
Кожен запитував себе: « Чи я відважився б накласти на себе руки, знаючи, що поступово все забуду? » Вон, старий Онокі, ледве живий, а все чіпляється за життя. Тож, коли вони перебувають у подібній ситуації, то навряд чи зможуть зустріти смерть так само мужньо, як Юя.
Цього разу інші села надіслали співчуття представникам молоді. Проте, "молодого" - поняття відносно. Дехто вже мав за тридцять років. Наприклад, Дейзі стукнуло майже сорок.
Хоч Дейдара і був психом, що змішався на вибуху, самогубство Юя справило на нього незабутнє враження. Сам він, влаштовуючи свої "бум" ніколи б не дозволив вибухівці навіть зачепити себе. А цей божевільний з Конохи просто взяв і обірвав своє життя ...
Проти психа найкраща зброя - це повна байдужість до власного життя. Цей прийом працював безперешкодно. Після побаченого навіть помішання Дейдари пішло на спад. Принаймні тепер він навряд чи стане з такою палкою заявою, що смерть від мистецтва — це вища форма мистецтва.
Якщо вже на те пішло... Смерть Юя - ось що було справжнім мистецтвом. Чоловіче мистецтво.
Є речі, які забути гірше ніж померти. Ось що означає бути чоловіком.
Від Івагакур прибув Дейдара, від Сунаґакуре — Гаара, а Кірігукар — колишній мечник Тумана (Сам’єр - Чоудьро). Якщо чесно, то він не був сильний і його звеличення напевно було результатом компромісу між різними фракціями. А ось супроводжуючий, якого прислав Туман, був фігурою цікавою... Юреки, син Юкі, онук Ію.
Що до делегації з Кумогакуру... Вони відправили *єго* висловити співчуття.
І ось це вже було... Дуже цікаво.
https://literna.net/uk/books/143-naruchu-ya-z-i-v-zolotii-frukt