На стику життя і смерті Юя постійно дивився на кам’яну стелю, яка була наче калейдоскоп.
Напевно, колись цей артефакт належав якомусь одному світу, але з часом обірвав інший статус, ставши власністю всіх реальностей. Однак Юя не дуже турбувалася його походженням. Головне, що він працював.
Останнім часом він використовував стелу як свого роду проектор і надивився, від чого впору було хапати голову.
Наприклад, третій Гокаґе став Шимура Данзо в одному з світів. Але суть не в цьому. Суть у тому, що він зайняв цей піст на диво гідно. Так, до рівня Юя він не дотягував, але якщо говорити чесно... Розрив був невеликий.
Юя відразу ж зрозумів. Цей Данзо був його «коллегою ». Один з багатьох влучних воїнів. Не дивно, що багато їх удостоєно в світ "Наруто" - не зчесть, тож цілком логічно, щоб якийсь бідолаха не пощастило опинитися в тілі Шимури Данзо.
І все ж Юя мучила сумнівні сумніви. Якщо Данзо з того світу так добре справлявся, чому ж його власний син завжди сидів у тіні і не висувався?
Відповідь прийшла з подальшим розвитком сюжету і кинув Юя в сутичку. (Надо ж, він і справді дивився на це як на серіал... виявляється, так можна було.) В одній з сцен той Данзо зізнався в любові. Звичайно, це не подія. Ось тільки об'єктом його почуттів виявився чоловік.
М-да...
Юя втратив дар мови, але не стримав нервового сміху. Щоб такий, як Данзо, мав ніжні почуття до чоловіка... Після такого відкриття неможливо було дивитися на старого. Було зрозуміло, чому той не поспішав козирати своїми досягненнями на посту Хокаґе.
Однак Юя відразу запитав себе: « А чи були світи, де влада мала “нормальний" Данзо?
Виявилося, що були. І так, той Данзо був донезою передбачуваним. На жаль, майстер інтриг і змови був повним профаном у справах села. Все, що він умів - це витравлювати інші села, розпалюючи війни по всьому світу шінобі. Більшість конфліктів були сплановані їм особисто.
Треба віддати йому належне: за його правління Коноха ніколи не зазнала прямого нападу. Навпаки, інші села самі шукали з нею угоди.
Ось тільки... Данзо просто не мав потрібних знань. Його методи управління застрягли в минулому на кілька десятиліть.
І відразу знайшли тих, хто не упустив нагоди висміяти його.
— Ха! Стільки інтриг, стільки вигадок і все заради того, щоб стати Хокаґе! І що в результаті? Пшик? Справді? Коли ти йшов з поста, твоє село так і залишилася стояти на підземних дорогах, тебе це не бентежить!
Мало того, виходячи, він ще і намагався підсунути на своє місце наступника з клана Шімура. Та хіба був той юний чоловік здатний нести тягар Хокаґе?
Тож не дивно, що Коноха занепав духом. Перший і другий Хокаґе особисто влаштували цьому Данзо знатну пробку. І поділимо йому. Не вмієш - не берися. Заварив кашу, яку тепер нікому не розхолодити.
« Ось це, — подумав Ю. — І є справжній Шимура Данзо»
Хокаге, здатний довести Коноху до ручки. Ця одна думка порізала кров у жилах. Тепер Юя зрозумів, чому перший і другий так раділи, що в *их* світ все склалося інакше.
Звичайно, коли ці відкриття з’явилися на світ, Данзо був розлючений. Він був упевнений, що знайдуться мири, де Юя опинився нікчемним правителем. І він почав шукати.
А потім онімів.
У деяких світах людей на ім’я Кемігане Юя просто не існувало. А там, де він все ж був, його життя обернулося через безглузду випадковості. Помер від голоду в дитинстві, потрапив під візку, згинув на рудниках від важкої праці... Варіантів було безліч. Або його не було взагалі, або він загинув, не дожив до зрілості.
Лише в одному всесвіті він дожив до глибокої старості, але був там всього лише скромним вчителем, а не Хокаґе. Цікаво, що один з його учнів у тому світі все ж таки зайняв цей піст. Але це не заслуга для Юя, який без нього був винятковим шінобі.
Данзо був розчавлений.
Сенджу Хашірема, Санджо Тобірама та інші спостерігали за цим із завмиранням серця. Вони уявили собі, що могло б статися того дня, прийшовши Юя до їхнього дому, а перший, як і його двійники з інших світів, відмовив би йому в їжі або вигнав геть. Тоді Юя, безперечно, чекала б голодної смерті.
Єдиний добрий порив Сенджу Гашірами змінив долю цілого світу.
Всі зітхнули з полегшенням.
Юя, однак, залишився незворушним. Він не думав, що загинув би, відкажи йому тоді Гаширама. Як-ник, він - попаданець. Чи не міг би гордий носитель цього титулу викрутитися? Але він був щиро вдячний Першому.
Коли Юя подивилась на інші світи, то врешті повернув свою увагу до своєї родини. Хоч би як захоплювалися чужими історіями, він найбільше цікавився майбутнім того місця, що залишив.
...
Тим часом у внутрішньому місті Конохі.
Коли звістка про смерть Юя рознеслася по селі, на воротах кожного будинку з'явилися чорно-білі траурні стрічки. Можливо, молодь не відчувала до нього таких глибоких почуттів, але старші люди, особливо ті, кому перевалило за шістьдесять, сумували щиро.
Шістдесят років тому, під час правління Сенджу Тобірами, Коноха була зовсім іншою. Порівняти її тодішню з теперішнім - все одно що порівняти небо і землю. Їхнє ставлення до Півдня було простим і незабутнім: поки він тут, їхнє життя буде приємним.
А тепер його не стало...
Коли Юя спостерігав за світом, то зітхнув. Знай він заздалегідь, про що думають ці старі... Він все одно вчинив би так само. Адже він не міг знати напевно, що чекає його після смерті. А якби він все забув? Це був би кінець. Прямиком на переродження, навіть без супу старі Man.
У день, коли прийшла звістка про його кінець, багато магазинів і крамниць закрилися. Так їх власники шанували його пам'ять.
А коли труна з тілом Юя повезли до кладовища Конохи, вулиці запряжела непроглядний натовп. Рух завмерло. Людське море хиталося, і кожен витягнув руку, сподіваючись хоча б на мить доторкнутися білого катафалка, що втопився в вінках... Їм було достатньо цього — простого жеста, який вкинув у воду.
Машина повільно зворушилася. Натовп розтупався, пропускаючи її, і відразу ж змикалася знову. Незліченні руки тягнулися до його тіла.
Процесія зупинилася лише біля воріт кладовища. Тут труну мали понести шестеро.
Юя знову зітхнув, дивлячись на цю сцену, і пробурмотів собі під ніс:
— А я так хотів, щоб найняли шістьох темношкірих ношників, які б пританцьовували його труну до могили...
На жаль, варто було йому заінтригуватися про це, як Цунада дивилась на нього з справжнім жахом і все запитала, чи не зійшов він з розуму і не полився в нього злий дух. У її очах подібне було виявом упередженості та образи. Вона б не подумала, що він так знущається над запеклим ворогом.
На це Сенджу Гаширамі було що сказати:
- А я думаю, що це було б круто.
Узумакі Міто відразу відвісила чоловіка оплеуху, який полетів у кущі і відрізала з крижаним спокоєм:
— Нет! І крапка! Жодних дискусій!
Ідея з танцюристами провалилася. У результаті Юя, на превелике незадоволення, була звичайним місцем у землі і засипалася.
Потім з’явилися двоє: один зі здоровим хрестом, другий — парком у руках і кожен за спиною товпився на їхніх послідовників. Так, Цунаде не знала, до кого звернутися за посмертними ритуалами і тому найняла обидві конфесії.
Помітивши одне одного, двоє священиків висміювалися і одночасно розвернулись, щоб піти геть. Ще б! Запросити його і конкурента — що це, як не прямої образи?
Але Цунада почала усвідомлювати, що це прощальна церемонія для Кемігане Юя.
Обидва відразу замерли і, підбігши до неї, стали на колінах благати дати цей шанс саме їм.
Врешті-решт, один з них почав танцювати ритуальний танець, бормоч щось нерозумне - він і сам не розумів, що говорить, але був впевнений, чи Цунаде прийме це за священні тексти. Другий же, з хрестом, без умолку твердив "амінь".
https://literna.net/uk/books/143-naruchu-ya-z-i-v-zolotii-frukt