Вислухавши пояснення, Міцукі кинув. Він зрозумів побоювання Юя. Якби Орочимар не розібрався з ним, то його технологія могла б заволодіти небажаними людьми. Це призвело б до жахливої катастрофи. Катастрофа для штучних людей.
Що ж до головного питання, яке заворушував Міцукі — чи люди - штучні люди вважають, Юя відповів на нього одним реченням:
Вони мають таке ж тіло, як і наш мозок. Отже, за яким правом їх не вважати людьми?
Одної цієї фрази Міцукі було достатньо.
Почувши це, вона більше не могла сидіти на місці. Він встав і, серйозно дивлячись на Юю, запитав:
- Пане Третій, я хочу запитати... Як ви ставитеся до тих, хто прийшов у Коноху з інших сіл?
Юя з подивом подивився на Каваки. Він і правда не знав, що він був урожаєм Конохи, але ...
- Ти що, не читав підручники? Там моя біографія повинна бути викладена дуже детально.
Кавакі розгубився, переглядаючи погляди інших людей з Юяна і помітивши, що Боруто, Сарада, старост Суміре й Мізуки — всі дивилися на нього так само здивовано.
- Ч-що? Ну не люблю я читати, і що з того? — Я вирішив помахати на всю руку Каваки.
Юя зітхнув і лагідно посміхнувся:
— Нічого. Просто, якби ти читав, то знав би... що я теж не з Конохі родом.
Каваки застиг на місці як гром побитий. Він не міг повірити у почуте.
— Війна зруйнувала країну, де народився пан Третього Хокаґе. — Його батьки загинули, і тільки він сам міг вижити завдяки своїй великій силі волі.
Юя підтягнув голову рукою і посміхнувся:
- До біса цю велику силу волі. Я вижив, бо просив милостиню і копався у смітнику. Коли в тебе порожній шлунок, будь-яка сила волі - нісенітниця собачка. Голод є голод, і в такий момент шматок хліба важливіше будь-якої сили духу.
Каваки мовчав. Потім він тихо сів на своє місце.
Юя, дивлячись на нове покоління, зітхнув:
- Як же це добре... щоб ви бачили, хлопці Конохі... Шкода тільки... що я цього вже не побачу...
З цими словами Юя приготувався їх випроводити.
Він збирався виконати свій план.
Хоча старости Сумірі, Боруто і Сарада намагалися відмовити його, Юя було непохитно постановив.
Вивівши всіх, Юя озирнувся порожній кімнату і тихо посміхнувся. І ось він, останній крок ...
А йому, виявляється, стало трохи шкода...
І в той момент, коли він вже був готовий натиснути на кнопку, чиясь фігура з силою відчинила двері Золотої кімнати.
- Не натискай!
Це була Цунада. Її очі блищать від сліз.
Юя подивився на неї і не став поспішати. Він тільки довго, пильно дивився на жінку перед собою, а потім повільно проговорив:
- Якщо буде наступне життя, ти... Хочеш знову бути зі мною?
Цунаді впала на підлогу, тремтячи від ридання.
Вона все-таки прийшла, щоб побачити його востаннє.
Юя зітхнув. Він мав на увазі ті три слова: « Я люблю тебе, але я відкрив рота і зробив зовсім інше.
— Не торопись к мне, Цунаде... Я збирався ще з радістю повеселитися зі наставником і дядьком-наставником на тому світі.
З цими словами Юя різко натиснув на кнопку.
Він відчув, як у його тіло вливається якась рідина. Цунада в паніці заскочила і, спотикаючись, кинулась до нього, кричала у весь голос:
— Я согласна! Согласна! Чому? Чому ти не міг почекати ще трохи?
*БАМ!*
Джірая, який весь цей час чекав зовні, відразу ж відчинив двері. Його зіниці звузилися, і він теж кинувся до Юя:
- Старший!
Орочимару стояв у дверях, його губи мілко тремтіли.
Мінато і Узумакі Кушина вдерлися слідом...
- Пан Хокаґе! - Всі рилилися до нього.
— Це... — Раса мовчки дивився в їх сторону. Він відчував, як життєва сила та чари Южно згасають.
Оноги мовчали.
— Чёрт! - Четвертий Райкаґе стиснув кулаки і з ненавистю прошипів. — Цей виродок... От так просто взяв і помер? Як нам тепер ... дивитися в обличчя власної смерті?
Сказавши це, Четвертий Райкаґе відвернувся, щоб ніхто не бачив його почервонілих очей...
А Юя, який сидів у кріслі, відчував, як Цунаде плаче на його грудях. Він тихо зітхнув, і в той момент, коли його почала охолоджувати сонливість, прошепотів:
— Ось як... ти згодна... Це... так добре...
Його голова повільно опустилася на груди. У цю мить перед його очима пронеслася в все його життя ...
Він побачив себе в маєтку Сенджу...
Потім Сенджу Тобірама використовував як інструмент.
А потім, як Тойборама перед смертю довго й наполегливо давав йому останні настанови...
І ось він, повний юнацького задору тільки-тільки зійшов на пост ...
Але незабаром йому довелося піти на компроміс з кланами шінобі...
А потім, після десятиліть терпеливого виживання він разом покінчив з усіма кланами...
А я...
Добре, однак...
Таке життя, мабуть, можна назвати яскравою...
Шкода тільки...
Завіса опустилася занадто вже скомканно...
Но...
Цього достатньо...
Дайте мені трохи поспати...
Десять хвилин...
Всього десять хвилин, і все...
Дайте поспати...
Ще трохи...
https://literna.net/uk/books/143-naruchu-ya-z-i-v-zolotii-frukt