Карін з тривогою дивилася на Юя, і її хвилювання було зрозуміло: у нього були всі підстави їй відмовити. Село Скритого Ключа розташовувалося від Конохи на почесній відстані, набагато далі, ніж, скажімо, Країна Медвед або країна Ремесленників. Отже, Лісст не був зобов'язаний відгукуватись на її прохання.
Юя на мить замислився і похитав головою.
У Карін все обірвалося всередині.
Невже...
На щастя, його слова не були відмовою.
— Це питання тобі треба було прийти не до мене, — з м'якою посмішкою вимовив Ю. — Щоб Коноха допомогла вам, не потрібно залучати багато людей. Так і я, як Гокаґе, не маю права втручатися в такі справи. Але ти можеш піти іншим шляхом. Зверніться до кланів шінобі Конохи. Подивись, хто з них відгукнеться на твоє прохання.
Карін миттєво зрозуміла. Юя не міг допомогти їй від імені всієї села, але він давав їй зелене світло на переговори з окремими кланами. І не заважатиме їм. А може, навіть... Потай допоможе.
Зрозумівши це, вона з вдячністю низько поклонилася.
Дякую. Дуже вам дякую.
Юя був Хокаґе, один з найвпливовіших людей по всьому світу шінобі. І те, що він не тільки прийняв її, але і так прямо вказав шлях до вирішення проблеми, було непоганою удачі. Навіть якщо успіх тепер залежав тільки від її власних здібностей, Юя вже зробив для неї все що міг у своєму положенні. Карін почувалася дуже пошматованою і непроханою. Адже, по суті, вона була всього лише посланкою з маленького села, і він міг би навіть не удостоїти її зустріччю.
Помітивши її вдячність, Юя знову посміхнувся і негромко додав:
— А що до кланів Конохи... Ти можеш розпитати когось, хто стоїть поруч. Він служить в Анбу і володіє всією необхідною інформацією.
Карін здивовано кліпнула і повернулася до Какаші.
Юя, використовуючи момент, підмигнув своєму підйомному. Хатаке Сакумо був одним з перших і найсвятіших співпрацівників. Юя з гіркотою спостерігав, як його старий друг роками підводить здоров'я, а його єдиний син, якому вже було три десятки, все ніяк не одружується. Мрії Сакумо про внуків так і залишалися мріями. І тепер, коли Юя мав такий шанс, він був зовсім не проти підіграти своєму вірному товаришу.
А що міг зробити Какаші? Він лише шінобі Анбу, а перед ним - Хокаґе.
Довелося змиритися.
— Я все зрозумів, — зітхнув він. - Я виконаю свій обов'язок.
Юя досить посміхнувся, махнув рукою і з легким бавовною звернувся в хмарко диму.
— Це... тіньовий клон? - Видихнула Карін. — Я... Я зовсім нічого не помітила...
Її здивування було справжнім. Село, з якого вона прибула, славилося своїми технологіями друкування. Фуіндзюцу було обов'язковою дисципліною для кожного шинобі Ключа, і сама Карін досягла в цьому мистецтві недешевих висот. А для майстра фуіндзюцу вміння відрізняти клони від оригіналу — це життєво важливе уміння, яке вбиває їх намертво. Адже немає нічого гіршого, ніж витрачати всі сили на друкування підробки. Тому-то її і вразило, що вона до останнього миття не відчула подиху.
Какаші тільки потиснув плечима і змінив тему:
- Ти добре знаєш Внутрішнє місто? Здається, ти казала, що вже була в Конохі?
— Так, у дитинстві... — Карін озиралася по сторонах і з ноткою заздрості в голосі додала: « Коноха розвивається так швидко. Здається, з кожним моїм візитом тут виникає щось абсолютно нове...
Какаші чудово її розумів. Він сам був відсутній у селі всього півроку, а коли повернувся, знайшов кілька свіжих диковинок.
Він дістав свій комунікатор, зробив на екрані кілька маніпуляцій і направив його до Карін.
— Не двигайся. Мені потрібно тебе просканувати.
Вона здивовано кліпнула, на мить напружившись. Какаші швидко провів сканування, після чого привів її до входу на одну з станцій метро Внутрішнього міста.
— До якої клану ти хочеш звернутися насамперед? — запитав він, зупинившись біля спуску.
Карін трохи подумала і вирішила довіритись його думці.
— А ти як вважаєш?
Какаші здивовано подивився на неї.
- Що?
— Пан Хокаґе наказав мені прислухатися до твоєї думки, — відповіла вона з лукавою посмішкою. — Ось я і прислухаюся.
Какаші думко зітхнув. Його вирішили притиснути авторитетом Хокаґе? Що ж, нехай так.
— Клани Шімура і Сарутобі відпадають, в них майже не залишилося людей, без утайки почав він. — До Х'юга також не варто йти, а до Учиха - і поавано. Так, мабуть... Для початку можеш спробувати щастя в клоні Гекко.
Карін мовчки кивнула, приймаючи пораду. Клан Гекко, за мірками Конохи, вважався клан другого ешельйона. Какаші запропонував його не випадково. Це був тонкий хід: по-перше, так можна було ненав’язливо оповісти все село про те, що вона шукає союзників. По-друге, це був чіткий сигнал для інших кланів: є село, яке шукає захисту. Новина розлетиться по клановим колам за лічені години, і Карін не доведеться сама оббивати порогові лінії.
І найголовніше - це дозволить зберегти все в таємниці від простих жителів. Мелочь? Зовсім ні. Якщо чутки дійдуть до цивільних, справа відразу ж вийде з тіні на світло, і тоді Юя буде змушений втрутитися. Як Гокаґе, він не зможе проігнорувати те, що стало публічним. І в такій ситуації йому доведеться офіційно відхилити її прохання. У цьому і полягала невелика доля лідера села.
Карін пішла за Какаші на станцію і завмерла в захопленні. Просторий, відділений в футуристичному стилі зал був абсолютно порожній. Ні єдиної душі. Лише робот-патрульний сферичної форми безшумно ковзав по платформі.
Вони підійшли до турнікетів. Червоний промінь ковзнув по їх обличчя зверху вниз, зчитуючи дані, і стулки безшумно роз'їхалися.
тільки й змогла випочити.
У дитинстві Коноха здавалася їй неймовірною, але зараз... Тепер вона перевершувала всі думки.
Да уж... Залишиться тільки заздрити.
https://literna.net/uk/books/143-naruchu-ya-z-i-v-zolotii-frukt