Як тільки Карін дізналася, що Какаші повертається до Коноху, вона відразу ж заявила про своє рішення.
Якаші погодився взяти її з собою, звичайно, не тому, що відчував до неї якісь особливі почуття.
Що ж, можливо й випробував, але була причина і важливіше.
А точніше, причина була зовсім іншою.
***
— О? Ця дівчина хоче, щоб Коноха допомогла її селі? — Юя дуже здивувався, почувши пояснення Какаші про мету візиту Карін.
Дівчина низько вклонилася Юя і з благанням у голосі сказала:
— Да. Клан Йоцукі з Деревні Скритого Хмара підмочив під себе всі ресурси нашого села. Наш головуючий просить пана Хокаґе допомогти нам вигнати людей Клана Йоцукі.
Вираз обличчя Карін був наповнений безмежною щирістю. Чи можливо, щоб ти просив у Бога допомоги?
Юя, тримаючи руки в рукавах, сказав:
- Я дещо знаю про ваше село. Торгівля караванами Конохі була у вас, але ви завжди тримались особняком. Після кількох візитів наших торговців ваше село і зовсім закрила кордони, припинивши будь-яку торгівлю. Як же з’ясувалося, що таке закрите селище привернуло увагу до клана Йоцуки і дало їм змогу увійти?
Він з справжнім подивом подивився на Карін. Юя й справді не розумів. Зрештою...
— Село Ключа - член Об'єднаної Ради шінобі. Невже клан Йоцукі порушив усі статути і вторгся до вас силою?
Обличчя Карін засяяло фарбою сорому.
Як би це пояснити... Селянина Ключа, звичайно, не дійшла до тієї ж глупоти, що Дерня Медведе, мешканці якої перебили чужих коляновців.
Ні, вони зробили ще дурніше...
Вони самі запросили клан Йоцукі до себе.
Просто кажучи, в селі йшла внутрішня боротьба за владу між двома фракціями. Одна з сторін звернулася до Кумогакурі, щоб підтримати їх у протистоянні.
Клан Йоцукі, взувши такий подарунок долі, не міг повірити своєму щастю. Ще б! Про що тут говорити? Ведіть, показуйте дорогу! Сьогодні ми обов'язково за вас впишемося!
І вони дійсно допомогли своїм протеж захопити владу.
Але впустити Бога легко, та випроводити важко. Прийшовши, люди Йоцукі не думали йти.
Теперішній глава Деревні Ключу, той самий, що зійшов з їх допомогою, неодноразово натякав, ніби їм пора і честь знати. Він був готовий щедро їм віддячитись.
Але чи може клан Йоцукі бути настільки недалекоглядним?
Будь-які гроші та ресурси - тимчасові. А от якщо контролювати все село, то всі її багатства, якщо і не повністю, здебільшого будуть належати тобі постійно.
Можна сказати, що завдяки прикладу Юя у світі дедалі більше розумних людей ставало шинобі.
А може, і не так.
Не те щоб люди порозумнішали, просто деякі навчилися дивитися на речі з далеким прицілом.
Багато хто гнався за короткочасною вигодою.
Розгляньмо хоча б торговельні угоди, які Юя укладав з селами на рік. Тепер багато сіл хотіли підписувати їх на п’ять, а то й десять років.
Чому?
Тому що це гарантувало стабільний і довгострокове джерело прибутку.
Наприклад, Кірігакуре. Хоча вони щороку переключали контракт на постачання риби, ціна кожного разу змінювалася.
В один рік налетить тайфун, а улов скоротиться — звичайно буде зростати.
Наступного року погода буде улюбленою, а трюми будуть ламатися від риби — ціна трохи падає.
На перший погляд ця система, здається, була ідеальною.
Але чим більше в Киригакуру вважали, тим сильніше відчували підвоє.
"Постойте, контракти адже річні? Так чому грошей... ніби більше не стає?»
Терумі Мей, після того як зрештою зрозуміла справу, почала розуміти питання.
Теоретично в щорічних переговорах не було нічого поганого.
Але кожного року доводилось на півмісяця, а то й цілий місяць відправляти делегацію в Коноху для підписання угоди. Це була величезна сума грошей.
Уявіть собі: високопоставлений чиновник цілий департамент півмісяця в році не працює. Принаймні не працює в Киригакурі.
Це була жахлива перспектива.
І збитки від цього простою не покривалися тим малим прибутком, який вони отримували з щорічного перегляду цін.
Принаймні...
На ці півмісяця вся робота відсутньої лягає на її плечі.
Ягуре Каратачі на це могло бути байдуже - хоча він виглядав як дитина, йому було вже багато років, навіть внуки мали.
А от Терумі Мей — ні.
Чорт забирай, їй скоро 30 стукне, а у неї не те що чоловіка - навіть хлопця немає!
І це Каге однієї з п'яти великих сіл?
До того ж...
Наслідки півроку відсутності керівництва не обмежувалися тільки цим. Багато питань, які вимагають негайного рішення, клали у довгий ящик.
При цьому потері були невпевнені з тією нещасною вигодою, що приносили річні контракти.
Отже, з минулого року Кірігакура уклала угоду відразу на п’ять років.
Інші села поступово також дійшли такого висновку.
Усі вони мали йти на переговори не низького рангу. А чим вищий статус, тим більше справ.
Отже, невеликий прибуток можна було пожертвувати.
У результаті весь світ шінобі навчився мислити стратегічно.
Що це мало спільного з кланом Йоцукі?
Найпряміше.
Звичайно, одного разу наїжджатися чи бути ситим завжди — це клан Йоцукі вибрав друге.
Може, в перші три-п'ять років прибуток буде невелика, але після цього терміну кожен рік стане приносити чистий дохід.
Хіба вони могли відмовитися від такого шансу і покинути Деревню Ключа?
Чоловік, який у розпачі розтрощив голову і потиснув зуби, вирішив звернутися за допомогою до Конохе.
Коноха і Кумогакуре є хижаками, але Ліста має принаймні ліпшу репутацію!
Візьмімо для прикладу країну Водоворотів. Обидва її губернатори, Метокадо Гомура і Наміказа Мінато не втручалися в внутрішні справи країни більше ніж будь - коли раніше. Вони лише тримали владу, а більша частина доходів від країни йшла на її розвиток.
Але клан Йоцукі був іншим...
Вони прийшли грабувати, а не управляти. Чи можна було чекати від них того ж, що і від Мінато та Хомури?
Їх позиція була проста: влада залишається у вас, але всі ваші шахти, активи та інше - поділіться.
Чи міг голова села терпіти таке?
Він подумав, що краще втягнутись у цю справу ще й Коноху.
Принаймні Коноха намагається дотриматися свого контролю. Навіть якщо вони захоплять верховну владу, виконавці залишаться колишніми. У певному розумінні, брази правління все одно будуть в їх руках.
А що до клану Йоцуки...
Невже хтось серйозно думав, що у них немає влади?
Якби у них не було влади...
З якого погляду вони б досі безвихідно сиділи в селі?
Вислухавши Карін до кінця, Юя занурився в мовчання.
М-да...
За два прожите життя Юя вперше чув, щоб хтось з доброї волі просив іншого стати його паном.
https://literna.net/uk/books/143-naruchu-ya-z-i-v-zolotii-frukt