— О так, це ще не найсвіжіша річ. — Посміхнувся Нара Шикая, простягаючи Юю складений аркуш паперу. - Поглянь-но краще. Я відразу розсміявся.
Юя вскинув брови. Папір був явно донесенням від Абу, причому не надто важливим. Тільки такі Шикія б сам укрив, не чекаючи особливого наказу.
Він взяв записку. Одного погляду вистачило, щоб у нього на обличчі проступила усмішка.
Зміст був простим: Яхіко, лідер країни Дощу, оголосив, що наступного місяця проведе тендер на будівництво залізниці. Коноха, Сунагакуре та Іваґакуре разом з іншими селами могли висунути свої пропозиції.
Особливим пунктом було те, що компенсація за відчуження земель становитиме дві сотні тисяч рі за кожне подвір'я, і ця сума остаточна не підлягає перевірці.
Юя струснув аркушом в руці.
- Ось же малий... Вирішив відробити схему на тому хлопцю з країни Водоворотів, на Наґато. Цікаво, чи він сам брав участь у прокладці їхніх доріг. Якщо так, то Наґато зараз, мабуть, рвёт і мечет.
***
*** Трана Водоворотів*
— Пах!
Конан з незадоволеним виглядом штовхнула газетою по столу.
- І як тільки Яхіко міг так вчинити? Як він міг обійтися з тобою?
Нагато тільки потерти переносицю.
- Яхіко у цьому світі є лідером країни Дощу. Ми не проходили разом через війну, так що його вибір... Загалом, мені зрозумілий.
Конан витріщилася на нього мертвим, нічого не висловлюючим поглядом.
— Гаразд, — зітхнув Наґато. — Визнаю, я й справді трохи злий.
— Тоді підемо і розберемося з ним! - Конан рішуче кивнула.
— Эй, погоди! Давайте спершу подивимось, як тут живе "я" - заперечив крихкий Наґато, намагаючись піднятися.
Конан відразу ж кинулася йому підтримати.
Коли вони знову опинилися біля вікна кабінету місцевого Наґато, начальника будівельного управління країни Водоворотів, то обидва були вражені.
Той не тільки злився і не впадав у безсилу лють, він з головою пішов до роботи. Щось черпав на папері, потім раптом підходив до величезної карти на стіні і, впершись у неї поглядом, глибоко задумувався.
- І чим він зайнятий? — Пошепотом запитала Конан.
- Звідки мені знати? Я на будівництві доріг нічого не розумію.
- Хмф, нічого.
як скажеш.
У кабінеті пролунав телефонний дзвінок. Місцевій Наґато, кілька секунд похитнувся, все ж підійшов і зняв трубку.
Почувши на тому кінці голос Яхіко, він скрився.
— Ну ти і розраховуй сволоч, Яхіко. Вирішив пустити мене вперед по мінному полі. Знаєш, я тобі ще в Університеті Конохі хотів сказати: ти завжди був собі на думці, і прийомчики у тебе брудні. Я втікав за Конан, а на побачення погрожував відбувати покарання. Стільки років пройшло, а ти, я дивлюся, зовсім не змінився.
Почувши це, Конан стояла за вікном і почервоніла. А ось її супутник застиг, і його Рінеган, здавалося, підернувся співною. Він ніяк не очікував... що його інша версія... Не сердиться?
Тоді в кабінеті пролунав сміх Яхіко.
— Не говори так, Наґато. Цього разу я вчинив з тобою не найкращий спосіб. Але ти ж розумієш, через що все так вийшло. Я успадкував посаду лідера країни Дощу і можу використовувати всі її ресурси для будівництва цієї дороги. А ти ні.
Нагато підвів губи.
- Що ти хочеш цим сказати? - Його голос став свистом.
— Ми обидва все розуміємо, - зітхнув Яхіко. Щоб щось досягти, треба займати вищий пост. Принаймні, формально. Візьміть хоча б пана Гокаґе з Конохи. Хіба його шлях був гладким, коли він тільки зійшов на пост? За його спиною теж плели інтриги. Чому ми повинні бути винятком?
Нагато мовчав. Нарешті, він вимовив:
— Якщо ти подзвонив тільки заради цього, то давай на цьому і закінчимо.
— Нет-нет, погоди! - Яхіко поспішав. - Звичайно, у мене до тебе справа. Все, що я сказав раніше - це слова друга, пам'ять про роки, які ми разом вчилися в Конохі. Але те, що я скажу зараз... це буде розмова з тобою як із лідером Деревні Скритого Дощу.
Обличчя Наґато миттєво стало серйозним.
- Я весь у увазі.
- У країни Дощів і країн Водоворотів немає протиріччя. Більше того, через наше географічне положення ми швидше за все ніколи і не пересічемося. Іншими словами, ми з тобою - природні союзники.
- Я вже думав, ти скажеш щось цікаве. Якщо це лише порожні слова, то давай закінчимо.
— Звичайно, що ні! - Голос Яхіко став голосніше. Ти знаєш ситуацію в країні Дощ. Це місце не підходить для серйозних наукових досліджень. А ось ваша країна Водоворотів... Ваше розташування ідеально підходить для одного мого проекту.
— Дослідницького проекту? — Нахмурився Нагато. - Про що ти?
- Ти чув про нещодавній конфлікт між Країнами Птиць і Сунагакур?
- Звичайно. Якщо б не втручання Хокаґе, Сторіц згорли б із карти.
— А пан Юя, як відомо, без користі і пальцем не поворухне. Ці дві країни припинили війну лише тому, що Хокаґе отримав одну технологію. Дуже схожу з тією, що є у мене.
— Сходжу? Погоди-ка... у тебе теж є щось, що здатне літати по небі? — Нагато замислився. Конфлікт тоді вдалося погасити, тому що країна Пташини дала Конохе свою національну власність - а по суті єдина цінна технологія, яка у них була -- в обмін на обіцянку Юя підтримати їх під час продовження війни. І якщо Яхіко каже, що він має щось подібне, то мова, очевидно, про літальний апарат.
— Не зовсім. Я сказав: "Я йду" За зовнішнім виглядом. У мене є креслення апарата, який дуже нагадує дирижабль Країна Птиц. Ось тільки... Його застосування знаходиться під водою. В країні Дощу немає води, достатньо великого щоб провести випробування. Але він є в країні Водоворотів. Тому... Я думаю, ми могли б співпрацювати.
Нагато замовк.
Він не намагався оцінити свою вигоду. Тому що це було неможливо - оскільки ніхто ніколи не бачив такої машини, то й її цінність була невідома.
Звичайно, якби він опинився на його місці Юя, то відразу зрозумів би це. Підводний аналог дирижабля... Це ж підводний човен! І він би, без сумніву, захотів отримати цю технологію.
- І що отримає від цього краю Водоворотів? — задав Наґато єдине правильне питання.
Яхіко посміхнувся. Він зрозумів: якщо Наґато готовий торгуватися, то справа в капелюсі.
— Мы... Обміняється технологіями.
https://literna.net/uk/books/143-naruchu-ya-z-i-v-zolotii-frukt