Слово "технології"... Для більшості це звучить як щось віддалене і віддалене.
Але якщо ви уважно придивитесь до щоденного життя, то павутиння буде легкою для вас.
Наприклад, щоб увійти в дім раніше, потрібен був ключ. Тепер достатньо скласти карту, а в деяких випадках відкрити двері за допомогою телефону.
Колись, навіть коли мова йшла про просте латання ям, затягувався на тиждень. Тепер на це йде не більше трьох днів.
Колись не було готівки, щоб поступити. Тепер все вирішує один телефон.
Раніше в Академії писали на дошках крейдом. Тепер достатньо заздалегідь підготувати презентацію і почати урок.
Раніше, щоб поїсти, треба було довго чекати, поки кухар все приготує. Тепер - клацання, 30 секунд в мікрохвильовці, і обід готовий.
Кхм, гаразд, останнє, мабуть не на рахунок. Можна лише сказати, що з розвитком технологій завжди знайдуться пройдисвіти, які намагатимуться отримати із цього користь для себе. Щось подібне було, є і буде завжди.
Але одного заперечувати неможливо.
Прогрес - це поїзд, який не знає задній хід.
Він може рухатися тільки вперед.
Можливо, він сверне не туди, можливо, вріжеться у перешкоду на своєму шляху, може ...
Надто багато цих « можливостей». Але одне відомо напевно.
Одного разу запущений, махівець прогресу вже не зупинити.
***
Академія шінобі, 46-ий рік Конохи.
- Гей, Юру, а чому твій телефон не такий як у нас?
Подруга Юру, дівчинка з клана Х'юга, із цікавістю схилилася над її партою, розглядаючи апарат, який був собою суцільним екраном.
Юру з гордістю продемонструвала пристрій:
— А це остання модель. Я сказала татові принести її додому.
— Ух ты-ы... — выдохнула подруга.
— Але якщо немає клавіатури, як же на ньому друкувати? — Вставила іншу дівчинку.
Юру загадково посміхнулася, взяла телефон, повернула його горизонтально і відсунуло екран вгору. Тільки тоді друзі помітили, що під ним ховається повноцінна клавіатура.
— Ух ты-и! — Да.
— Как круто! А скільки він коштує? Де продається? — Нетерпеливо засипала її питаннями одна з дівчаток.
Вулиці губ Юру поповзли вгору.
- Його ще ніде не купиш. Я дуже довго благала батька, щоб він його дістав.
Хоча... Ціною цього було здуте «дорогой, улюблений татко»...
Юру мимовільно передернуло. У перехідному віці вона, без сумніву, почала випробовуватися на Півдні. Не те щоб вона по-справжньому його не любила, просто настав той бунтарський період, коли дитина неминуче починає сумніватися в авторитеті батька. Коли виникає питання, а чи так праві батьки. І чи так влаштований світ, як вони його описують...
Юру дуже переживала цей етап.
Проте, її бунтарство не було і року, а ось Юя цей період давно пройшов. І на відміну від неї, він чудово знав, чого діти прагнуть найбільше.
Почуття вищості.
Або, простіше кажучи, можливості випендритися.
Телефон в руках Юру був, без перебільшення, кроком у нову епоху. Він не тільки підтримував стандартні функції дзвінків і повідомлень, але й вперше був оснащений вбудованим браузером. Крім того, в нього перенесли і функцію відтворення відео з MP4-плеєрами.
Тепер діти могли дивитися на телефон навчальних роликів.
Хм... Хоча навіть їжак розуміє, що жодна дитина не стане використовувати телефон для навчання.
Весь день Юру хвалилася перед подругами, а після занять весело розмовляла з ними по дорозі додому. Раптом на екрані телевізора, виставленому у вітрині магазину електроніки, з’явилася реклама.
« Нова модель! Нова якість!
Проривні технології нової ери!
Підтримка не тільки дзвінків, повідомлень і музики, але й програвання відео у форматі MP4!
І найголовніше, наш телефон оснащений інноваційним смарт-чіпом X1 власної розробки, який дозволяє виходити в інтернет і користуватися пошуковою системою!
Будь-яке ваше питання - і пошуковик знайде на нього відповідь!
Зовсім нова серія GP - модель N97!
З 25-го числа цього місяця - в продажу! Впевніться, що ви купите! "
Юру застила.
— Юру, — дала одна з її подруг, - це ж... Твій телефон, так?
Юру похмуро кивнула.
Сьогодні було тільки початок місяця. Звичайно, отримувати цю нову новинку за три тижні до офіційного запуску продажів було вже великим везінням. Але, якби можна було, вона б хотіла подовгу купатися в захоплених поглядах...
— Везе тебе... А нам ще півмісяця чекати... — Одна дівчинка з заздрістю зітхнув.
Що до ціни телефону...
Хоч її ще й не оголосили, вони зовсім не хвилювалися.
Скільки він коштує?
Навіть якщо вони й дорогі, хіба їхні сім’ї не зможуть собі цього дозволити? Смішно.
На перехресті Юру попрощалася з подругами і, пересікаючи через плече брендову сумку з золотим листком Конохи, попрямувала додому.
— Я вернулась.
— О, та це ж принцеса Конохі скаржила! Що з таким кислим обличчям?
Почувши знайомий голос, Юру підняла голову і побачила свого брата Юкі, який сидів на дивані з акуратною стрижкою "фісік" і дивився на неї з гигантною ухмилкою.
Юру відразу спалахнула, підійшла до нього і люто прошила:
- Що ти сказав? Не думай, що я не розумію твоїх натяків!
Юкі закочував очі.
— Ну-ну, вистачить вам, - з кухні, витираючи руки про фартух, вийшла Цунада. — Твій брат не завжди заїжджає додому, може бути і поблажливішим, — з усмішкою пожахла донька.
Юру надула губи.
— Вечно ты так, мам! Вічно його захищаєш!
— А те як, - знову закотив очі Юкі. — Два роки тому я був саме таким.
- Це ти про що? — Юру уперла руки в боці.
— Просто заздрю тобі, — зимно хмикнув Юкі. - Що у тебе ще є цей етап... А ось мене тоді...
Він оглянувся, згадавши, як два роки тому, у свої 12 років, його спіймали за прогулянням уроків заради відеоігор. Коли батько, Юя, почав його відчитувати, він насмілився заперечити, і тоді тато без зайвих слів взявся за ремінь. Два огидних удари — і його дупа відразу розпухнула...
Він тоді навіть на уроках стояти вважав за краще...
Який біль...
Юкі зітхнув, дивлячись на сестру і бачачи себе в ній.
"Пф-фу, веселись поки можеш", подумав він. - Ось випустишся з Академії, тоді тобі кінець! "
Щелк.
Вхідні двері відчинилися.
На порозі з'явився Юя з картонною коробкою в руках, зверху наповненою папками із документами. Небрежно прикриваючи двері ногою, він перевернув погляд з Юру на Юкі, який відразу ж випрямився на дивані.
— О, у тебе сьогодні вихідний?
Юкі спокійно кивнув:
— Да. Вирішив заїхати, провідати маму.
Цунада розцвіла в усмішку.
Юя ж скепно хмикнув.
- Залиш ці казки для неї, я на таке не куплюся. Скажи чесно, тебе хтось прислав?
Юкі смущено кашляв.
Подумавши, він відповів:
- Капітан Тідзу просив мене звернутися до вас, Отче. Йому потрібна партія найновіших армійських телефонів з відділу розробок. Але, звичайно, головна причина мого приїзду - це побачити вас з мамою.
Юя закотив очі, а Цунаде леґонько вщипнула Юкі за вухо. Той не смів і пікнути, лише винен усміхнувся матері.
- Навіщо йому телефони? Невже він думає, що я дозволю вам грати в ці іграшки замість тренувань? — Покинув Юя, але відповідь сина його здивувала.
— Ні, справа не в цьому. Наш капітан виявив вразливість у системах придушення зв'язку, які ви раніше дали армії. Старі термінали надто примітивні, щоб зламати її до кінця, ось він і хоче спробувати з новими.
Юя подивився на сина з дивним виразом обличчя.
— Вразливість? Яка ще вразливість?
— Ну... Капітан говорить, що пристрої постійно передають дані про місце розташування загону в реальному часі. Куди саме - він поки що не виявив, не зламав до кінця.
Юя голосно закаштувався.
М-да, вразливість... Як би це сказати...
Вона, звичайно, була.
Ось тільки...
Він сам її туди і вбудував...
« Як можна назвати вразливістю те, що зроблено в Конохі? Це ж очевидна міра для спостереження за небезпекою, що загрожує вашим солдатам! Це не вразливість, а штатна функція!»
— Так... Передай своєму капітану, щоб завтра зайшов до мене в кабінет.
Юкі розпитав, але кивнув.
Він ще не знав, що завтра його обраного капітана пряміком переведуть у відділ розробок. З такими талантами не в армії, а наукою займатися! У результаті цього капітан поповнив ряди шевелюр, які швидко ширяють і в 30 років повністю облиселі.
Але це буде потім...
Тату!
Незапальний крик Юру змусив Юя і Юкі здригнутися.
- Що таке? Чого ти кричиш? — Юя погладив дочку по голові.
Юру, впоперек у губи, подивилася на нього:
- Можеш... Ти можеш зробити так, щоб той телефон вийшов пізніше? Хоча б ... Після мого випуску?
Юя мовчки дивився на дочку. Так пильно, що Юру стало не по собі. Нарешті він зітхнув.
- Я справді дуже тебе балую. У цьому просьба я тобі відмовлю. Більше того... Після випуску цього року ти будеш працювати в бібліотеку. А ось коли ти зможеш звідти піти... Я скажу, коли прийде час.
Юру розгубився, подивився на свого батька. А Юкі поплескав її по плечу.
— Тримайся, сестрёнка.
Вона переклала недоумкуватий погляд на брата, а потім на Цунаду, яка стояла склавши руки на животі.
— Мам?
Цунаді лише потиснула плечима.
— Якби твоя мама мала здатність читати думки твого батька, хіба секретарем Хокаґе досі був би цей хлопець, Нара Шинка?
Юру втратила дар мови.
Репутація у Нари Шикая останнім часом і правда була не дуже ...
За стільки років у нього була лише одна дитина, що в нинішньому демографічному становищі Конохі виглядало дивно. Поповзли чутки: а не є пан Нара... Чи в цьому немає успіху? Чому за стільки років лише двоє дітей?
Шикая, звичайно, знав, хто був закулісним диригентом цієї кампанії.
« Ну ти і бісівник, а Юя! Чи використовувати такі низькопробні методи, щоб змусити наш клан відмовитися від своєї лінивості? Це ж наклеп! Брудні інсинуації!»
Але вся сіль була у тому, що... Дружина Шика була зовсім не проти.
Всі ці роки він був по вуха в роботі - Юя звалив на нього все, — і хоча він старався проводити час з сім'єю, а дружина та син Шікаку ставилися до цього з розумінням, але якщо говорити про їхні подружні стосунки... кхм, про те що відбувається в спальні... то дружину він не чіпав уже дуже давно.
Кажуть, що жінка в тридцять — мисливиця, а у 40 - тигреня. Їй не так і треба було знову вагітніти, але ось подружній обов'язок... Його слід було віддавати.
Шика був у розпачі. Він не міг узяти і оголосити усім про підступні наміри Юя? І якщо б він сказав, то чи міг би відповісти: « Хто скаже, що я націлився на землю та шиноби вашого роду? Де докази? І взагалі, ти кажеш, що для стабільного продовження роду достатньо однієї дитини в поколінні. Теоретично - так. А що, коли твій син буде генієм? Чи зможе він привести до нових вершин клан Нара? Я дивлюся на Шикаку - чудовий хлопець. Упевнений, він приведе ваш клан до процвітання і величі."
І що Шика міг на це відповісти? Скрипуючи серце, сказати, що його син нічого не може зробити і на що він не здатен?..
Того ж вечора йому довелося б стояти на колінах у пральній дошці.
Загалом, ці хуліганські методи, хоч і були нечесними, насправді нічого реальної шкоди йому не принесли.
Більше того...
Хоча на днях його майже не виймали досуха, сімейне життя стало набагато гармонійнішим...
Эх...
Важке життя Нари Шикая.
Його слух хоч і похолодив, але осад залишився.
Почувши цю історію, Цунаде почала потрохи говорити.
« Ах ось що! А я думаю, чому Юя останнім часом так неохоче виконує подружні обов'язки! Виявляється, що рибалка бачить здалека!"
Раніше він таким не був! Колись вона зробила нову зачіску, і Юя від неї без розуму був, а тепер - скільки причесок ні змінюй, все марно.
Ось у чому була проблема!
Звичайно, Шікая був ні з чим, і Цунаде, як жінка розважно, не стала розвивати цю тему, обмеживши пару колких жартів.
Юру схилила голову набік, все ще нічого не розуміючи.
— Ось виросте, знайдеш того, кого кохаєш і кого любиш. Тоді ти зрозумієш, що Цунада ніжно погладила дочку за волосами.
Юру лише підтиснула губи і замовкла.
Наприкінці 46-го року Конохі Юру вийшла з Академії шінобі. Відразу після цього вона була спрямована на роботу в бібліотеку Конохі. Вона, звичайно, скаржилася, але цього разу Юя не пішов у неї на рахунок.
« Навчайся, набирайсь знань », — сказав він. - Якщо зможеш за три роки поступити в Університет Конохи і закінчити його, тоді знайдеш справжню свободу.
Юру постійно обурювалася, що це займе так багато часу, і вона відчувала лише розчарування.
І тільки через багато років, озираючись на цей час...
Вона зрозуміє, що саме цей період був найважливішим у її житті...
Період, коли навчання і реальність переплелися докупи...
***
Шух... Шух...
На Скелі Хокаґе, оповите нічною мглею, з'явилося кілька темних силуетів.
Попереду стояв чоловік у просторному білому плащі, накинутому на обнажений торс. З непроникним обличчям він дивився на розтягне місто, подібне до мегаполісу з майбутнього.
Поряд з ним застигли червоноволоса дівчина, могутній чоловік і хлопець з білим волоссям. Всі четверо були одягнені в чорні плащі і по-різному дивилися на місто.
— Ха, ось уже неймовірне видовище.
Легкий сміх порушив тишу. Перед четвіркою виникла Учіха Кагами. Йому було вже за сорок. Стоячи біля краю кам’яного виступу, він замикався.
- Невже патруль вас пропустив?. Или... Ви з ними розібралися?
Угольно-чорні зіниці Каґамі спалахнули алим, і три томое в його очах холодно блюзнули.
Молодий темноволосий хлопець здригнувся, коли він стояв на чолі. Його очі проти волі теж пофарбувалися в червоний колір Шарінга, а візерунок у них почав швидко змінюватися...
— Шарингу? - Кагами нахмурився, його обличчя стало серйозним. - Хто ти? В клані Учиха немає володарів Шарінгана, яких б я не знав!
— Кх... — Хлопець схопився за очі і зігнувся.
— Саске! — вскрикнула червоноволоса дівчина.
Кагами з холодним обличчям вже збирався продовжити допит, як раптом через дерева пролунав до болю знайомий голос:
— Кагами? Ты... все ще живий?.
Кагами завмер. Він недовірливо підняв голову і обернувся. Під холодним світлом місяця з нічного мороку повільно проходило кілька фігур...
Двох з них він знав занадто добре...
Нехай зіниці у них були вугільно-чорні, але їхні обличчя...
Їх він не міг забути...
— П-Перший... и... Тобірама... наставник?
https://literna.net/uk/books/143-naruchu-ya-z-i-v-zolotii-frukt