Юя — це не те, що з’їдає Данзо.
Принаймні, не використовував для цього банальні методи.
Клана Шімура не могла завалити. У всякому разі, не одним махом.
Не варто недооцінювати стратегічну важливість виробництва сільськогосподарських інструментів і меблів. Можливість робити їх самостійно і необхідність імпортувати з інших країн - це дві абсолютно різні історії.
І дві зовсім різні ціни.
Нехай в Конохі, що у внутрішньому місті, яке на зовнішньому, людей, які обробляють землю, ставало все менше і меншими, а порожньо розросталися на очах селяни Огня все ще були потрібні мотиги та плугі.
Крім того, якщо взяти для прикладу звичайну мотику, то один лише шматок заліза для неї коштував дуже дорого. Однак офіційна ціна Юлія становила тисячу рей.
Якщо б він продав його за ринкову ціну, ціна була б дорожчою. Звідки у простого селянина такі гроші на якусь смердючу нічку?
Тому Юя заніс ціни, наказавши знизити їх до тисячі рей.
Насправді, часто він ці інструменти і не продавав. Він просто роздавав їх жителям інших сіл країни Огня.
Я даю вам мотику, а коли дозріває урожай, заберу кілька сотень кілограмів зерна. Справедливо ж?
Селяни, звичайно ж, були тільки за. У Конохі навіть діяли програми обміну зернами на худобу: корів, овець і коней. Недавно Юя заснував на північному заході країни пасовище, і тепер воно постачало понад мільйон голів худоби щороку.
Однак це не принесло жодної користі. У країні Блискавки, яку Бог забув про діру, тваринний світ розвивався само по собі і минулого року експорт його було понад десять мільйонів голів. Що тут скажеш, у кожної країни свої особливості.
Кумомаре, наприклад, ніколи не відчував нестачі м’яса через комфортні умови життя.
Івакуре, хоч і була бідною селяниною, але зерном забезпечувала себе поповна.
Киригакурі, хоч і відірвана від материка, завжди мала в збутці рибу.
Сунагакуре...
Прошу вибачення, я ніяк не можу згадати про те, що ж було характерною рисою Суни. Вони витратили більше десяти років, щоб вирішити проблему водопостачання. Але хіба для інших сіл вода коли-небудь була проблемою? Ніколи.
А що до решти... Єдине їхнє джерело — це пісок. На жаль, щоб перетворити цей пісок у скло потрібно було вібрації: промивка, проситування, шліфування і фільтрування. Не кажучи вже про втрати під час транспортування і митних, які доводилося платити за подорож по землях інших країнах...
В результаті, після всіх підрахунків ... Виходила дрібниця.
Що ж, хоч якась прибуток краща, ніж ніяка. Привіристи не доводилося.
Юя опустив ціну на всі товари першої необхідності майже до плінтусу. Звичайно, щоб забезпечити рентабельність заводів, він не міг платити Клану Шімура надто мало. Тому він безпосередньо вв’язував ціну продукції, яку виготовлялося з ціни на сировину.
Теоретично, якщо сировина дорожчає, клан Шимур повинен підняти ціни, вірно?
Але в цьому і була заковика.
Клана Шимура не мала ключових технологій. Іншими словами, інші фабрики Конохі теж могли налагодити таке виробництво. Тож Юя не мала потреби співпрацювати лише з ними. Великі замовлення можна дати іншим фабрикам, а Шімура звернутися до них, коли вони вже не зможуть впоратися з об'ємом.
Саме це й турбувало Шімуру Данзо.
Юя начебто не діяв безпосередньо, але старійшина нутромчув, що саме він був тим невидимим ляльководом, який довів ситуацію до такого трагічного результату.
Що ж, в певному розумінні інтуїція Данзо не підводила.
Юя керував усіма аспектами життя села, і комерція, природно, теж була в його руках. Він добре знав закони ринку. Якщо у заводу немає власного відділу розробок, навіть якщо він виробляє туалетний папір, через десять-двадцять років без технологічного прориву він неминуче збанкрутує.
Це фундаментальний закон індустріалізації.
Будь-який завод, пов'язаний з промисловістю, обречений постійно шукати шляхи оптимізації і здійснювати технологічні прориви. Адже, по суті, завод відкриває, щоб заробляти. А як це зробити? Всього два способи: або розширювати виробництво, або скорочувати витрати.
З розширенням все ясно: збільшувати масштаби, підвищити продуктивність, брати більше замовлення, створювати машини, здатні виконувати декілька операцій за раз.
Абревіатура витримок... Звільняти працівників, робити технологічні прориви, використовувати менше сировини для виробництва більшої кількості продукції...
Темфу, звучить так, ніби Юя - якийсь безсовісний капіталіст.
Але з якою статою він повинен був пояснювати все це Шімуре Данзо? Він йому не батько. Навіть якщо Данзо захоче визнати його батьків, Юя б покропив.
Але, як би там не було, фабрики Клану Шімура були найбільшим виробником меблів і сільськогосподарських матеріалів у Конохе, і просто пустити все на самоплив.
У результаті Юя порадив Данзо провести технологічну модернізацію.
А ось як її проводити...
Це вже не його піклування. Якщо ви маєте на це здібності, дійте. Немає здібностей - забирайся до біса, я сам візьму в свої руки. Ви будете отримувати 20 відсотків дивідендів на рік, а всіх ніндзя вашого клана віддасте в моє пряме підкорення.
Так, Юя просто прагнув дістати шинобі клана Шімура.
Як не крути, клан Шімура був одним з великих каннов Конохі. Хай їхні найкращі бійці і вступали Сарутобі, Х'юга або Учиха, але середній рівень їх ніндзя був дуже високий. Ці шінобі і так виконували доручення Юя, але одна справа — давати призначення, а зовсім інша — мати їх у повному розпорядженні.
Розібравшись з Данзо, Юя махнув рукою і влучив у нього.
Данзо холодно хмикнув і, повернувшись, закрокував геть.
« ЩО ж таке самовдоволений тип! Думаєш, я прийшов до тебе благати про допомогу? Прокляття, він ще й блює мною."
Данзо залишалося тільки повернутися додому, замкнутися в чотирьох стінах і чекати наступної нагоди.
Хоча в глибині душі він розумів.
Можливості більше не буде.
Адже...
Юя був молодшим від нього, і за всі ці роки він не зробив жодної помилки. У такій ситуації надія на вдалу подію була мрією, яка розбивала жорстоку реальність.
Через візит Данзо Юя наказав Нара Шікай знову підняти всі дані, що стосуються сільського господарства. Він прогулювався очима по цифрах, і він задовольнився кивнув.
Масштаби аграрного сектора можна було розширити. Для цього потрібно було лише перейти на подвійну систему. Це давало два переваги: по-перше, підстебувало б фабрики з виробництва сільського господарства до модернізації, а по - друге, дало змогу селянам, які збирали свої землі в оренду, перебратися у Коноху на заробітки. Подвійна вигода.
Пізніше, коли технології просунуться вперед, можна буде запустити повну механізацію, і тоді одна людина зможе обробляти сотні, а то й тисячі акрів землі. А коли з'явиться технологія безпілотників, то нічого сказати - прямий шлях до створення державних зерносховища.
Але до цього було ще далеко, і Юя не поспішає.
Тепер головним пріоритетом, без сумніву, були шинобі в самій Конохі.
Хоча землю Клану Учиха було частково призначено для будівництва водоканалу та електростанції, вона була зовсім не найзручнішою. Ніхто в здоровому глузді не буде будувати такі об'єкти у центрі міста. Тому більшість родючих земель у Вітчиху залишились неушкодженими.
Протягом будівництва університету Юя лише прощупувала ґрунт.
І тепер, коли розвідка боєм була закінчена, Юя збирався пустити в хід скальпель.
***
— Логистый парк? — Учиха Фугаку нахмурився, дивлячись на проектний план у своїх руках.
Юя з усмішкою налив йому чаю.
— Дороги між нашим селом та іншими вже побудовані. Але я помітив, що у нас немає єдиного місця, де відвідувачі могли б централізовано розвантажувати і завантажувати товари. Водії, які прибувають до Коноху, змушені самі питати дорогу, плювати вулицями, а з картою в руках не знають, що робити...
Юя з діловою скорботою подивився на Фугаку:
- Мені боляче на них дивитися. Вони і так вимочені довгою дорогою, а тут ще змушений даремно витрачати час через незнання останніх ділянок шляху. Якби я збудував цей лігистичний парк, скільки часу можна було б зекономити! Упевнений, вони були б безмірно вдячні вам, Учиха.
Юна багатозначний глянув на главу клану.
Фугаку мовчав.
Учиха зараз не потребували грошей, але, як і натякав Юя, репутація у них була не найкращою. У проекті було написано, що лише транзитне збирання водіїв з інших сіл може озолотити власників парку. Але Клан Учиха, який щороку був дивідендом від електростанції та водолазів, насправді не дуже потребував грошей.
А ось репутація...
Цим Учиха Фугаку дорожив.
Він добре розумів, чого добивається Ю. Йому була потрібна земля Клана Учиха. Але насправді вони мали забагато землі. Навіть зараз кожен член роду міг дозволити собі маєток з великим садом, і все одно залишалося багато вільного місця.
Віддати так віддати, Фугаку не заперечував.
Ключове запитання було в іншому: чи отримає він славу, яку найбільше йому приносить?
Саме це і було потрібно главі Клана Учиха.
Військова поліція вже почала розширювати штат, але через застарі проблеми з репутацією клану було дуже мало.
Це засмучувало.
Якщо ніхто не захоче у них працювати, то хіба вони не залишаться тими ж костоломами в очах жителів? А він приготував тисячу місць для першої хвилі новобранців, плануючи за кожним новачком досвідченого наставника з схеми « один до двох ».
Тепер здається, що це не значить, ніби один старий співробітник навчав двох нових учнів. Дай бог хоча б одного знайти!
Подумавши про це, Учіха Фугаку подивився на Юя.
- Гроші я можу і не брати, але сподіваюсь пан Третій вкаже мені правильний шлях.
Юя підвів брови.
— О? Встановити правильний шлях? У чому ж проблема?
— Я вже кілька днів почав збирати нових працівників у Військову поліцію Учиха, але людей майже немає. Я хотів би запитати у пана Третього, чи є спосіб змінити теперішній стан справ.
Фуґаку виявив щирість.
Юя залишився задоволений: « Ось! Це правильний підхід, коли просиш про допомогу. Навчайся, Шимура Данзо, вчись.
— Ти вказав у оголошенні розмір зарплати? — запитав Юя.
Учіха Фугаку кивнув:
— Для патруських перших комплектів - сто п'ятдесят тисяч ре на місяць. Їм не доведеться виконувати небезпечні завдання, тільки рутинні і монотонні. По правді кажучи, багато з нашого роду не хочуть цього робити. Надто одноманітно, кожен день схожий на попередній.
Юя кивнув.
- А робочий годинник вказано?
Фугаку знову кинув.
— П'ятиденка, як і у всіх інших співробітників військової поліції.
Юя знову кивнув.
— А службові обов’язки перераховано?
Фугаку кивнув утретє.
— Перечисленны. Я знаю обов'язки поліції як свої п'ять пальців.
— Ось тому ти й не можеш нікого найняти, — витримав вердикт Юя.
Фугаку поспішав:
- Що ви маєте на увазі?
Юя поставив йому кілька запитань:
- Почнемо з жалю. Ті Учиха, що служать у поліції, дійсно отримують по сто п'ятдесят тисяч ре на місяць. Але скільки вони отримують на руки насправді?
Фугаку замислився.
- Завдяки підсидіїв вони... Почекайте, пане Третій, ви що, пропонуєте мені виплатити їм ту ж суму з врахуванням субсидій? Ні, це цілком імовірно.
Все-таки він не був дурнем і розумів, що є речі, які робити неможливо.
Юя з посмішкою похитав головою:
- Ти забагато надумав. Робіть так, і твоє правління як голови Клану прийде кінець.
Зрештою, прізвище Учіхи Фугаку... все ще була Учиха.
Не чекаючи відповіді, Юя продовжив допит:
- Ти говориш про п'ять днів, але яка справжня ситуація у поліції?
Фугаку вловив суть:
— Майже без вихідних. Робота є кожен день.
Юя клацнув пальцями.
— Верно. І, нарешті, третє питання. Ти перелічив службові обов'язки. Але хіба в селі є хоч хтось, хто не знає, чим насправді займається поліція? Я впевнений, що деякі з потенційних кандидатів чудово обізнані про реальний графік роботи.
Учиха Фугаку опустив голову, занурившись у роздуми.
- То що ж ви пропонуєте, пане Третій?
Юя відкинувся на спинку стільця і потиснув плечима:
— Будь - яке бажання змінити поточний стан справ, будь-яка дія повинна мати одну чітку ціль, яку потрібно постійно переслідувати. У цьому є ключ до успіху.
Учиха Фугаку все зрозумів.
Того ж дня він зібрав нараду багатьох працівників військової поліції.
Через три дні люди, які телефонували вночі в дільницю з криками: « Ми зі своїм чоловіком (жінкою) посварилися, негайно приходьте на одяг! » — отримали нову відповідь. Черговий уважно слухав суть конфлікту і, дізнавшись, що сварка розпалилася через те, хто скільки солі поклав у вечерю, ввічливо повідомлялося, ніби це не входить в компетенцію поліції і вони не можуть направити працівників для регулювання.
Дзвонили люди, які протестували: « Ви приїжджали швидше! »
На що давали відповідь: « Сьогодні вже немає».
Поліція перестала виїжджати на всякі битовуху, хоча, якщо зникали цінні речі, вбрання як і раніше відправлялися. Тож, якщо чесно, обсяг роботи знизився несильно.
Але Учіха Фугаку поділив весь склад на три групи, кожен з яких чергував по вісім годин. Триматися, щоб виконати завдання по всьому селі. І хоча працівники все ще валилися з ніг від втоми, тепер вони принаймні могли виспатися, на відміну від попередніх часів, коли доводилося працювати з ранку до ночі.
Потім, під час видачі зарплати, Учіха Фугаку оголосив, що відтепер поліція буде сплачувати тільки офіційну платню. А коли йому бракує грошей, він буде особисто розносити від дому до дому і платити кожному своєму клану.
Хоча члени поліції не зовсім зрозуміли різницю, вони подумали, що кількість підсумків не змінилася. Насправді, вони були б раді отримувати менше. Вони занадто сильно втомилися.
Про реформи у військовій поліції швидко облетіла Коноху.
Учиха Фугаку, за допомогою моменту, опублікував нове оголошення про набір.
Зарплата залишилася такою, але тепер пропонувалося п’ять вихідних на місяць по ковзаному графіку. Робочий день - вісім годин, з рідкісною потребою верхркових. В основному, відповідальність за такі проблеми було б вирішувати у селі; на основній роботі захисників порядку працівників приваблювали б тільки деколи...
Простіше кажучи, це оголошення було максимально змістовним і зрозумілим.
Крім того, платня була непоганою, а шинобі використовувалися для виготовлення спеціальних надбавок: генін — 200 000 рів на місяць, чужина — 400 тисяч, джонін — 800.
Хоча джоніни і чуней не пішли б працювати в поліцію, однак було необхідно повідомити про це у оголошенні, щоб уникнути зайвих запитань.
Реформа Учики Фугаку принесла свої плоди. Під кінець 46-го року Конохі штат Воєнської поліції нарешті розширився до двох тисяч людей.
Цього обсягу...
Вже було достатньо, щоб розсереднити сили по всьому селі і організувати роботу в три зміни. Правда, на одній точці чергувала в кращому випадку одна команда з трьох людей. Для того щоб збільшити якість склада, потрібно було декілька разів збільшувати його.
Згідно з підрахунками Юя, для обслуговування міста з населенням у чотири мільйони осіб штату поліції треба було складати принаймні п'ятнадцять тисяч.
Що ж... До мети вже було не так далеко.
https://literna.net/uk/books/143-naruchu-ya-z-i-v-zolotii-frukt