Новина про повернення Джіраї до Коноху була неможливою.
Однак Юя і не збирався нічого приховувати. У Джіраї, звичайно, була дуже сумнівна репутація, але з іншого боку, це теж свого роду популярність. Крім того, якщо відкинути чутки про його особисте життя, він був на доброму рахунку.
Повернувшись у село, Джарія спочатку вислухав нагоню від Юя і потім поговорив з Наґато. Увечері того ж дня він з’явився у дім свого названого брата, щоб відвідати його і, звичайно, провідати племінницю.
Хоча, по правді кажучи, в основному він прийшов заради Юру.
Дивлячись на Джіраю, Юя раптом дещо згадав. Як тільки Юру, повечерявши, пішла до себе в кімнату робити уроки, він посадив гостя на диван і з найбільш серйозним видом подивився йому в очі.
- Мені потрібна твоя допомога.
Коли він побачив на його суворому обличчі Джірая, то відразу вразив собі загрозу світового масштабу, яка піднялася над усім континентом шı́нобі. Він також серйозно кивнув:
— Кажи, братику! Що б це не було!
- Допоможи мені з'ясувати в Академії, який паршивець посмів покласти око на мою Юру.
Джарія на мить застиг. Поруч з ними Цунаде притиснула руку до лоба, а потім зачепила їх гучним шпилем.
« Озор на мою сиву голову...»
Але Джірая, на її здивування, відразу спалахнула.
— Який щенок посміяв підкотувати до моєї племінниці? — зревёл он. — Да Эй лише одинадцять!
— Саме так! - Підхопив Ю, енергійно закивав. — Треба негайно зловити цього негідника!
Цунаде мовчала.
У результаті Юя та Джірая дійшли згоди: завтра ж вони відправляться до Академії. Джарія проведе розслідування, а Юя візьме на себе розправу. Чорт візьми, сопляк зовсім від рук відбився! Скільки йому років, щоб вже думати про будь-яку похабщину? Що ж буде далі?
Пізніше, коли вони трохи заспокоїлися, Цунаде втрутилася у розмову.
— Джирая, ты уже не хлопчик. Не думав про те, щоб осістися, створити сім'ю?
Джірая розсміявся і замотав головою, не маючи таких планів.
Юя, склавши руки за голову, зітхав і гримнув Джірейю по плечу.
— Пойдём, пройдёмся.
Цунада дивилася чоловіків, які виходили з дому, потім підбігла до дверей і дала Юю куртку та суворо покарали:
— Не більше години! Щоб через годину був удома!
Юя поспішно закидав, покрившись іспанкою.
Вони спустилися на подвір’я і повільно побрели.
— Ти справді не можеш знайти ту, що тобі до вподоби або просто не хочеш шукати? — порушив мовчання Юя.
Джирая глянув на нього, і його обличчя раптом просвітило.
— И то, и друге, напевно... - Він похитав головою. - Колись я був закоханий в одну дівчину... На жаль, в її очах завжди був лише один чоловік... Нетиповий... Настільки видатний, що і я, і будь-хто інший в цьому світі поруч з ним відчував би себе нікчемним.
Юя, дивлячись на нього, раптом посміхнувся.
- Ну, не такий вже я і видатний.
Обличчя Джіраї відразу затьмарилося.
- Хмф, я не казав, що це ти...
Юя лише посміхнувся у відповідь, нічого не кажучи.
Джарійя не витримав і теж розсміявся.
— Оскільки я не міг з ним тягтися, то вирішив не заважати, — продовжив він. — Саме в той час я зустрів одну дохлу ропуху...
- Так ось що... — Юя грюкнув долонею по кулаку. - А я думав, чому ти не залишився в селі, а вирішив піти. Тобто, почасти це було, щоб розлучатися, так?
Джирая промичав на знак згоди.
— Я думав, що буду рідко повертатися. Не очікував, що повернуся через таку справу... — Він гірко посміхнувся. — Хіміко - хороша дівчина. Я і подумати не міг, що вона прийме все серйозно ...
Юя мовчав. Ще б. У попередньому житті ця історія вилилася через 15-двадцять років, коли Наруто зустрівся з принцесою села Надешико, але і тоді нічого не вийшло. А в цьому світі... Через всі зміни, які він зробив через привабливість Конохі, давня обіцянка стала для дівчат з Надешико віською причиною відправитися сюди...
Юя задумливо потирав підборіддя, дивлячись на Джірейю з дивним блиском в очах.
А Джірая, не помічаючи цього особливого погляду, продовжував розповідати історію своїх стосунків з Хіміко.
Вислухавши його, Юя подивився на нього ще більш загадково.
- Тобто, ти кажеш, що відправився в те село заради збору матеріалу?
— Ага, — кивнув Джирейя.
— Я пам'ятаю, ти казав мені, що твоя перша книга була випадковістю. - Ти справді хотів зібрати матеріал для роману про битви та подвиги шенобі на полях бою.
Тепер замовк Джірая...
Чорт, він зовсім забув про це ...
Юя зітхнув, похитав головою і простягнув руку.
- Що? — Не зрозумів Джирая.
яку ти зараз пишеш... Давай сюди, - посміхнувся Юя. - Упевнений, вона у тебе з собою.
Джірая замовк.
***
Трохи пізніше Юя та Джірая опинилися на торговій вулиці Внутрішнього міста Конохі, у кафедри з вивішуванням « Ічіраку ».
— Благословно пожало... Пане Хокаґе? - Здивовано вигукнув ще зовсім юний Теучі, побачивши їх.
Звичайно, у такому віці називати його "дидяком" було рано.
— Йо, Теучи! Як завжди, два рамени « Вогнетривий демон» — сказав Юя, піднявши два пальці.
Тіуч з ентузіазмом запевнив, що все буде в кращому вигляді і зник на кухні.
— Це невелика заставка, але саме тому тут мало відвідувачів. Більшість воліє замовляти на дім, — пояснив Юя Джарейе і з задумливим подихом додав: — На торговій вулиці кожен сантиметр вагою золота. Таким штучним, як « Ічираку» не вижити на одних тільки відвідувачах. Тому я вів службу доставки.
Він похитав головою.
- Шкода, що швидкість мережі поки низька, всього лише 3G. Інакше можна було б спробувати запустити онлайн-продаж.
Джарія слухав як в тумані, але йому довелося задати кілька уточнованих питань, як його приголомшила картина майбутнього, намальована Юєю.
Жителям Конохі не потрібно буде носити з собою ані гаманців, ні ключів — достатньо одного телефону. Пересуватися по селі стає неймовірно зручно: велосипеди, мотоцикли і автомобілі...
Невже він доживе до такого?
— Не дивуйся так, — посміхнувся Юя. - Як тільки швидкість мережі виросте, ми побудуємо такий світ року за три, не більше.
Зрештою... Хоч би якою великою була Коноха, це все ж село.
Село з населенням у чотири мільйони.
Приймаючи від Теучі димні піали, вони почали їсти.
З яким апетитом Юя вплітає рамен, Джарія співчутливо зауважив:
- Знаєш, Цунаді раніше, коли ми ходили на завдання, іноді приносила з собою бенто... Як би сказати... Тобі, мабуть, було дуже важко за всі ці роки, брате.
— Їж свій рамен, — беземонаціонально відповів Юя. — Навіть така смакота не може заткнути тобі рота.
Річ не в тому, що Цунаде готувала нудно. Насправді, її стряпня була дуже навіть нічого. Але, як би це сказати... У кухарському мистецтві важливу роль відіграє колір, аромат і смак. Зі смаком у Цунаду все було гаразд, а ось з рештою - не дуже. Іноді її яєчня з помідорами можна було прийняти за страву із червоного і жовтого перцю. Загалом, вигляд - на нуль очок, але смак — без претензій.
Розправившись з раменом в кілька прийомів, Юя залишив на столі дві банкноти по тисячі ре.
- Здачі не треба.
Теучі хотів відмовитися від грошей, але, вийшовши з-за стійкості, побачив, що Юя і Джірая вже пішли. Вдихнувши, він прибрав гроші. Пан Хокаґе — добра людина!
***
Вони йшли вечірньою торговою вулицею. Джарія пам'ятала її і раніше, але зараз вона стала набагато багатшою та просторішою. Мабуть, справа була в двох рівнях і транспортних естакадах на четвертому поверхі вздовж фасадів будинків.
Торгова вулиця, яка почалася колись з звичайної брудної дороги, пройшла шлях до бетонного і потім і асфальтового покриття. Тепер, з мостами, критий галереями та багаторівними доріжками, вона нагадувала два гігантські торговельні центри. Юя і сам не очікував, що все так обернеться. Можливо, бажання споживати — це природна потреба людини в емоціях після того, як вона сита і одягнена.
— Джирая... — Юя, засунувши руки в рукава, тихо запитав: - Я ще хотів запитати... В село Надешико... Ти збираєшся повернутися?
Джірая завмер, потім повернувся до нього і з гіркою усмішкою похитав головою.
- Якщо це наказ Хокаґе, я піду. Но... Між мною і Хіміко нічого бути не може. Вона не покине своїх рідних, щоб зі мною блукати по світу.
— А в цьому... Я б не був такий впевнений, — з усмішкою піднявши брову зауважив Юя.
- Що? — Не зрозумів Джирая.
Але Юя лише відмахнувся.
- Твої справи почекають. Я не збираюся влаштовувати твоє особисте життя. Я хотів запитати про інше... У селі Надшико... Багато шінобі - самоучки, вірно?
— М-м, да. А що? — кивнув Джирая.
— Я хочу, щоб ти від мого імені уклав з їхнім селом одну угоду.
- Яку угоду?
***
Місяць по тому. Село Надешико.
— Сглазы о Весняне Прогулке. — Надешико Хіміко здивовано дивилася на голову села. - Що це таке?
- Це означає, що кожного року у квітні Коноха буде присилати до нас групу своїх жителів для... Туризм. Третій Хокаґе називає це « веселим виїздом... — Потихеньку пояснила розділ.
- Ви хочете сказати, що Коноха пришле до нас своїх людей? — Нахмурилась Хіміко. Побачивши утверджений кивок, вона відразу занепокоїлася: « Це будуть шінобі? » Скільки їх?
Глава зрозуміла, що Хіміко все не так розірвала.
- Ха-ха-хо, Хіміко, ти забагато надумала. Цього разу Коноха не збирається на нас атакувати. У них інша мета...
— Ще одна мета? — переспитала Хіміко.
— Загалом... Для нашого села це дуже вигідна пропозиція, от і все... — Аж раптом зав’язалася голова.
Хіміко затулила очі.
Тут щось нечисте. Безумовно!
***
Коноха. Резіденція Гокаґе.
Нара Шика, розбираючи документи, украдкою поглянув на Юя.
Незабаром двері відчинилися, і зайшов Джірая. Він дав Юя лист.
- Неймовірно... Вони дійсно погодилися...
- А що тут неймовірного? — усміхнувся Юя. — Чоловіки Конохі, можливо не всі як на підбір герої, але ті, хто має прописку у Внутрішньому місті, є найкращими представниками дуже сильної статі.
— Так... Брате, що дівчата з Надешо приїдуть до Коноху... вийти заміж? — моргнув Джирая.
- А що в цьому такого? — отмахнувся Юя. — Шізуку відіслала до нас провідниця. Так, для самої дівчини це не дуже приємно, але ми її тут не ображаємо. Якщо добре себе виявляти, то отримає стипендію. А якщо догляне собі хлопця, ми допоможемо їй домовитися з твоєю старою пассією. Повір мені, всі ці традиції, випробування і інше тут же втратять будь-яке значення.
- Яка ще стара пасія? — почервонил Джирайя. - Брате, це вже занадто...
Юя знову відмахнувся і, повернувшись на спинку крісла, заклав руки за голову.
- У будь-якому випадку... У деяких дівчат Конохі надто вже нечисті думки. Раз так, я приведу сюди партію якісних невіст ... І нехай потім не кажуть, що я роблю жорстоко.
Джарійя неважливе моргал.
З полегшенням біля Нара Шіка почав пояснювати:
- Ти давно не був у селі і не знаєш, але ...
Виявилось, що у міру добробуту Конохи багато з них прагнули потрапити до Внутрішнього міста. Але важливішим було те, що деякі егоїстичні жінки націлилися на місцевих чоловіків. За законами Юя наречена з іншого села не отримувала прописку у Внутрішньому місті. Але якщо вона народжувала дитину і реєструвала її, то автоматично отримувала і прописку, і право на купівлю свого першого житла з п'ятдесятвідсотковою знижкою.
Спочатку це був захід підтримки сімей. Але здається, що вона виявилася надто щедрою.
Нечесні на руку жінки обманювали чоловіків з Внутрішнього міста, користуючися своєю красою. Перед весіллям у нього було описано майно, і оскільки приїжджаючи наречена нічого не мала, все майно записували на нареченого. Потім починався збір багатих дарів: золота, коштовностей і калічних — усе йшло в хід. До речі, мода на золото була частково пов'язана з Юєю. Усі знали, що Третій Хокаґе обжовує золото — у підвалі банку Конохи зберігалися вже не десятки тисяч тонн цього металу, а сотні 000. Він сам хотів давати золото, особливо на весілля чи похорон. Крім того, золото є найпевніший актив. Ціни ростуть — золото дорожчає, ціни падають. Так і виникла ця мода.
Запеклі жінки націлилися на багатих і вільних чоловіків Внутрішнього міста. Схема була проста: зірвати кухлем до весілля, після одруження завагітніти, народити дитину, а потім негайно подати на розлучення і відсудити половину майна. Ця половина, як правило, була достатньою для того, щоб використати пільги дитини і купити собі будинок. Крім того, очевидно, що гроші перед одруженням та відсуджена частка — і все життя можна не працювати.
Невпевнено? Безумовно. Але довести лукаве задумування було неможливо. Ніхто не міг визначити справжньої причини розлучення. А Юя не міг видати закон, який би відміняв однаковий розділ спільного майна, оскільки вартість деяких активів, на зразок нерухомості, складно оцінити миттєво. Пряма грошова компенсація збідніла б одну сторону, а передача прав на житло - інша.
Зрештою чоловіки Внутрішнього міста почали опанування шлюбу та майна. Дедалі частіше вони реєстрували будинки, великі банківські внески та інші гроші на своїх батьків, а ті у свою чергу складали заповіти юристів. Вони воліли платити адвокатам десятки тисяч рей на рік за те, що вони мали спадкову справу, аби не ділити свого майна з дружиною.
Історія повторюється. І, звичайно ж, обманювали не лише жінки, але й чоловіки. Так чи інакше, ця тенденція набирала обертів.
Юя розумів, що її потрібно припинити. Хоча транспортна система розвивалася, багато мешканців Конохі або легалізувалися за селом чи були надто зайняті роботою, то шукали собі пару в найближчому оточенні. А тут шанс нарватися на шахрая був досить високий.
« Якщо ви так любите грати в ці ігри, — прикинув Юя, - я просто імпортую вам гарних і гідних нареченого та невіст. Подивимося, чи вдасться мені збити цю погану хвилю."
Багаті чоловіки з Унутреннього міста і красуні в селі Надешико, що володіє ніндзюком, — це набагато ліпше, ніж пустища, які мріють тільки вийти заміж та відтяпати половину стану. До того ж, дівчата з Надшіко так серйозно ставляться до клятви! Вон, Шізука готова була відправитися на край світу, щоб виконати цю обіцянку. Вони сподобаються одне одному, виконають присягу — і справа в капелюсі.
Вислухавши пояснення Нара, Джирейя остовбенл.
Виявляється...
Версія Конохі була настільки відновлена!
Він раптом відчув, що безнадійно відійшов від життя...
***
Розчарований, Джарія залишив резиденцію Хокаґе. Але невдовзі він вирішив взяти себе в руки.
« Ні! Якщо вже я так відстаю, потрібно наздогнати втрачене!»
У цей момент натхнення хлинула ріка. Джирая вже був готовий працювати над своєю другою книжкою!
І він почув знайомий голос:
— Вчителю Джирая?
Він обернувся. О, це Наґато, якого він не бачив вже місяць.
— А, вибач, цей місяць видався дуже сумним, — сказав Джірая на шляху до нього.
Він і не помітив, як чорноволоса дівчина обернулася в їх сторону...
« Вчителю... Джірая?»
« Це... Той самий Джірая, про якого говорила пані Хіміко? "
« Гм? А той хлопець... Це ж той дрібний блондин?!"
« Будьте непохитні... так значить... у Джіраї не один учень?»
https://literna.net/uk/books/143-naruchu-ya-z-i-v-zolotii-frukt