Ха-ха-Ха!
Розкотистий сміх відлупцював по кабінету Хокаґе.
Камігане Юя з почуттям задоволення дивився на свіжий випуск газети. Ці цифри, що стосувалися академійської шінобі цього року, були для мене джерелом радості.
Понад десять років населення Конохі становило понад три мільйони. І незалежно від того, скільки з них мали лише прописку або статус жителів Зовнішнього міста - оскільки вони жили і працювали тут у Внутрішньому місті, їх слід було рахувати.
І ось після багатьох років затишя, Академія шінобі нарешті дочекалася демографічного вибуху.
Кількість першокурсників цього року... Більше як п'ятсот чоловік.
П'ятсот!
Нехай ця цифра і не здається колосальною, насправді вона могла бути лише початком. Врешті-решт, після стількох років бурхливого росту багато хто, досягнувши повноліття, не поспішали заводити дітей - хтось чекав стабільної роботи, дехто просто не досяг потрібного віку.
Теоретично, хоча річне зростання населення і кількість шлюбів самі по собі не говорять про те, що сьогодні між в’язнями та багатьма іншими подружжями існує певний зв’язок через двадцять років. Наприклад, оскільки десять мільйонів людей народилося за рік у певній країні, то можна передбачити стан справ через два десятиліття.
Звичайно, ці розрахунки дуже складні і дані лише за один рік не можуть дати повної картини. Хто знає, може наступного року новонароджених буде ще більше?
Ну, не може же їх число постійно падати ...
Якщо так, значить щось пішло не так. А що саме - це вже вимагає детального аналізу.
Але зараз Юя був більш ніж задоволений кількістю тих, хто вступив до Академії. Не без причини він упродовж усіх цих років вагався відрізати високі зарплати та соціальні пільги для шінобі.
Сьогодні п’ятсот першокурсників — щонайменше чотириста випускників через три роки. І в майбутньому ця цифра буде тільки зростати. А чим більше шинобі, тим більш амбіційних проектів Конохі можна буде запустити.
Що до можливого тиску на ринок праці через ріст населення...
Хіба кіноіндустрія розвернута на повну силу?
Високотехнологічне виробництво поки що здатне випускати прості комп'ютери, а про такі речі, як мобільні телефони і мови не йшло - шлях на експорт високих технологій був закритий.
Базова промисловість вимагала модернізації, не кажучи вже про успішні проекти Юя в галузі розробки ігор та відрасів.
Якщо вже на те пішло, можна було розвивати спорт. А разом з ним - тоталізатори, стадіони, команди, фан-клуби і так далі, і т.д...
Всього цього вистачило б, щоб забезпечити роботою кілька мільйонів людей. Не кажучи вже про те, що населення Внутрішнього міста Конохі було набагато менше.
Як ні крути, а людей все одно не вистачало...
Прокрутити це в голові, Юя відчув, як його чудовий настрій випарувався без сліду. Це все одно, що стояти перед золотим житловим жилетом без кирки і лопати - це може звести з розуму.
Нара Шікая іскоса глянув на Юю, вдивляючись дуже веселою цю різку зміну настрою: від гучного хохота до похмурої мовчання. Він не збирався нападати.
Але якщо він не наривався, то це не означало, що Юя не підкине йому доручень.
— Шікая, поклич-но до мене Сарутобі Хирузена.
Нара кивнув і вийшов. Через півгодини у кабінеті з’явився Хірузен.
Юя примружився, окинувши очі його помітно округлилу фігуру і козлену борідку:
- Останнім часом... Добре живеться тобі, брате Хірузен.
Сарутобі лише махав рукою:
— Ох, и не говори. Третій, ти ж знаєш характер Торіфу. Він же м'ясо замість хліба їсть.
Юя згадав. Так, у Сарутобі Хірузена, який наглядав за засобами масової інформації, в заступниках ходив Акімічі Торіфу. Клан Акімічі, вже що, а в питаннях їжі вони своїх не оброблять. Що до всього іншого - тут вже кому як пощастить.
— Гм, але стеж за вагою, здоров'я важливіше. Кхм, так ось ... У Клана Сартобі ж залишилися землі, вірно? Мені тут потрібно одне нове установа будувати ...
Не встиг Юя договорити, як Хірузен замахав руками:
— Погоди, погоди, треие! Ну не можна ж так просто стригти одну й ту саму вівцю! Наш клан Сарутобі завжди був найговорнішим, а тепер від нашої землі залишилося лише третину!
Юя нахмурився:
- Але ж третина залишилася! Кажу тобі, це установа - справа державної важливості! Якщо його побудувати, ваш клан буде з ним тісно пов'язані, а значить і з самим Конохою! Це ж куди краще, ніж просто бути одним з кланів, чи не так?
Хірузен продовжував мотати головою:
— Нет, нет и ще раз ні! Якщо так піде і далі, наш клан просто не виживе в Конохі.
Юя обурився ще більше:
- Що ти кажеш? Ніби я спеціально проти кланів шінобі щось задумав. Побійся бога! Я завжди прагнув всього, що було в моєму серці. І поклавши руку на серце, скажіть, за ці роки я вам приніс вигод не на тридцять, так на двадцять мільярдів рі, вірно? Хіба ці гроші вам не до душі?
Обличчя Хірузена скручене, наче від зубного болю. « Чорт забирай, — подумав він. — Яка ж негідна людина! Кому, як не тобі, знати, що ти замислиш щось чи ні?»
Но...
При думці про круглі суми Хірузен зміг тільки вичавити зі себе підобстебличну усмішку:
- Третій, слова твої вірні, суперечки немає, але справа в тому... Нашому клану потрібен власний клаптик землі. Інакше... Інакше у нас навіть місця для батьків не залишиться! Куди це годиться?
Юя на мить завмер, потім з підозрою подивився на нього. Погрожуючи підборіддя, він з сумнівом простягнув:
- Цю фразу... Хтось навчив тебе так говорити, чи не так?
Хірузен замахав руками:
- Що ж ви, Третій, це вже непотрібне. Ми обоє знаємо, що в моєму оточенні таких людей немає.
Юя задумався і кивнув:
— Так. Акімічі Торіфу на такий мозок не вистачить.
Хірузен збудив внутрішню зброю і сказав: « Теоріфу, він ж тебе ображає! Каже, що ти божевільний!»
Але, згадавши про користь клан Акімічі щороку отримував від Юя... Хірузен був упевнений, що Торіфу, почувши це, лише весело сміявся б обіймати смажену курячу ніжку: « Ага-ага, пан Хокаґе у всьому праві».
Зрештою, Клан Акімічі не був таким багаточисленним, як Сарутобі. Їх було небагато, землі їх були малі, і навіть якби вони потрапили під приціл Юя, то вже точно після Сарутобі, Шімура, Хьюга та Учиха. Тепер Юя не мала жодних причин для конфлікту з ними.
На щастя...
« У мене чудова дружина» — подумав Хірузен з таємним злорадством. Хоча Бівако і була призначена йому в кланному дружини, вони не раз бачилися перед одруженням. Однак після одруження Хірузен опинився під каблукою.
Адже тепер він приймав багато рішень лише після поради. Якби він був на це його воля, то поступово поступився б у боротьбі з Юєю. Адже він тримав у руках головний козир — добробут усього села. Одна фраза: « Радій розвитку Конохі» було достатньо, щоб закрити будь-яку суперечку.
На щастя, цього разу Бівако використав свого головного козира на стіл.
Шанування предків.
Якщо ж це було суворою формальністю, то потрібно було багато грошей, шумних і складних витрат. Тому, як правило, великі клани шінобі в Конохені не влаштовували пишних церемоній.
Але те, що вони самі лінили, не означало, ніби Юя міг кинути їм в обличчя щось на зразок: « Ви колись відокремилися дещо, а як тільки я попросив вашу землю, так відразу вирішили влаштувати пишні обряди?». Те, що він сказав, було б звинуваченням у марноті людських і матеріальних ресурсів.
І в цьому питанні правда була не на його боці. Хоч би де ти жив, говорити, що не слід вшановувати предків — це справжнє божевілля. Навіть якщо ти так думаєш, це вголос - самогубство.
Юя зітхнув. Прокрутивши ситуацію в голові, він зрозумів, що цей привід, чорт візьми, був бездоганний.
Він же не міг насправді примовити клану Сарутобі шанувати своїх предків...
У такому випадку, навіть якщо Хірузен пішов з ним на відкритий конфлікт, правда була б на його боці...
Зітхнувши, Юя вирішив використати старий перевірений метод.
Він простягнув Хірузену проектний план:
— Це установа, яку я маю побудувати і здати в експлуатацію цього року. Можеш дізнатися. Давати землю чи ні — це ваше право, але якщо його збудують, то вигід від цього буде дійсно багато. Забирай, подивися. Якщо ви відкажетеся, я піду до інших кланів.
Хірузен нахмурився, взяв протягнуті йому документи, попрощався і вийшов.
Коли він пішов, Нара Шика облизнув губи і сказав Юя:
- У нашого Клана Нара на північному сході села є пасовища, ми там оленів розлучаємося...
Юя махнув рукою:
- Ні, хай там буде найкращий заповідник. Для цього проекту... надто вже на відшкоду... І додав уже під ніс: — Хоча будувати його в самому центрі Внутрішнього міста теж не можна.
***
Повернувшись додому, Сарутобі Хірузен приєднався до своєї дружини.
Звичайно, Юя сподівався, що Хірузен обговорить це зі старійшинами клану. Але для Хірузена старійшини були згромадженими людьми, які втратили свою волю у вигляді купюр. А Юя платив завжди щедро. Отже, перед тим як іти до старійшин, варто було обговорити все з дружиною.
Що до його синів, Шиноске та Асуми, то Шінноска наступного року повинен був піти в Академію шінобі, і тепер батько ганятиме її на додаткові уроки з математики, що зробило життя цілком безрадісним. Після того як Шинноска прославився на все село, попросивши Cay намалювати йому « вайфу », він отримав збучку від обох батьків і помітно підріс.
Але багато дорослих, а коли математика не дається, то вона ні в якому разі. Отже, додаткова діяльність була неминучою.
Бівако взяла у чоловіка проект. Відкриваючи його, вона не побачила нічого крім одного виділеного жирним шрифтом рядка з цифрами, від якої навіть її спокійне серце пропустило удар.
Десять мільярдів три...
І було чітко сказано, що цю суму вкладатимуть щороку...
Якщо це правда, то ця установа дійсно стане такою ж важливою як і казав Юя в Конохі. Це не просто знецінить землю Сартобі, а захищається її інтереси...
Но...
Якщо вони погодяться, то землі Сарутобі буде повністю розчавлено. У майбутньому, перш ніж назвати себе Сарутобі, члени роду Конохі будуть першими враховуватися...
Хоча насправді так воно і було, це означало б, що клан Сарутобі остаточно й безповоротно злився з Конохою...
У Бівако розболілася голова. В останні роки вона допомагала чоловікові з численними запитаннями, але справи щодо Юя були найскладнішими. І справа не в тому, що Юя був мудрішим за її або прибігав до брудних трюків.
Якраз навпаки. Юя завжди грав у відкриту, викладаючи всі карти на стіл.
Його цілі були чіткі, умови — чітко висловлені, а вигоди - прозорі. Він грав у відкриту, і в цьому була його сила. Така інтрига не була захистом.
Ніхто не відмовиться від грошей, а Юя завжди був щедрим...
Коли Бівако прочитала проект, то з полегшенням висихла на годину. Вона закрила документ, на обкладинці якого можна було чітко побачити слова « Університ... Будівництво..."
Вона дала проект Хірузену:
- З умовами все гаразд. Звичайно, всі його цілі очевидні. Питання в іншому... Чи зможуть старійшини протистояти такій спокусі?
Хірузен закупив палець. Справді, якщо цей так званий університетський проект буде реалізовано, річна сума в десять мільярдів рів зведе старійшин з розуму.
Але головна проблема була в тому, що...
У Клана Сарутобі... і впрямь більше не було землі...
***
У 40 другому році Конохі з ростом населення Внутрішнього міста, старий дитячий садок Х'юга вже тремтів по швах.
Проте клан Х’юґа зреагував на це з розмахом: вони просто викупили два ділянки землі в Західному і Північній частинах Внутрішнього міста та відкрили два філіали. Ці райони були місцем проживання або високопоставлених урядовців, чи просто багатих. Тому Х’юґа, як і навчання в дитячих садках, заборгував своїм дітям.
Але ж і в Східному, і на півдні також було багато дітей, а цей порожній ринок хтось повинен був зайняти.
Серед інших з'явився і дитячий садок « Юго-Східного». Хай його розташування не було найприбутковішим, але це тільки тому, що його директриса не мала таких фінансових можливостей, як грошові мішки з клана Х'юга, здатні скупувати землю і цілі поверхи в елітних районах та переробляти їх у дитячі сади.
Починати було важко. Якщо у перший рік учнів було всього кілька, то цього року в « Юго-Восковому» стало набагато більше.
— То це ви новачки? Я Асума Сарутобі! І я тут головний! — Він сказав шестирічному зірванцю, тягнувши в себе великим пальцем.
Наступної секунди вона захопила 20 років, стоячи поряд.
— Ай! Боляче, боляче, болить!.
Дівчина з усмішкою різко похитала головою:
— Ти і сам прийшов лише минулого року. Не можна так говорити.
Потім вона повернулася до 30 з більшою дитиною, і її очі зігнулися півмісьцями. Плата в "Юго-Восковому" була невисокою і, як наслідок, розташування було не найкращим. Але оскільки всі будівлі Конохе були побудовані за одним стандартом, то споруда не була просто місцем престижу.
Дівчина очікувала, що цього року буде багато новачків, але понад тридцять дітей перевершили всі її сподівання.
— Ноно-чан, не варто їх занадто вже обмежувати. Оскільки вони прийшли до нас, нехай кожен день насолоджуються ними, — сказав чоловік середніх років, з’явився у дверях.
Кілька моторошних шрамів на його обличчі відразу примусили притихнути навіть найбільш галасливих малюків. Ніхто не смів видати ні звуку.
- Це ти, дядечко Кен, не лякай дітей. А то будуть вночі кошмари зніятися, — із легкою посмішкою проговорила дівчина.
Потім вона м'яко подивилася на тих дітей:
— Здрастуйте, малюки. Мене звати Якуші Ноно. Наступні два роки ми з вами відмінно проведемо час разом, добре?
Відповідь - тиша.
Чоловік зі шрамами нахмурився і холодно хмикнув:
— М-м?
Всі діти відразу ж перелякано хором випалили:
- Так!
Дівчина пильно подивилась на чоловіка, похитала головою і повезла малюків всередину.
***
Перший день у дитячому садку закінчився, і батьки прийшли забрати своїх дітей. Дівчина по списку викрикувала імена, і діти один за одним йшли з батьками.
Наступного дня вона принесла в клас кольоровий папір і пластилін, навчаючи дівчат вирізати фігурки, а хлопчиків ліпити.
Третій день, четвертий...
Під кінець другого тижня дівчина, яку всі називали вчителькою Ноно, вже завоювала довір’я маленької оракула. Звичайно, деякі діти почали розповідати їй про свої почуття.
І ось ...
— У-вчитель... Я... Я, здається, закохалася! — Серйозно, густо почервонів і заявила їй п’ятирічна дівчинка.
Якуші Ноно на мить оніміла, а її очі перетворилися в дві точки.
— А? Ты... Ти закохалася... в кого? Вона не могла утримати посмішку і запитала, як усе руйнується.
Вона сама мала за двадцять, а в неї жодного роману не було! Чому п’ятирічна дівчинка розкриє такі таємниці?
Дівчинка, заливаючись фарбою, щось прошепотіла їй на вухо.
Ноно, як на шарнірах, повернула голову і побачила Асума, змальовуючи зі себе невиразного красеня, із квіткою в руці та картино відкинувши волосся, підходить до дівчинки з вогняним-рижним волосом.
У ту ж мить дівчинка перед Ноно голосно заридала.
Ноно запаниковала:
— Шізуне, малятко Шизуні, не плач!
Почувши ж Асума, обернувся і, показавши пальцем на них, розхвилювавсь:
— Ха-ха-хо, гляньте! Шізуне плаче! Давайте всі сміятися з неї!
Асуму по голові стукнула її Рудолоса дівчина з усієї сили:
— Дурак Асума!
Потім вона підійшла, взяла короткострижену дівчинку за руку і заявила:
— Пошли! Не звертай уваги на цього ідіота!
Маленька Шізуна подивилася на неї з обоженням. Асума, потираючи вуха та сльозами на очах процідив крізь зуби:
— Проклятье! Юхі Куренай, ти гримила! Я більше ніколи не даватиму тобі квіти!
Того вечора батьки, які забирали дітей, слухали розповіді про щоденні походи не з збентеженням, а зі справжньою радістю.
Якуші Ноно, яка вимотована за день, тільки зітхала.
Цей дитячий садок...
Щоденний калейдоскоп подій...
Ось тільки дуже вже стомлює.
Наступного дня до неї підійшла інша дівчинка:
— У-вчитель... У вас є хвилинка? Я хотіла дещо спитати.
Усмішка застигла на обличчі Ноно: « Тільки не це! Знову?»
На щастя, цього разу проблема була не в дитячій закоханості, а у чомусь дійсно серйозним.
— Вчителю, останнім часом... Мені весь час здається, що хтось за мною спостерігає з тіні... — Прошепотіла дівчинка зі сльозами на очах.
Вираз обличчя Ноно відразу стало серйозним.
- Спостерігає? Чекай, ти хочеш сказати... Тебе хтось переслідує?
З ростом добробуту в Конохі, коли людям більше не потрібно було турбуватися про їжу та дах над головою, деякі особи неминуче починали з розуму найбільш огидним чином.
Кілька років тому в Конохі вже була справа про домагання до маленької дівчинки. Але оскільки злочинець не докінчив своєї справи, його засудили лише на 20 років. І було очевидно, що строк йому зітхнуть: років п'ятнадцять і то й дванадцять, а при добрій поведінці міг вийти і через десять.
Хоч він не докінчив справи, то всі скреготіли зубами від ненависті. Але навіть Юя нічого не міг вдіяти. Він не зміг відправити цього покидька на той світ за законом.
Однак відтоді військове поліцейське управління вчищало ще й роботу. Адже, якби один міг досягти свого, життя дитини було б назавжди зламане.
(Поліція Учиха: «? Ми вже завалилися роботою! "
А тепер ...
Невже з'явився ще один такий же виродок?
Якуші Ноно дуже серйозно подивилася на дівчинку:
- Рін-тяг, запам'ятай, ніколи не залишайся вдома сама! Якщо у твоїх батьків вихідний, а ти одна, дзвони мені! Я приїду за тобою!
З цими словами Ноно написала свій номер телефону на клаптику паперу і поклала в кишеню Нохарі Рен.
- Пам'ятаєш? Обов'язково! Ніколи не залишайся вдома або в небезпечних місцях!
Рін зі сльозами на очах рішуче кивнула. А потім розвернулась і побігла грати далі.
Ноно выдохнула. Вона вирішила поставити уроки безпеки для дітей на перше місце.
Але це був тільки початок...
Рін росла, і наприкінці 40 другого року Конохі їй стало здаватися, що погляд за спиною не тільки не зник, але й ставав все більш відчутним.
Іноді навіть Якуші Ноно привертала її додому, і батьки самої Рін.
І ось, наприкінці 40 другого року, у Конохі народилася міська легенда.
Казали, що у тіні ховається диявольський погляд, ніби вистежує маленьких дівчаток. І якщо дівчинка заграється або послухається батьків і залишиться одна, то з темряви вийде демон і забере її!
Як тільки ця легенда поширилась, незліченні маленькі дівчатка по цілому селі стали на диво слухняними.
Це, на думку багатьох родин Конохі, принесло справжню користь.
https://literna.net/uk/books/143-naruchu-ya-z-i-v-zolotii-frukt