Чи одна людина творить історію, чи вона є результатом колективних зусиль? На це питання досі немає єдиної думки. Але не можна заперечувати, що в будь - який поворотний момент на авансцену неминуче виходять яскраві особи.
У світі шінобі цю роль, без сумніву, грав чорний Зецу. Не будь крутим, без цього персонажа - і багато конфліктів у світі шінобі просто б не розпалилося.
Але навіть глобальні зміни у масштабах цілих країн часто запускаються волею однієї людини.
Є люди, які народилися бути головним героєм. А є й ті, хто своїми вчинками заслуговує цього статусу. Юя, без сумніву, була другим.
***
У Сунагакурі за Сасорі все ще було зафіксовано прізвисько « Акасуна але Сазорі», ось тільки тепер воно віддзеркалювало саму суть. Червоноволосий геній, чий мистецтво маріонеток, успадковане від бабусі Чіо, досягав зависів. Прозвуще « Сасори Алих Песків» стало знаком найбільшого визнання.
Але у кожного свої печалі. На щастя, його батьки були живими. Друга світова війна шінобі так і не вибухнула, а отже, рука Хатаке Сакумо їх не торкнулась. Але це не стримувало юнака від мук, які він мав через свій талант.
Батьки любили його так само, як і всі батьки люблять своїх дітей. Але від самого початку грандіозного будівництва каналу майже всі шінобі Суни були по вухах у роботі. І це було необхідно. Вся село залежала від цієї водної артерії. А в світі, що кишить психами всіх масок, хіба можна було виключити, щоб хтось не вирішив отруїти воду? Або, скажімо, скинути в канал труп після вбивства? Це справжнє забруднення єдиного джерела!
Тому вся лінія каналу, від села до краю країни Ветра, цілодобово патрулювалась. Саме цим займалися батьки Сасори. Графік "п'яти через два» залишав не так багато часу на сина, але любили вони його від цього також.
Це стало причиною того, чому Сасорі виріс мовчазним і замкнутим, не перетворився на бездушного фанатика, яким йому призначено стати в іншій, дуже складній історії.
І все ж, дитяча свідомість чіпляється за багато чого. Чому батьки не можуть бути поруч? Чому всі в селі так зайняті? І чому так багато людей постійно цікавляться його поглядом на Казекагу?
Сасори були від природи відокремленими і погано сходився з людьми, що не завадило йому мати цілу групу відданих поклонників та поклонниць. Його бойова сила була окремим питанням, але головним талантом був створення, моди та ремонт маріонеток.
Просто кажучи, більшість дорослих кукловодів Суни були зобов'язані Чіо - вони купували її маріонеток і ремонтували їх у неї. А ось нове покоління кукловодів було зобов’язане уже Сасорі.
Він і сам цього не усвідомлював, але його вплив серед ровесників був безпідставним. Діти охоче слухали його накази без жодних слів.
Це лише політика Сасорі не цікавилася ні краплями.
Але якщо вона не цікавилася ним, то це не означає, що їй було байдуже. Ніщо у світі не зосереджується на волі однієї людини. Якщо, звичайно, у цього чоловіка немає великої мудрості, величної волі і великих можливостей.
Як у Юя. Він чудово розумів, що з усіх розділів кланів Конохі його насправді підтримують лише одиниці. З іншими він ледве перекинувся пару слів. Але Юя змусив їх усіх слухати себе.
Тому що він розподіляв блага. Такі блага, яких ніхто не міг би запропонувати іншим і не посміє.
І тому вони йшли за ним.
Якщо б він без обіняків, чому б не служити Юї псом? Прийди до влади хтось інший - ще невідомо, які б почалися фортелі.
Але сасори не мали таких поглядів. Але оскільки він не домагався влади, то й побоювався його. Навпаки, Сасорі, які не мали політичних амбіцій, стали бажаним союзником усіх фракцій Суна.
Тільки його прагнення лежали в іншій площині.
Він хотів побачити Коноху.
І ось тепер він був тут. І він переконався у прірви, яка розділяла їхні світи.
***
— У-о-О- о!.
Делегації з Суни виділили абсолютно нові, добре оздоблені апартаменти. Дві десятки дітей на чолі з Сасорі та їхнім лідером Пакарою замерли біля цього мальовничого вікна, дивлячись на крихітні фігурки людей внизу.
— Н-ноги підкашовуються... Чому тут так високо? — Він вигукнув хлопця з двома смугами бойової розмальовування на щоках.
Решта дітей відразу підхопили гвалт.
Сасори не звертали на них уваги. Він повернувся до жінки-інструктора з Академії.
- Ви той самий вчитель з Конохи, що буде за нами доглядати?
Усмішка на обличчі жінки застигла. Вона вперла руки у бік і неохоче подивилася на нього.
- Що означає "приглядати"? Ніхто за вами стежити не збирається! Ми в Конохі не такі, як у інших селах! — Вона відрізала її, і коли вона покосилася на Сасорі, то додала: « І взагалі я уявила! У мене є ім'я і прізвище. Будь добрий, звертайся до мене як положено: Мітараші-сенсей, ясно? Мітараші-сенсей!
Сасори спантеличено моргнув. У голові промайнула одна-єдина думка: « Вона завжди така... багатослівна?»
Жінка, на ім’я Мітараші, видала ще кілька настанов і повернулася до дітей, які з ентузіазмом взялися за нове житло. Вона підскочила до них жахом.
— Эй, эй, ей! Ви, зірванці! Це ламати не можна, за все доведеться платити! Один тільки цей диван коштує п'ятдесят тисяч ре! А телебачення тим більше! Він тягне на все понад сто тисяч! Зламаєте - я з вашого командира запитаю!
Провівши екскурсію по всіх п'яти кімнатах, виділених для їхньої групи, і видавши останню порцію інструкцій, Мітараші-сенсей навела дітей з Суни в Академію шінобі. Хтось з них мав навчатися тут рік, комусь - всі три.
І це незаперечно, що рівень освіти в Конохі був кращим у світі шинобі. В інших селах просто не існувало цілісної академії. Там учителі призначали конкретних учнів від самого початку, що вже було показником системної проблеми. Так, після випуску можна було приставити до генів наставника на перші рік-два, але в стінах самої школи краще обходитися без подібного.
Жінка водила дітей по Академії до самого вечора і, переконавшись, що нічого не пропустила, привела їх назад в апартаменти. Коли вона пішла, то з тривогою поглянула на Сасорі.
- Стільки дітей... і ти один... Впораєшся?
Сасорі коротко кивнув.
- Не хвилюйтеся. Я справлюсь.
Сенсею несподівано кивнула і пішла. Але через мить двері знову відчинилися.
- Я розумію, що це мабуть невежливо, але... тобі справді не потрібна допомога?
Сасорі ледь помітно посміхнувся.
— Не нужна. Я все проконтролюю. Дуже дякую за турботу.
Зрештою жінка здалася і покинула кімнату.
Коли діти вже були дорослі, вони відступили і зрештою розперезалися.
Сасорі з усмішкою подивився на них.
— Я знаю, про що ви думаєте. Тільки сьогодні. Ходімо, я покажу вам нічний ринок Конохі. Подивимося, що там є смачного і цікавого.
Натовп дітей вибухнув радісним криком. Сасорі теж посміхнувся.
***
Чим ніч Коноха відрізняється від дня? Удень село здавалося трохи стриманим. Так, люди повернулися туди-сюди, але не вистачало якогось особливого, живого духу.
Але коли стемніло, все змінилося. Коноха спалахувала тисячами вогнів, наповнювалась ароматами їжі і тим самим неповторним гулом життя, якого їй бракувало вдень. Вулиці, залитими світлом ліхтарів, були яскравими, як вдень. Торговці з обох боків дороги сиділи біля своїх лоток, закликали перехожих зупинитися і купити їхній фірмовий обід. А нескінченний потік людей то і справа підхоплював когось з дітей і вносив далеко вперед.
Коли вони зрештою проминули вулицю з закусочними, біля Сасори залишилась лише Пакура.
Він зітхнув, вже шкодував про свою затію.
Потім він розтопив пальці, і з їхніх кінчиків зірвалися невидимі очі чакри. Занадто тонкі для чого-небудь, крім управління маріонетками, вони ідеально підходили, щоб передати урок розщепленим дітям.
Легкий рух — і кожен з тих, хто загубився, відразу відчув напрямок свого командира.
Саме це і було джерелом впевненості в тому, що він зможе видужати з 20 дітьми наодинці.
А потім...
Через 10 хвилин:
Сасори глибоко задумувалися над своїми підопічних. Майже у кожного в руках був якийсь пакет з їжею, смажена сосиска на палочку або ще якась снідь.
— Сасори-ния, ты? — Дуже приємно запропонував один з хлопців, не дивлячись на нього...
На лобі Сасори здулася вена...
***
Наступного ранку Сасорі розбудив дітей і відвів їх у Академію Конохі.
Кожен з них мав добру мету — навчати інших. Сунакуре не було рівних у мистецтві маріонеток і техніків, пов’язаних з піском. Ці діти були з - поміж них — найкращі у своєму поколінні.
Хтось може запитати: якщо вони такі талановиті, як Суна вирішила відправити їх до Коноху?
Що ж, талант - поняття відносного. У Сунагакурі вони дійсно вважалися геніями. Але в порівнянні з кимось на зразок Наміказі Мінато... Різниця була очевидною.
Звичайно, головною причиною було те, що Юя дорожив своєю репутацією. Іноді з цими дітьми в Конохі, і його обличчя буде безнадійно втрачено.
Хоча добре, репутація - це десятина. Головне, що якщо з дітьми щось станеться, інші села перестануть присилати своїх людей до Коноху, і Лист втратить значного причалу... тяглова сила.
Ви знаєте, хто зараз наполегливіше всіх працює в лікарні і на будівельних майданчиках? Саме таке походження існує в інших селах. Вони просять мізерну платню, а працюють стільки ж і більше, ніж місцеві. Який начальник не полюбить такої робочої сили? Шкода тільки, що затримуються вони тут максимум на рік-два, а потім повертаються додому.
Юя серйозно подумував налагодити з іншими селами систему « практичної підтримки». Ідея була навіяна його власними міркуваннями про економіку. Суть проста: корпорації з Конохі можуть стати патронами для відстаючих регіонів, розкриваючи там філіали і надаючи місцевим жителям робочі місця з вартим майбутнім. Вигравали б все.
Проблема була в тому, що Юя-то хотів, а ось інші села - ні. Всі знали, як добре в Конохі. А що, коли їхні люди не хочуть повертатися? І такі випадки були, особливо з другим потоком « нумерованих за обміном». Він став справжньою катастрофою для кадрів політики сусідів. Інші села давно б звернули цю програму, якби не той факт, що навіть один ремісник, який повернувся додому, приносив їм велику користь.
Що ж до дітей, яких привів Сасорі...
По правді, третій Казеказі та представники клану Піщаних Бурів вислали їх до Коноху не заради навчання.
Вони послали їх, щоб захистити.
Обидві сторони розуміли, що конфлікт між ними досягнув точки кипіння. Клан Піщаних Бур не міг пробачити Казеказі загибелі понад сотні своїх шінобі, яких той підставив в країні Дощя. Але важливішим було те, що вони роками спостерігали за розвитком Суни і не отримували жодних вигод від цього. Це було неможливо.
Як третій Казекаґе взагалі прийшов до влади? Без підтримки клану Піщаних Бурю йому б це й не світило! А потім йому підвернувся проект каналу, залишений Другим Казекаґе. Він завершив своє служіння, закріпив досягнення і став на свій піст.
Але він не міг віддячитись тим, хто підтримав його! Як це можливо? Гляньте на Коноху, де кожен клана від жиру губи лосніться! Ми не просимо того ж, але можна ж хоч щось дати!
Але третій Казекаґе мав свою правду, якої він не міг висловити. Він поняття не мав, як третій Хокаґе перетворив Коноху на те квітуче місце, яким вона стала, і вже тим більше не знав, що робити в Суні.
Будівництво шкіл, лікарень і доріг... У нього з’явилась думка про те, що він міг робити в дорозі. Це ж прорва грошей! Але без них!
Клан Піщаних Бурю звинувачував його в тому, що він прикорманив всі свої гроші. Третій Казекаґе у своїй уяві прокручував прокляття: « Який песик в тебе побачив, що я набиваю кишені! Всі гроші до останнього ло вкладені у інфраструктуру! Твої ж люди вчаться в школах, які я збудував, лікуються у моїх лікарнях, і ти ще смієш звинувачувати мене в тому, що я не дав вам користі? Ви маєте сумління?»
Загалом, сторони один одного на дух не переносили.
Але в одному їх погляди сходили. Не можна доводити до відкритої війни і перетворювати своє село на руїни, як це сталося з Кірігакурою. Село Скритого Тумана стало яскравим антиприкладом для всього світу. Колись друга по могутності після Конохі, багата за рахунок рибних ресурсів і в чомусь навіть переважала Ліст колишніх часів, вона була доведена міждоусобійцями до повного занепаду. Двадцять років тому, коли Юя тільки починав закладати промислову базу Конохі, в Ліссті ще були голодні. У Тумані в ті ж роки завжди можна було йти на риболовлю і не турбуватися про їжу.
А тепер ... Інфраструктура Кірігакуру була повністю знищена. Якби не торгівля з Конохою, які дозволяли їм хоч якось триматися на плаву, їхня економіка давно б розвалилася.
Хоча внутрішні суперечності в Суні були великими, ніхто не хотів доводити до цього.
Тому було вирішено відправити нове покоління талановитих дітей до Коноху, подалі від прийдешньої бурі. Втрата навіть одного з них була б неможливою.
Звичайно, про всі ці таємні баталії Сасорі не знав.
Він знав лише одне: його завдання було в доброму стані, аби привезти дітей до Коноху і так само цілим та неушкодженим повернути їх додому.
А якщо за цей час... З'явиться щось нове, буде ще краще.
Тож Сасорі опинився в бібліотеці. Він чув про неї від медиків, які повернулися з Конохі до Суну. Місце, де можна знайти відповідь на будь-яке питання. Але відповідь була лише для того, щоб ви могли самі навчитися цього з книжок.
Він уже збирався увійти, як повз нього промайнула торопна фігура. Судячи з символу віяла на спині...
Це був хтось з... Клана Учиха?
***
Ха-ха-Ха!
Розкотистий, божевільний сміх заповнив темний підвал. На обличчі Юя грала зловісна ухмилка.
- Нарешті... Здійснилося! З цим... з цим в руках... Хто мені противиться?
можна вже увімкнути світло? — донеслася зовні.
Юя здригнувся і миттєво повернув собі нормальний вираз обличчя.
— О, ах, да, включай. Я закінчив тестування, машина в порядку. Можете робити офіційне оголошення.
— Э-э, добре. Тоді я зв'яжуся з міністром Сарутобі. Такі речі вимагають його перевірки.
З цими словами дослідник у білому халаті, стискаючи в руках планшет, залишив приміщення. Вийшовши з кімнати, він похитав головою.
Третій Хокаґе був хорошим для всіх, тільки іноді його відвідували надто божевільні ідеї. Не те щоб вони були поганими, просто... Невже ця іграшка безробітна, ця пустка часу... Буде популярно? Дослідники були дуже сумнівними у цьому.
А в кімнаті, прямо навпроти Юя ... стояв високий, в людський зріст, агрегат з джойстиком і шістью кнопками ...
Аркадний ігровий автомат.
Юя задумливо потер підборіддя, вже прикидаючи, де б краще розмістити цей ... кхм... Пожирач золота.
***
Через тиждень, о п'ятій годині сонячного вечора, пролунав дзвін бібліотеки. Сасорі закрив книжку з написом « Пустині і управління» на обкладинці та покинув будівлю.
За цей тиждень він багато чого почерпнув. Бібліотека і справді була такою, як її описували лікарі. Місце, де можна було знайти розв’язання будь - якої проблеми, якщо у тебе достатньо розуму відшукати його на сторінках книг.
Сасорі вже вирішив збирати гроші. За доглядом за дітьми з Суни Коноха він отримав щомісячну винагороду. Раніше він думав привезти додому якісь місцеві диковинки, але тепер зрозумів: найкращим подарунком будуть ці книги. Звичайно, не можна було їх виносити, але переписувати. Хоч це і повільно, іншого виходу не було.
На щастя, він мав достатньо часу.
Коли він підійшов до воріт Академії, діти з Суни зустріли його з величезним ентузіазмом.
— Сасори-ния! Сасори-нії! Відведи нас у те нове місце, воно називається зал ігрових автоматів! Мої однокласники кажуть, що там так весело! Тільки туди пускають у супроводі дорослих старших 16 років. Без твого дозволу командир нас точно не поведе!
Сасори схилив голову набік, спантеличений.
Зал ігрових автоматів...
Що це за місце?
https://literna.net/uk/books/143-naruchu-ya-z-i-v-zolotii-frukt