Наступного дня будинок Уміно Мусаші і впряме взяли у облогу свахи.
Причина була простою: у ранковому випуску "Вістіна Шинобі" опублікували першу сотню імен тих, кому доручали переселитися в Внутрішнє місто. Після перевірки особи кожен з цих списків міг взяти із собою найближчих родичів.
Звичайно, тільки кровних.
Неприйнятні сини або названих батьків.
Також було сказано, що дружина або наречена можуть привести лише одну.
В іншому - ніяких обмежень.
Коли мешканці навколишнього міста побачили цей список, вони почали сміятися з того місця. Ця сотня в одну мить перетворилася на найбільш завидних нареченого і невіст. І ця можливість могла використовуватися лише протягом тижня — саме стільки часу для того, щоб складати і переїжджати. Звичайно, цього тижня їх звільнили з роботи, вважаючи це відпусткою із повним утриманням зарплати. Тому мешканцям міста, що назовні, треба було поквапитися.
У своїй статті в газеті « Вестник» Юя назвав це 100 найсуворіших і саможертовних працівників Конохи. Навіть ті, хто брав участь у відпустці за всі роки роботи не більше трьох разів.
Три відгули за стільки років — як круті, це доводило їхню ревність і вклад у добробут села.
Що до Уміно Мусаші, так той і зовсім не брав вихідний, а часто й добровільно залишався на верхніх. На будь-якому заводі про таких працівників моляться.
Юя теж цінував таких людей. Щоб розпалити його полум'я і, що важливіше, створити для решти жителів Зовнішнього міста живий приклад того, як працьовитість винагороджується, він просто не міг не виділити Мусаші місце у Внутрішнє місто.
Крім того, Юя оголосив, що кожні два-три роки список буде поповнюватися новою сотнею імен, і висловив надію що це надихне інших працювати на благо Конохи з подвоєною силою.
У тій же статті він зазначив, що зовнішнє місто є невід’ємною частиною Конохи. Тому Юя наказав побудувати для них власний парк розваг.
Успіх компанії Клана Х'юґа відкрив йому очі: тутешній народ ще не бачив справжніх чудес, оскільки вже готовий з таким захопленням проводити час в урізнованому версії парку. Х'юга на цьому заробляють, то чому не можу я?
І ми вирішили, що це буде ще один парк у Зовнішньому місті.
Гроші не пахнуть, нічого зазорого.
У той же самий час Юя зазначив, що діти Зовнішнього міста також мають право на освіту.
Так з'явилися свої школи і дитячий садок.
Тут, звичайно, справа була не в прибутку. Контроль за освітою - це контроль над наступним поколінням. Звучить, можливо, цинічно, але жодна село, жодна країна не може дозволити собі пустити таке важливе питання на самоплив.
Тому всі школи, дитячі садки і навіть приватні кухочки Конохе повинні були знаходитися в руках її єдинолінного правителя - Гокаґе.
У цю сферу Юя не збирався допускати жодного іншого клан. Нікого. Навіть у вигляді долі.
Але повернемося до наших героїв. За одну ніч Уміно Мусаші і ще дев'яносто 9 людей стали зірками Зовнішнього міста.
Але мусаші не був дурнем. Оскільки він отримав право на переїзд, то перебування тут довше не мало ніякого сенсу. Він відразу ж наказав сім'ї пакувати речі, а набридливих свах...
Він і погляду в їх сторону не кинув.
Син Мусаші, правда, від такої уваги трохи захитався. У його віці більшість хлопців у Конохі, та і по всьому світі шiнобі давно були одружені, а в деяких уже й діти підросли. Серце молодого чоловіка тремтіло, але Мусаші-старший був невпертий: він не дозволить синові вибрати когось з них, лише затягти у внутрішнє місто.
Сім’я швидко зібравши свої витрати, навантажена сумками і вузлами, прямувала до воріт Внутрішнього міста.
Один з членів військової поліції, що стояв на посту, ретельно скинув дані і дав Мусаші папери. Потім він побачив чоловіка за спину, відмітивши жінку середніх років — очевидно, його дружину - і пару років двадцять.
— Вас усього троє?
Мусаші кивнув, підтвердивши, що це вся його сім'я.
Учиха здивовано підвів брови. Він і подумати не міг, що хтось дійсно вирішить взяти з собою тільки рідних ...
Ну що ж, правил це не порушувало. Член клану Учиха кивнув і відкрив бокову калітку в стіні.
Велетенські центральні ворота Конохі при Юя майже завжди були замкнені. Протягом усіх його років лише двічі їх відкривали.
Перший раз - коли Сенджу Тобірама повертався в село з загону.
Другий - коли до Коноху один за іншим прибули інші чотири Каги. Технічно ворота відчиняли декілька разів, але метою була одна - зустріти високих гостей, так що це вважалося за один випадок.
Решту часу всі користувалися боковими воротами. Вони були відкриті кругло, але й охоронялися двадцять чотири години на добу.
Умино Мусаші з сім'єю, весело переговарюючись, пробігли всередину. Не встигли вони пройти і декількох кроків, як до них дійшов стук колеса.
У внутрішньому місті приватний транспорт був під забороною. Пересуватися можна було на спеціальних сільських омнібусах, які кожних п’ятнадцять хвилин курсують по кольцю. В майбутньому їх мала змінити підземка, яку Юя будував ударними темпами, але до завершення роботи залишалося ще щонайменше років п'ять.
У зовнішньому місті таких обмежень не було, але приватне перевезення мало хто купував. Щоранку фабрики та заводи присилали на роботу, запряжені кіньми або ослами, а ввечері розвозили всіх від дому до дому. Особистий транспорт був просто не потрібен.
Але, побачивши, хто під'їхав, Мусаші все зрозумів.
Акита Воно відоме на весь Зовнішній місто роботягу.
Він пахнув до сьомого поту, не шкодуючи себе. Після основної роботи він повертався додому і аж до ночі стояв за прилавком, щоб прогодувати сім’ю. А причиною такого запалу була проста: він був дуже родючим. За ті сім чи вісім років, які він з дружиною прожив у Конохі, в них народилося п’ятеро дітей. Отже, шість.
Цей хлопець, як і Мусаші, ніколи не запізнився на роботу й часто брав пагорки.
Його гаслом було: « Якщо робота тебе не вбиває, працюй ще палкіше".
Но...
Мусаші добре пам'ятав, що в сім"ї Акити були тільки він, його дружина і шестеро дітей... Чому він знадобився цілий віз? У Внутрішнє місто на ній все одно не пустять.
Коли візка зупинилася і з нею одна за одною посипалися фігурки, Мусаші дрюнув куточок рота.
Їх було не вісім.
Їх було більше дюжини!
Серед них було кілька незнайомих хлопців і дівчат років п'ятнадцяти-шестнадццаті.
Нахмурившись, Учиха-охранник перешкодив Аките Он дорогу:
- Ти куди стільки людей ведеш? Це все твоя сім'я?
Акита Воно зашукуюче посміхнувся і склав руки в жесті поваги:
це все наречені і невісти моїх дітей...
Учихи на лобі здулася вена.
Ти що, оголошення не читав? Навіть якщо вирішив протягнути когось, треба ж міру знати! У тебе ж діти ще від грудей не заняті! Яка ще наречена? Ти всіх нас за ідіотів тримаєш?
— Ну заходьте в стан, пане, — з сумом помолився Акита, - пропустіть, будь ласка.
Учиха холодно хмикнув, окинувши натовп поглядом.
— Тут тільки двом більше десяти років. Решту назад. Ти вирішив, що наказ пана Хокаґе — це твоя особиста їжа? Мужності тобі не займати.
Акита відразу почала просити вибачення. Насправді він і грошей-то не брав. Всіх цих "рідників" йому нав'язали "друзі". Він і сам був не радий їх тягти! Але що поробиш, „друзяки"... Ось він і погодився хоча б спробувати.
Учиха, може і були прямолінійні, але не дурні. Ця афера була шита білими нитками, хто б будь-коли помітив!
Насправді, у Акити лише одна дитина була старшою за десять. Другий, сам зростаючий, було всього вісім, але через хороше харчування він виглядав старшим свого віку. Так що можна вважати, він все-таки вигадал одне зайві місце.
Але що робити з рештою чотири... Кого з них виставити геть - ось це була проблема.
Умино Мусаші, дивлячись на Акита Она, щойно тріумфально підкотився до воріт, тепер згоряється, щоб відсівати лисиці, тільки похитав головою і зітхнув:
- Ну і кадр.
На щастя, протягом останніх років він майже ні з ким не спілкувався у зовнішньому місті. Після роботи — додому, за книжки. Вранці знову на роботу. Ніяких "друзів".
Інакше, хто знає, можливо сьогодні йому доведеться самому червоніти на місці цього Акити.
- Гаразд, нема чого на них дивитися. Ходімо, — сказав Мусаші і привів дружину та сина у Внутрішнє місто.
Мешканці Зовнішнього міста вже бачили, що там всередині, у ті два рази, коли відкривали центральні ворота. Але потім їх знову закрили, і з того часу залишалося лише віщувати.
Мусаші не знав, як сильно змінилася Коноха за цей час.
Коли він зі своєю сім’єю проминув у стіні, перед ними постала серія різних будинків, що простягалися вгору.
Це не дуже здивувало його, бо він бачив це раніше.
Їх вже чекали.
- Добрий день. Ви з Зовнішнього міста? — Дружня дівчинка з протектором шінобі посміхнулася їм.
А як тут не посміхатися? У її очах ця Трійця була ходячими балами за місію. Тільки набравши визначену кількість балів, вона отримає право здавати екзамен на чуніна середнього а потім і вищого рангу.
На жаль, після реформи її навичок вистачило лише на звання чужина низького рангу. Жалювання залишилось майже таким же, але деякі її колишні колеги-чуні вже дослужили до вищого рангу, а хтось навіть отримав право здавати на джона, нехай і не пройшов. Їхня зарплата була в півтора рази більша за неї.
У торговому кварталі було стільки красивих сумочок, а вона на свою зарплату могла дозволити собі тільки три за місяць! А їй так подобалися всі ці милі сумочки!
Тому тепер вона добиралася за будь - яку просту і високооплачувану місію.
І ось, удача їй посміхнулась.
Завдання про зустріч переміщених осіб і реєстрація їхніх посвідчення мешканців Внутрішнього міста становило 100 000 рі за людину. Ця Трійця — триста тисяч!
Це ж майже ціла сумочка!
Ця думка стала ще яскравішою.
Вона проводила Уміно Мусаші та його сім'ю в південному кварталі, до Управління у справах населення. Тут реєстрували новонароджених і фіксують смерть. Тільки після реєстрації немовля отримував посвідчення власника Внутрішнього міста, і лише після смерті родина могла провести похорон.
Переселені люди з Зовнішнього міста, на зразок Мусаші, також отримували свої посвідчення тут.
Закінчивши з формальністю, Мусаші повернув в руках нову картку. На дотик вона була незрівнянно краще того паперового листка, що служив посвідченням у Зовнішньому місті.
— Це посвідчення - найважливіша річ у Внутрішньому місті, швидко ви зрозумієте. І не втрачайте його. Відновлювати — моторошна морока. Вас завалить такою кількістю питань, що голова пойдёт. Навіть якщо за вас пошкодиться, допит не уникнути.
Процедуру ускладнили не просто так. Це було запобіжним заходом проти тих, хто міг би використати Техніку презира, щоб видати себе за селянин і повідомити про утері документи. Краще перестрахуватися на етапі відновлення.
Що до ситуацій, коли шінобі на місії могли підмінити, то цього не боялися. Напарники у ніндзя теж. Тільки хтось із рівня Учіхи Мадари або Сенджу Хашірами міг би непомітно проникнути в Коноху і влаштувати тут бійню.
Місцеві джони тої ж ранги змусили б іншого чужака пожаліти про свою затівку.
Але щоб ці двоє знову з’явилися в мирі, треба було чекати народження Саска і Наруто.
І вгадайте що? Вони теж будуть з нашої Конохи.
***
Коли все було залагоджено, куноїчі запитала Мусаші, чи є йому де зупинитися. Якщо ні, вона могла б влаштувати їх у тимчасове житло. Тепер у Конохі було по дві квартири: в одній жили самі, а другу можна здавати. Правда, у Внутрішньому місті не було чужинок, тому в другі квартири найчастіше використовували як кладовища.
« О, не варто », — відповів Мусаші. - За мною зараз прийде старший брат.
- Старший брат? — На здивування дівчини.
Невдовзі з’явився Уміно Кенджіро.
Дівчина знала його і відразу привітала:
— Дядюшка Кенджиро, добрий вечір!
— Добрий вечір, Масако, — кинув Кенджіро у відповідь.
- Так це ваші знайомі! Тоді я побіжу, до побачення! Подивлюся, може сьогодні ввечері ще хтось прийде.
Мусаші вирішив розповісти їй про сцену, яку він щойно спостерігав біля воріт.
Очі Масако спалахнули.
Чоловік, дружина, шестеро дітей, та ще два причепами...
Скільки ж це сумочок!
Подякувавши Мусаші, дівчина проворено випарувалася.
А він пішов з Уміно Кенджіро до дому.
— Цю квартиру мені виділив пан Хокаґе, — пояснив брат. - Можете жити тут, скільки потрібно. Але є одна умова: не чіпайте нічого в тій бічній кімнаті.
— Брате, — перебив його Мусаші.
Кенджіро завмер.
— Купить дом? Ти?
Мусаші закинув.
- Це дуже дорого. Може, краще знімеш?
Але Мусаші твердо стояв на своєму.
Наступного дня Кенджіро підвів свого незадовільного брата у відділ продаж нерухомості в східному районі.
Кенджіро, як місцевий житель Конохі, з тих, хто був тут із самого заснування, отримав квартиру в дуже доброму місці. Він підсвідомо вирішив, що і його брат зможе дозволити собі житло в східному районі.
Але коли вони прийшли і запитали про ціну... о-хо-го. Найдешевіші квартири на першому і другому поверхах коштували від п'ятнадцяти мільйонів рів.
Кенджіро обомлів. Невже живу в їх районі таке цінне?
Мусаші втратив дар мови. П'ятнадцять мільйонів ... Він, надбувши на роботі, щомісяця відкладав по 30 000 чоловік. І тепер виявляється, що йому не вистачить і на третину такої квартири!
Дівчина у відділі продажів посміхнулася і сказала, що вони надають Іпотеку.
Потрібно лише внести початковий внесок у три мільйони доларів, а решта сплачувати трохи протягом 40 років.
Мусаші запекло замотав головою. Він не хотів влізати у такі борги, та ще й на сорок років! На той час він вже помер, і що, борг повісять на сина?
Тоді дівчина запропонувала йому знайти варіанти в південному районі, де ціни нижче.
Мусаші зламали голову помахався на південь. Тут і справді було дешевше. Квартири на перших двох поверхах коштували в діапазоні від дев'яти до десяти мільйонів.
Він прикинув. У рік він відкладав приблизно 360 000 чоловік. За десять років - 3.6 мільйона... І все одно доведеться влізати у борги на двадцять років?
Виходу не було. Якщо хочеш свій будинок, доведеться платити.
На щастя, дружина Мусаші сказала, що зможе відкрити тут майстерню і підробити рукоделієм.
Мусаші були зворушені до глибини душі. А потім і син заявив, що його зарплата теж становить тридцять тисяч на місяць, і він готовий віддавати все в сім'ю. Так буде вдвічі менше!
Серце Мусаші переповнилося вдячністю.
Але по дорозі додому їм у руки влетіла рекламна листівка...
« Найостанніша розробка Наукового центру! Чорно-білі телевізори вже в продажу! Лише за 150 000 рей ви можете забрати новеньку додому! Чого ви чекаєте? Поспішіть купити!"
Умино Мусаші застиг.
«...»
Та що не так з цим Внутрішнім містом? Таке відчуття, ніби все тут створено спеціально, щоб витрихнути мій гаманець дочіста!
https://literna.net/uk/books/143-naruchu-ya-z-i-v-zolotii-frukt