Передсмертними словами того самуруя не повірив ніхто, крім Юї. Інші вважали їх не більш ніж маренням, пониженим страхом. А вже в країні Залізнеза, країни, де перш за все цінують честь воїна, подібну боягузтво і зовсім зневажали.
Але коли сама країна Жілза дійшла такого висновку, то хоч би яким гірким воно було, цей результат був куди ліпшим від версії Юя, який запропонував звалити всю провину на Скриту Камінь. Внутрішні проблеми краще, ніж зіткнення з махінованим на зразок Іви.
Армія самураїв країни Залізнеза, без сумніву, сильна, але це не той козир, з яким можна тягатися зі Скринком Камнем. Не кажучи вже про те, що на передовій все ще стояли війська Конохі і Кумо. Хто знає, що зі своєю країною Залізнеза? І хто може породити погані думки у цих двох людей? Положа руку на серце, всі тут переслідували свої цілі. У країні Залізника не сміливо перелічила Конохе і Кумо, так з чого б їй перечити Скритому Камені?
Хтось міг би заперечити: мовляв, якщо у країни Залізника є сила, чому б просто не допомогти одній із сторін здолати іншу? Звичайно, якщо країна Залізника повністю підтримуватиме Коноху або Кумо, то друге село зазнає нищівної поразки.
Це лише поразка у битві не означало знищення ворожого села. Програли б контрибуція і втрата територій. А ось - Держава, яка не мала стратегічної глибини, була б стерта з лиця землі. Отже, вона мусила бути нейтральною і не втручуватись у війну.
До того ж Коноха і Кумо боялися, що саме вони вбили правителя країни Штеза. Якби це підтвердилося, то війна не була б минулою. Ніхто б не змирився з іншим результатом.
Тепер же, коли з боягузливого самура зробили козла відпущення, всі три сторони зітхали із полегшенням.
У країні Штеза знову оголосила про свою нейтральну позицію, і Коноха зі Схваленим Хмаром повернулися до свого опору. Правда, порох у ньому помітно зменшився.
Третій Райкаґе прагнув продовження бою, але в самому Кумо задзвонили інші голоси. Війна, яка тривала від 17 року н. е. Конохи до літа двадцять першого, вимочила всіх. Наближалася осінь, а восени обом сторонам доведеться відводити війська для збору врожаю, інакше наступного року продовольча криза вдарить по-справжньому.
Коноха ще трималася - вона вела активну торгівлю продовольством з Івою. У Кумо теж були торговельні зв’язки з Схан Камнем, але їхня співпраця була далеко не такою масштабною. До того ж Коноха була добре обізнана з тим, що вона відкрито приймала біженців і тому поповнила свої ряди свіжою силою. Нехай це були і різні бійці, для перевезення припасів вони цілком рятували.
А тут ще ці незліченні цехи, заводи і збірні лінії, які виросли в лісах навколо Конохі... Якщо так піде і далі, ресурси Схованого Хмари рано чи пізно вичерпаються.
Річ не в тому, що Кумо було бідним. Навпаки, за багатством ресурсів вона поступалася лише самій Конохі — найбільш родючій землі світу шинобі. Проблема полягала в іншому: споживання ресурсів у Кумо давно перевищило їхню здобич.
Якби Юя відкрив у Скритті Хмару пару сталевих заводів, кілька фабрик з переробки зерна та ткацької мануфактури, тоді так - Кумо могло б ще потягнутися з Конохою. Але Юя не був настільки дурним. Навіть якщо у майбутньому співпраця з Кумо стане можливим, то тільки на його умовах і твердих гарантіях.
Тому тепер у Скриці Хмари більше не хотіли воювати.
Як уже згадувалося, дві сторони битв використовували шинобі, вибухові печатки та мотки для виготовлення сталі. Від цього купці Конохі хопали до клік, а також торговці з Кумо були в сьомому небі від щастя.
Ось тільки купці Конохі були пов'язані з Юя однієї мотузкою. Їхні активи здебільшого перетворилися на фабрику і магазини всередині села. І хоча вони веслували гроші лопатою, головним акціонером заводів був Сенджу Тобірама і найбільших крамниць сам Хокаґе. Навіть найвпливовіші торговці, пов’язані з кланами Сарутобі та Шімура, мали лише право на дивиденди, але не для прийняття рішень.
А ось у торговців Кумо таких обмежень не було. Вони були настільки заможними, що просто не знали, куди їм давати гроші. У Конохі можливості для інвестицій було ставок: одна річна аренда магазину на торговій вулиці вирушила до відмітки в десять мільйонів рів, а за кращі місця просили і кілька десятків мільйонів. І все одно були купці, з заздрістю очікувані наступного року, щоб викупити лавку. Не кажучи вже про тих, хто хотів отримати хоч частку акцій в заводах, але не міг.
Тут варто нагадати, як створювалися ці заводи. Юя від імені Сенджу Тобірами вклав п’ять мільйонів доларів, а від себе - два мільйони (хоча на ділі не витратив ні копійки, лише граючи в ігри за цінами), перевіривши хитрий трюк: він підніс свою частку поняття і зробив його більш ніж сирою рудою, але вже готовою ціною у 2 мільйон. Так він отримав 20% акцій, залишивши купцям ділити між собою тридцять.
Пізніше, коли Юя, ртуїючи за екологією, потребував встановлення очисних споруд, то багато торговців, незадоволених його деспотизмом, вирішили залишити справу. Юя погодився. Спочатку один відсоток акцій коштував сто тисяч рей, а на момент виходу з них — вже триста 000. Фактично, Юя дозволив їм утронити свій капітал, не вдаривши палець про пальця.
Але то було тоді. Тепер, коли десятки заводів злилися в один промисловий комплекс, кількість акцій зросла до понад мільйона. Ті, хто тоді зійшов з дистанції, тепер кусали лікті від досади. Але було пізно. Юя потребувала незамінних талантів, а недалекоглядні спекулянти могли легко знайти. Тепер він навіть не хотів бачитися з ними. Однак ті, хто вийшов з роботи, не були бідними: вони купили кілька будинків і крамничку зі щорічною арендою для того, щоб жити краще. Однак у порівнянні з тими, хто від самого початку залишився з Юєю, різниця була як небо і земля.
Так от, в чому ж проблема Кумо? А в тому, що величезні грошові маси опинилися у руках купеництва Скритого Хмарака, а витратити їх було нікуди.
Що відбувається, коли ресурсів не вистачає, а грошей у збутці? Верно. Інфляція. За таких умов навіть буханка хліба може злетіти в ціну до півмільйонау р...
Звичайно, третій Райкаґе не знав про це. У Кумо, мабуть, були люди, які відчували несприйнятливі почуття, але навіть вони навряд чи повністю розуміли, що відбувається.
І ось, на фоні всього цього, кілька кланів шинобі Скритого Хмари в обхід третього Райкаге направили Конохе пропозицію про припинення вогню.
Райкаґе розтрощив свій власний кабінет, але нічого не міг вдіяти. Влада так і не була повністю в його руках. В якомусь сенсі, на пост третього його самого колись проштовхнули силою. Прямо як Сарутобі Хірузена.
[Третій Райказі: Так у мене, виявляється, сценарій Хірузена!]
У той самий момент, коли Юя отримав цю новину, посміхався до вух, з нетерпінням чекаючи на мирний рік і можливість запросити інших чотирьох Каге у Коноху на « Екзамен Чуунина» щоб продемонструвати таланти нового покоління - а здебільшого для того, щоб дати трим Саннінам блиснути, — з фронту прийшло нове досягнення.
Третій Райкаґе погоджується на переговори.
Юя посміхнувся. Це означає, що Райкаґе не тільки має м'язи.
І потім Шікаку зачитав далі:
- Але Коноха вимагає, щоб вона видала їм Данзо. Вони гарантують, що не вб'ють його, а лише заточать у в’язниці країни Молнія.
Усмішка повільно зійшла з обличчя Юя.
Ну і ігор затіяв цей третій Райкаґе ...
Ось тепер завдання не з легких дістався його дядько-наставнику.
https://literna.net/uk/books/143-naruchu-ya-z-i-v-zolotii-frukt