Коли Юя побачив, що це відбувається в його свідомості, то відчув холод по спині.
Учиха Мадара. Він, як і слід було з канону, затаївся десь на межі між життям та смертю, чекаючи зручного моменту, щоб перевернути світ. А для своїх грандіозних намірів йому був потрібен довірений виконавець, маріонетка.
Ось тільки в Клані Учиха зараз було підозріле затишя. Крім того, параноїдальне недовір’я Другого Хокаґе дало можливість всім членам роду безвилазити у Конохі. Навіть Учиха Каґамі, який переніс службу на передову, був відречений в село. За таких умов було важко знайти собі агента серед солоновців.
Залишився чорний Зецу.
Але якщо подумати... Так, у мистецтві виживання і закулісних інтриг йому не було рівних, але як бойова одиниця він, відверто кажучи, не представлявся гладким рахунком нічого.
Юя знову і знов прокручує варіанти, але ніяк не міг повірити, що за цим стоїть ця пара.
І все ж, ніхто не міг продовжувати війну.
Поміркувавши, він надіслав на фронт зашифроване повідомлення.
Перша реакція Сенджу Тобірами на повідомлення Юя була холодною. Шутка? У такий час? Але, вважаючи це, він був змушений визнати: хоч би якою дикою була пропозиція, іншого виходу не було. Якщо країна Залізника дійсно вступить у війну, все обернеться катастрофою.
Тбірам негайно зустрівся з одним із генералів країни Залізнеза, який мав необмежену довіру до свого пса.
Хокаге говорив без обиняків. Він запевнив генерала, що Коноха не має нічого спільного з вбивством, і висловив упевненість у тому, ніби Скрите Хмарко теж не є причетним до вбивства. Обидві великі села добре усвідомлювали військову могутність самураїв і без вагомих причин провокували б такого грізного сусіда.
З огляду на це Табірама обмалював ще одну картину. Так, Облако вдалося затягнути війну але як тільки прийде наступна партія постачання, він, Тобірама, безсумнівно зможе організувати новий наступ. У той момент, навіть якщо Райкаґе і захоче продовжити бійню, клани всередині села будуть проти цього. Війна закінчиться сплатою репарацій і поступкою територій. Хтось мав би перевагу, щоб Коноха і Хмлако продовжували виснажувати один одного, бо від цього виграє третій бік.
Хто ця третя сторона?
Тобірама з серйозним видом заявив, що не знає, але тут же тонко натякнув: провернути операцію, залишаючись непоміченими і для розвідки Конохи, та для сенсорів Хмарка, міг тільки той, хто в досконалому володінні Віршом Землі. Наприклад, майстер із Скритого Каменя може безшумно пересуватися під землею.
Хокаґе кликав до логіки і розсудку. Коли звістка про переговори дійшла до Скритого Хлака, там зваживши всі за і проти, не стали юлити, як Тобірама. Третій Райкаґе прямо і голосно заявив, що за вбивством стоїть виродки зі Скритого Каменя.
Він не був дурнем. І він, і Тобірама добре розуміли, що противник не вчинив цього вбивства. Але жодній стороні не було доказів своєї невинності — максимум, що вони могли, це довести за допомогою внутрішнього розслідування, і що ніхто з них не залишав позицій.
Але хіба вони повірили б у це? Дурня.
Отже, було лише одне — перекласти вину на Скриту Каменю.
И Тобірама знал. І третій Райкаґе знав. І навіть генерал країни Залізнез глибоко розумів, що захований Камінь, мабуть, тут ні до чого.
Але що він міг зробити? Заперечувати? І що тоді?
Єдиний спосіб розв’язати конфлікт — якнайшвидше знайти справжнього вбивцю правителя. Тому Коноха і Скрите Хлако, ще вчора готові вчепитися один одному у гортанку, з незрозумілої причини затихли.
А Юя вхопився за цю перепочинку, з головою пішов у будівництво. Інженери та робітники були в захваті, а він щодня ламає голову, де б дістати ще пару сотень робочих рук.
У розпал цієї метушні приїхав посланець від клана Сарутобі з новиною: дитячий садок у парку розваг готовий.
Проект був дитячим Юєм. Атракціони ще було небагато: карусель, приводячи в рух складний шестірьонний механізм, циркова трупа, химерні статуї, горки, кімната страху... А ще, використовуючи природні схили на землях клану, Юя побудував подоби майданчику для бандж-джампінгів. Правда, порівняно з багатосотметровими вежами в його попередньому житті, мізерні двадцять метрів висоти дивилисяся прямо кажучи, скромно.
Але це був тільки початок.
Дослідження у галузі електрики принесло хороші результати. Наступним кроком було масове виробництво електрообладнання, отримання звукових та світлових сигналів — і створення телебачення. І слідом, після вирішення задачі перетворення звуку в хвильовий сигнал, народитися і мобільний телефон.
Але всьому свій час. Якщо війна закінчиться цього року, Юя був упевнений, що через три роки в будинках Конохі з’являться перші телевізори і п'ять років - прототипи мобільних телефонів. Потім почнеться гонка оновлень, а застарілі товари можна буде поступово переносити в інші країни. Коноха стане центром високих технологій, а решта - її промисловими придатками.
Це було цинічно, але це був світ: якщо хтось виконує легшу роботу, він завжди знайдеться той, на чиєю долю випаде важка праця. Звичайно, ключові вироби — металургійні, медеплавні та інші стратегічні фабрики не будуть ліквідовані. Їх лише тимчасово закриють, щоб негайно відновити роботу в разі нової війни.
А що робити з звільненими робітниками? Тут Юя вирішив запозичити досвід однієї наддержави з минулого життя: ми пришлемо до вас своїх управлінців, вони навчать вас працювати, а заодно будуть ремонтувати наше обладнання. А ви будете утримувати цих фахівців. Це справедливо, чи не так? Інші країни ще й дякують.
Але ключ до всього цього був один...
Зупинити війну цього року.
Інцидент у країні Залізного Острова був шансом. План, запропонований Юєю, був безпорядним, але оскільки Тобірама прийняв його, то він розумів: Коноха більше не витримає цієї війни. Вона тривала вже понад чотири роки, і Хокаґе не був сліпотою. Він бачив, як військові потреби гальмують реформи Юя.
Та й крім того... Ніхто не любить війни. За ці роки Коноха втратила кілька тисяч шенобі. Багатьох ховали прямо на полі бою, без надії коли-небудь повернути їх тіла у свою землю.
Звичайно, їхні підхід до світу різнилися. Тобірама хотів спершу зламати ворога силою, а вже потім говорити про мир. Юя ж прагнув іншого: влаштовувати економіку інших країн у орбіту Конохі так, щоб сама думка про війну стала для них неможливою. Тому що тоді їх власна еліта, яка отримує користь від співпраці, розірве будь-кого, хто посміє розв'язати конфлікт.
Після того, як я прийшов зі своєю країною Залізнезою Юя бачив можливість. Можливість зупинити війну.
Він надіслав Тобімі ще один лист, щоб організувати трибільні переговори між Конохою, Облаком і країною Залізного басейну.
Хокаге довго думав і врешті-решт дав свою згоду. Але не встиг він зв'язатися з Третім Райкаґе, як з країни Залізнеза прийшли приголомшливі результати розслідування...
Вбивцей виявився один з їхніх власних самораїв. І, що найгірше, він навмисно використав кунай замість самурайська меча для вбивства.
Новий генерал країни Залізнеза був розлючений. Він вимагав прилюдно страчувати зрадника, розірвав його на шматки.
У день страт, прив’язаного під палючим сонцем, самурай виводив лише зневагу серед співвітчизників.
— Я убил пана! Власними руками! Це моя вина! — ридав він. — Але я не хотів! Це була тінь... вся з чорноти! Вона! Це вона спокусила мене, утягнула в темряву! Вона забрала у мене все! Вона!
Коли звістка дійшла до Конохі, то всі вважали її жалюгідним лепетом зрадника, який відринив честь самурва і тепер намагається простити.
Все, крім Юя.
Поки інші бачили в цих словах лише передсмертну агонію, Юя не міг уникнути поганого передчуття. Ця тінь... вся з чорноти...
Чорний Зецу. Ніхто інший.
Що ж... Тенневий кукловод став відомим.
https://literna.net/uk/books/143-naruchu-ya-z-i-v-zolotii-frukt