— Сьогодні останній навчальний день, а після обіду починаються канікули. — Я наполегливо раджу не покидати село без вагомих причин. І не здумайте хитатися біля болота або, тим більше, ловити рибу. Зима не є часом для таких ігор. Бережіть себе.
Кожного року були диваки, які думали, що зима — ідеальний час для риболовлі або полювання на крабів. Звичайно, дитяча енергія не займатиме багато часу, але все ж такі забави можуть закінчитися трагедією. І хоча загони паньолос щороку вирушали патрулювати річкові береги, найпряміші все одно лізли у крижану воду.
Раніше, коли Коноха ледве зводила кінці з кінцями, це ще можна було зрозуміти. Але зараз... зараз, якщо у тебе були руки і ноги, а в кишенях гуляв вітер, звинувачувати в цьому можна було тільки себе. Нещодавно газети написали про кульгавого чоловіка з клану Учіха, який пошкодив ногу на завданні, але прославився на все село своїми неймовірно смачними пирогами. Його ставили в приклад, доводячи, що навіть ті, кого війна залишила калікою, можуть знайти прості справи і підтримувати сім’ю.
Однак це не справило на мешканців Конохі особливого враження. У селі було небагато людей з інвалідним візком, і в основному це були шінобі, списані з поля бою. Але, навіть позбувшись рук чи ніг, такий ніндзя міг влаштуватися в караул. Ми витратили на роботу непогано, але робота була не дуже корисною. Щастя, як відомо, пізнається в порівнянні, і таке життя багатьох більш ніж організовувало.
— А давайте після уроків махаємо на задню гору! — Очі Джіраї загорілися азартним вогнем, коли він подивився на своїх товаришів. - Я чув, там ведмеді живуть! Поймемо одного, а? За стокілограмового звіра можна виручити тисячі двісті ре!
Джерая, ти взагалі слухав, що говорив вчитель? — Без тіні емоцій уточнив Орочимару.
Джірая лише відмахнувся:
— Да ладно тебе! Я ж не до річки збираюся, а на гору.
Орочимару переглянув погляд на дівчинку:
— Цунаде, а ти що думаєш?
Та похитала головою.
— Ідіть без мене. У мене справи.
Джарійя підозріло прищурився і нахилився до неї ближче.
— Ти ж не... Не до старшого брата зібралася?
Обличчя Цунади скам’яніло, а в погляді з'явився холод мертвої риби.
- Думаєш, я настільки безлізна?
Джирая упёр руки в боці.
- Ну так, ти ж йому все одно нічим не допоможеш.
Темна тінь лежала на обличчі Цунади. Через хвилину вона стиснула кулак...
Орочимару з легкою втому спостерігав залепаючим Джіраєм і доганою на його Цунаді. У нього сьогодні теж були свої справи. Як тільки починалися канікули, він завжди мав справи.
***
Трійця йшла по дорозі з Академії, не дозволено балакуча.
— До речі, старший брат дав тобі купони на торгову вулицю? — запитав Джирая у Цунаде. — Може, заглянемо туди?
Цунада піддалася спокусі. Там відкрився новий магазин одягу — прямий конкурент елітного бутика, за яким стояв Юя. Фасони були схожі, але ціни куди приємніші. І хоча Юя завалив її цілою пачкою подарункових купонів і, на мою думку, варто було б підтримати саме його, Цунаде вперто надула губи. Ще чого! Робити гроші цьому Юю? Як би не так! Вона назло пойде до його суперників!
Орочимару похитав головою:
— Якщо хочете - йдіть. Я пас.
- Знову в притулок допомагати? — З зацікавленням запитав Джирая.
— Ні, — сказав Орочимару негативний мотл головою. — Та старашка... Вона померла. Я йду прибратися в її будинку.
Джірая і Цунада не знайшли відповіді. Вони пам’ятали ту добру жінку. Просто прийшов її час. Але ж у неї були син і дочка...
Цунаде, яка не любила ходити навколо да близько, запитала про це прямо.
— Її діти забрали порох, — спокійно пояснив Орочимару, - але будинок з собою не забрав. Вони живуть у Другому Східному кварталі і рідко коли будуть бувати в Четвертом Південним. Тому вони запропонували мій дім. Казали, це вдячність за те, що я доглядав їх матір'ю, поки вони були на роботі.
Звичайно, будинок залишився за ними, але Орочимару дозволили тимчасово пожити там. Його власний дім знаходився у П’ятому Південному кварталі, і дорога до Академії забирала багато часу. Нове житло могло б йому зекономити сили або, на худорлявий кінець, його можна було здати і отримати невеликий прибуток. Вони дійсно хотіли подякувати йому.
Коли Коноха почала жити в достатку, люди стали м’якшими і навіть більш суворими. Колись, коли багато людей сходили по вулицях без справ, випадковий поштовх міг легко перерости в бійку. Тепер же, коли всі з ранку до ночі вколювалися як прокляті, на подібне просто не було часу. Якщо хтось наступав тобі на ногу, ви або обмінювалися швидкими вибаченнями, або просто поспішали далі у своїх справах. Час - це гроші, насправді. Ти запізнишся на роботу, і вони вирахують з зарплати.
Можливо, це надто грубе узагальнення, але коли у людини є дах над головою, їжа на столі та щільний графік, куди простіше бути спокійним, добрим і ввічливим.
***
На стадії трійці розпрощалися. Орочимару звернув в сторону свого нового тимчасового дому. Джірая, помахав Цунаді, відправився на задню гору ловити ведмедя.
Цунада дуже зітхала. Налаштування бродити по магазинах випарувалося без сліду.
Повернувшись додому у Другий Східний, вона голосно сказала:
— Я дома-а!
Тиша.
« Сп'ять в залі для маджонга пропадає», — пробурмотіла вона собі під ніс.
Зал для маджонга, не враховуючи офіційного казино в першому Південному кварталі, був єдиним місцем у Коноху, де можна було дозволити азартні ігри на гроші. Власник брав погодинну плату — сто ре на годину. Але гравці за столом самі визначали розмір ставок. Зазвичай бавилися по-мелочі, і ставка в тисячу ла за партію вже вважалася досить великою.
Мати Цунаде любила це місце і часто заглядала туди перекинутися в партію-другу. Та й сама Цунада іноді не проти була випробувати удача. Програвала вона частіше, ніж вигравала, але азартна гра брала своє. Особливо тепер, коли через одного мерзотника її вирахували у великому казино, навіть якщо вона використала Техніку Перевиховання і з ганьбою виставляли за двері. Цунада кипіла від злості і вже незліченна кількість разів клялася, що, коли стане досконалою, спершу забере у казино й повністю видужає.
Пошаривши на кухні і не знайшовши залишків вечері, Цунаде зівнула, відчуваючи себе сонливим.
Прокинулася вона вже в сутінках. І тільки тоді помітила, що укрита ковдрою.
"Мама повернулася".
Цунади, протираючи очі, озиралася. У кімнаті було темновато. Так, де ж вимикач ... Вона знайшла його на стіні і клацнула. Кімнату залив електричний світло.
Ці лампочки видавалися "Сунада" веселою, але вона й не здогадувалась, що означає електрифікація для всього села. І хоча Юя не могла стримати сліз, вона вперто дихала. Який добродійник! Особисто для неї він не зробив нічого доброго!
Коли вона відключила світло, то помітила на підлозі акуратно складений одяг. Маміна. Значить, вона точно вдома.
Цунада з радістю вскочила. Зараз вона знайде маму, трохи покуштує і випитує чогось смачного. Вийшовши в коридор, вона побачила полоску світла під дверима батьківської кімнати. Вона вже зібралася постукати, як раптом почула через двері пригнічений материнський зітхання ...
- ...Я все розумію, що ти говориш, але... У нашому клані зараз немає відповідної кандидатури...
- І що тепер? Дозволити панові Юя... Він ж учень самого майстра Хашірами...
Цунади замерла. Це був голос батька.
— На жаль, що тут поробиш, — зітхнув жіночий голос. — У нашому клані нікого не залишилося. До того ж... Майже всі Сенджу давно стали простолюдинами і замінили прізвище.
- А що ти думаєш про Цунаду?
Мати дуже здивувалась.
— Цунаде? Ти в своєму розумі? Їй лише дев'ять!
— Пану Юя ледве виповнилося п'ятнадцять. Різниця всього п'ять з невеличким років...
— Ну... Я не проти. Якщо Цунаде і справді вийде за пана Юя, це не буде вважатися, що принцеса клана Сенджу пішла в чуже будинок... Но... Чи Цунада погодиться?
- Ми будемо вирішувати проблеми, коли вони прийдуть. Ми ж не можемо дозволити, щоб учень майстра Хашірами взяв в дружини жінку з іншого клана...
Маленька Цунада, зайшовши у свою кімнату на кінчиках вух, вже мала при собі фарбу.
Що... що вона щойно почула?
https://literna.net/uk/books/143-naruchu-ya-z-i-v-zolotii-frukt