Ішов вісімнадцятий рік з моменту заснування Конохі. З минулого року наше село було помітне, і це не святиня чи гулянки.
Причина була набагато складнішою.
Юя заробляла шинокурня, консервний і харчовий завод. За обколкою розводили ферми з шовкопряда і розширювали сталь. Ніндзя ж у свою чергу отримували завдання по завоюванню нових земель і будівництва компенсаційних систем.
Всі ці проекти були тими, що вимагають величезних вкладень на старті і окупуються роками.
На щастя, Тобірама не думав про зміну в селі. Інакше Юя, безперечно, мав би кілька десятків кілограмів золота, щоб щедро обсипати ним бійців. Шінобі на фронті не було легко.
Юя це добре розумів і був не проти нагород, але не таким варварським способом, який представляв Тобірамі. Така щедрість створити поганий прецедент. До того ж казна села ще не така повна, щоб дозволити Другому Хоказі трати.
Однак такий стан справ не повинен був тривати довго.
За підрахунками Юя, все мало початися саме цього року.
Головна проблема Конохі, як бачив її Юя полягала в тому, що величезні багатства були зосереджені на руках кланів, у першу чергу - Сарутобі і Шімура. Але ці клани не витрачали грошей, як бездонна копійка: вхід їсти, вихід — ні.
Усвідомлюючи це, Юя зрозумів, що не можна покладатися на ці сім’ї.
Якщо згадати історію, чому третій Хокаґе за час свого правління не здійснив нічого справді важливого? Якщо вже казати про його "достатки", то він виховав Трійцю в розбещених, азартних іграх та сумнівних техніках. Чи це можна назвати політичним успіхом?
Звичайно, це здавалося лише на перший погляд.
Але насправді Третій провернув багато справ.
Данзо, представник Клана Шімура, був у безпеці в « Кьорень» Анбу. На папері — грізна організація, але чи це правда? До смерті Хірузена ви хоч раз бачили Данзо чи його "Корень" на сцені?
Те саме можна сказати і про Клану Сарутобі. Хірузен сам був головою, але де були інші члени його сина Асуми? Чи лише вони удвох полягли в усьому клані Сарутобі? Це можливо? Ні, звичайно.
Інші клани? Учиха... хм, це пропустимо. Абураме з головою поринула у своїх комах, Інузука — розведення собак. Що ж, щенята - милі, але чи в цьому суть?
А клан Акимичі? Торіфу Акімічі входив у приватну гвардію Тобірами, фактично будучи призначеним наступником голови клана. Де тепер він і його сім’я?
А тепер подивіться, кого третій вибрав на своїх наступників. Намаза Мінато — зламуласний геній, який мав за душею лише талант і змащування. Для Хірузена він був простолюдином.
Якщо поглянути на весь період правління третього, стає зрозуміло: він добився багато чого, просто його істинне виконання не прийнято було афішувати. Врешті-решт, планомірне послаблення великих кланів власного села не є заслугою, якою пишаються.
Другий Хокаге, Тобірама, з якогось переляк вирішив відправитися на переговори з Деревнею Скритого Хлаку. І годі б переговори, але навіщо було брати з собою лише один загін? У результаті цього поста Хокаґе Сарутобі Хірузена була ганебною смертю.
Данзо, звичайно ж, не погоджувався. Я, мовляв, теж і кров'ю служив Конохе, чому не я?
А Хірузен? Він, мабуть, блював і метал. Вчитель перед смертю довірив мені село, я не можу його підвести! Данзо, що це за чорт? Зараз не час для образ!
Подальші дії третього показують, що він не отримав підтримки від жодного клана.
Через внутрішню нестабільність під зовнішнім тиском Хірузен був змушений відступати знову і знову. Коли хмара почала налитися, він мав лише розв’язувати конфлікт у світі. Потім були Друга і третя світові війни шінобі. Перемагаючи в них, Коноха чомусь йшла на поступки. Абсурд.
Відразу ж після цього третій звернув свій погляд на Наміказа Мінато, людину без канової підтримки.
Вся ця довга тирада зводилась до одного.
Великі клани не сміли перелічити Гашираме і Тобіраме. Але він, Юя... Хто він такий?
Юя знав: якщо нічого не зробити, то після вступу він стане таким самим, як і Хірузен у початковій історії.
Що ж робити?
Четкого плану поки не було, але в одному він був упевнений. Для простих мешканців Конохі не буде помилки зробити їх багатими, покращити їхнє життя.
А що до нових заводів...
Звичайно ж, Сенджу Тобірама був стовідсотковим власником.
Хіба Юя? Та хто він такий? Йому треба було вписати своє ім’я у документи, і наступного дня до нього з'явилися б представники кланів із « проданим продажем ». І спробуй відкажи.
Ні, ще не час. Його вихід на сцену ще попереду.
Потрібно діяти поступово, налагоджуючи сили.
***
Весняна 18-го року. Юя провів повну реорганізацію вулиць Конохі, снівся старі споруди і сконструював одну торгову вулицю.
Літо вісімнадцятого року. Будівництво було завершено. За право зайняти перші 50 торгових місць вибухнула справжня війна. Лише продаж прав на річну оренду землі принесла триста мільйонів рів у казну.
Коли про це говорили, Тобірами на передовій — навіть його вічно суворі й застигли. Це був лише перший рік. Можна було сподіватися, що такий прибуток буде щороку. Як можна тут не радіти?
Село Скритого Тумана, багата та впливова і розкупила десять місць.
Бідолахи з Деревні Скритого Песка змогли дозволити собі лише одну крамницю. В ній продавали все підряд: кактуси, пустельний перець, маріонеток, спорядження шенобі...
Стоп. Маріонеток?
Коли Юя дізнався, що Пісок виставив на продаж маріонеток, його початкова байдужість як рукою знявся.
Ну справді, хто в здоровому розумі відмовиться від рухомої Вайфу?
Однак, прибувши на місце, він побачив лише грубо витруджені дерев’яні ляльки з примітивними малюнками...
Юя мовчки відкликав в сторону молоду куноїчі з волоссям ніжно-литового кольору.
ти щось хотів купити? У нас дуже смачний пустинний перець, — м'яко запитала вона.
Хоча цей хлопець не був при грошах, але й Песок теж не шикував. Тому вона не збиралася йому грубити. Звичайно, бідність зробила пісок на диво приємними в спілкуванні.
Юя відвів дівчину в сторонику і щось зашептав їй на вухо.
З його розповіді обличчя куноїчі змінювалося.
— Та що ти несеш, щеня! — Підірвалася вона, вкинувши голову. — Ти за кого приймаєш кукловодів? А ну вибачся, паршивець!
— Десять мільйонів рів, — безстрашно промовив Юя.
— Кха... — Ярість дівчини випарувалася, змінившись стукотом.
Вона замовкла.
Гордість кукловода не дозволяла їй прийняти пропозицію цього маленького ублюдка.
Но...
Вона сковтнула, не в силах стриматися.
— Скільки?
Юя розплився в усмішку.
— Десять мільйонів ры.
— ...Угода.
Зрештою дівчина не встояла перед золотими атаками Юя і здалася.
Він кивнув і дав їй заздалегідь підготовлений план.
- Фігура і обличчя повинні бути точно як на малюнку.
- Зрозуміла, зрозуміла, щеня нещасний! — Ліловласова куноїчі взяла малюнок, хмикнула і втратила підборідок. Через тиждень прийдеш за товаром.
— Я не забираю товар, — серйозно поправив її Ю. - Я забираю додому свою дружину.
Обличчя дівчини спотворила гримаса.
Скотина! Маленька скотина!
Та за кого ти приймаєш маріонеток?
Вона зробила глибокий вдих. Пам’ятаючи про цінність, вона взяла себе в руки.
— Хо... ро... Шо, — процідила вона крізь зуби. — Забереш... її... додому...
Одному богові відомо, про що вона думала в цей момент.
Юя, однак, не хотів про це знати. Він витягнув з кишені весісту золоту монету.
— Це задаток.
Дівчина здивовано кліпнула. Коли вона витягла монету, то важила щонайменше 200 грамів. А якщо взяти до уваги, як злетіли ціни на золото через війну...
Вона швидко заховала монету в кишеню, і на її обличчі розцвіла сліпуча усмішка.
- Який щедрий хлопчик! Тиждень! Гарантую, саме через тиждень ти забереш її додому!
Юя задоволено кивнув і пішов.
Тим часом через прикладку виглянув хлопчина.
— Сестра, ты скоро? Тут покупець.
— Ой, займися ним сам, Ебізо, — відмахнулась оловолата. - Твоя сестра щойно отримала грандіозне замовлення! Цього тижня я з майстерні ні ногою.
— А? — Ошарашенно простяг той.
***
* Примітка автора: Я зрозумів одну річ. Сенджу Тобірама повинен померти. Якщо він не помре, головний герой не зможе зайняти його місце. Я думав про варіант із зреченням, але поки Тобірама живий, ніхто не матиме права прийняти цей пост.*
https://literna.net/uk/books/143-naruchu-ya-z-i-v-zolotii-frukt