Країна Води не бачила жодної причини відмовлятися від такої угоди. Особливо після того, як на очах країни Ветра підписала угоду з Конохою пізніше, вона вже почала пожинати плоди нової угоди. Хіба міг Туман не поспішати?
Ще як міг. Я зголив від нетерплячості.
Тим більше, що другий Мізукаґе, Хозукі Генгецу, разом з Другим Цучінґе, Му, безперервно місили один одного на передовій. У них відсутність влади у Скритті Тумані фактично перейшла до кланів, таких як Юкі. А вже вони-то, на відміну від запального і вічно готовим рубати з плеча Мізукаґе, свого не упустять. Найкращі пропозиції Конохів слід було отримати тут і зараз.
І ніщо не могло перешкодити їм. І хто б став? На папері все виглядало як манна небесна.
У порівнянні з ниткою Ветра і її прихованим Пеком, потенціал країни Води був незрівнянно вищим. Тут був власний клас торговців і куди більший внутрішній ринок. А що таке великий ринок, пояснювати не потрібно. Якщо він достатньо великий, але при цьому закритий, рано чи пізно хтось спробує розкрити його силою, нав'язавши « свободую торгівлю».
Але Коноха діяла по - іншому. Юя не прийшов з погрозами - він підніс ключ від скарбниці на блюдечку з блакитною кем'єчкою. Усі вигоди для країни Води були чіткі та зрозумілі у договорі. Якщо коротко, Туман отримував все і відразу.
Поки другий Мізукаґе захопився на кордоні, клани в тилу вели свою гру. Чи можна було сподіватися, що вони захочуть мати добрі стосунки з іншими? Звичайно, що ні. Спочатку треба нагодувати власну сім'ю, а вже потім думати про село.
Юя розробив для Тумана триєтапний план.
Перший крок — відкриття ринків. Завдяки активній співпраці місцевих кланів цей пункт було негайно виконано.
Другий крок - це форсований розвиток власного виробництва в Конохі. Будівництво заводів. Всі підряд: консервних, м'ясопереробні, фабрики з виробництва... Коли? Звичайно, це була лише ширма. Основними цілями стали стратегічні галузі, які можуть зміцнити владу держави і принести величезні прибутки: сталелитні, будівельні та хімічні комбінати. Мова йшла не про нафтохімію, а про виробництво ліків та добрив.
Юя іноді з досадою думав, що в цьому світі чомусь немає нафти. Якби вона тут, то за всіма стереотипами була б десь у пустелі Ветра і та б злетіла до неба. Але на жаль. Проте, її відсутність позбувало світ від ще одного потенційного яблука розбрату.
Юя створив для торговців Конохі як максимальний засіб, щоб забезпечити їх різноманітними субсидійами. З однією умовою: вони повинні були виходити на зовнішні ринки. Вивозити товари з Конохі.
Запущені фабрики ледве покривали внутрішні потреби села, а вилишків майже не було. Але Юя добре розумів, що ринок не чекатиме. Якщо не зайняти його зараз, поки він порожній, те, коли Коноха роз'єднає виробництво, буде вже пізно. Місцеві торговці займуть усе ніші.
Він не міг допустити, щоб події розвивалися так само. Не для того він витратив стільки зусиль на ці договори і вкинув у справу великі суми грошей. Щоб підтримувати цей "пожежар в топці" на ранній стадії, йому навіть довелося таємно обміняти 50 кілограмів золота на чорному ринку.
Про цю справу не повинен був дізнатися Сенджу Тобірама. Ні, він би не перешкоджав їм, але обов’язково вимагав би віддати золото на премію для шинобів. Юя не був проти підтримки армії, але в усьому потрібна міра. Роздаси зараз. Що будеш робити потім?
На щастя, коли зима прийшла, мускулисті хлопці з Деревні Скритого Хмару знову зв'язалися з Конохою, і в Тобірами не залишилося часу на мирне управління селищ. Після того як на Юя вивалили фінансові справи і приставили його в помічники Учіху Каґамі, другий Хокаґе відбув на фронті.
Каґамі знав, що Юя — це той самий геній, який колись вразив його до глибини душі і з нуля відвіз Міст через Топі. Тепер осушовані болота кожної осі приносили Конохі тонни ресурсів: фрукти, лікарські трави та цілі стада відгодованих і жирних тварин. А це м'ясо.
Голод у Конохі був вирішений, але для Юя цього було мало. Людина з пам’яттю про своє минуле життя не могла змиритися з тим, що прості жителі села бачать м'ясо на столі тільки під час великих свят. Мета-максимум - зробити його повсякденною стравою. Мета-мінімум - принаймні раз на місяць.
Юна думав гнучко. Не дістати свинини чи яловичини? Що ж, риба - теж м'ясо.
Перша партія в півтори тисячі кілограмів вже прибула з Тумана на їхній же великий корабель. Цього вистачило, щоб вся Коноха їла рибу цілий тиждень.
Туманський корабель залишився в порту. З трюми вичерпали воду, корпус висушили кілька днів, просмолили і підготували до зворотного шляху. Тепер він був готовий до закупівлі товарів з Конохі.
Перш за все — одяг.
Завдяки торговельній угоді ціни на неї були такими ж, як і для мешканців Конохі. Для торговців з Туману це було схоже на вартість їхньої продукції, але ось якість... Якість була різною.
Через вологий клімат країни Води не було дозволено розводити шовкопряда. А в Конохі - дуже швидко. Юя пішов далі і повністю реформував виробництво. До біса кущеню, коли кожна сім'я тримає по одному тутовому дереву! Тільки колективне господарство, тільки масштаб! Він організував артель з декількох десятків жінок, розбив для них цілі гачки. Кожна робітниця виділялася по п’ять дерев. Здай норму - інше твоє. Скільки заробиш над планом - все піде в твою кишеню. Жінки працювали з величезним ентузіазмом.
Одяг із шовку в порівнянні з грубими балахонами з пеньки і трави, які носили у Тумані, був просто зброєю з іншого виміру. А ціна така ж. Поставте себе на місце купця з Тумана. Що виберете?
Відповідь була очевидною.
Слідом Юя запустив кілька винокурень. Так, виробництво алкогольних напоїв також можна було поставити на промислові рейки. Тобірама мало не втратив дар мови, коли чув про це. Як це - гнати саке на заводі? Хіба це не справа одного глека, в який кидають закваску і чекають?
Виявляється, можна. І обсяги виробництва були вражаючими. Якби не ризик викликати голод і недоїдання, Юя збільшився б удесятеро.
У вологому кліматі Тумана люди розпачливо потребували міцного спирту, щоб розтягнути кров і прогнати сирість з кісток. Вони жадали шовкових одежин, які не гниють від вічної вологості. У них не було всього цього. Їхнє власне вино було солодким, майже безалкогольним пойлом, більше схожим на фруктову брагу.
Тепер, з відкриттям торгівлі, вони виявили, що все необхідне є в Конохі.
Місцеві винороби та кравці спустошували один за одним. Їх колишніх працівників негайно наймали на нові підприємства, відкриті кланами на гроші від торгівлі, — сталелитні фабрики або завод з виробництва « Води Радості», яку малювали з конічної колії.
Здавалося, що Схований Туман процвітає. Другий Мізукаґе був дуже задоволений успіхами свого села.
Він не помічав або не хотів помічати, що жирелі лише клани шінобі. А прості люди? Вони кинули кістку, щоб працювати на нових заводах і їсти досита. « Дякую вам за це.
Наступного 18 - го року Конохі вже мав літати. Війна йшла вже майже рік. Бої між Конохою та Хмаром поступово втрачають інтенсивність, переходячи в мляву стадію. Зате вогонь ворожості між Схованом Камнем і захованим Туманом запалився все сильніше. У бій кидали все нові і нові сили.
Це тривало до самого кінця літа.
Під кінець 18 - го року, коли прийшла звістка: Другий Цучінґ і другий Мізукаґе впали в бою, забравши один одного до могили.
https://literna.net/uk/books/143-naruchu-ya-z-i-v-zolotii-frukt