Марія та Рой, отримавши наказ, пішли негайно повідомити магів Стіни Вздохів і Мідорі біля Червоного моря.
Окрім Шайї в Хаотичному домі, з яким не було зв'язку, всі інші члени "Симфонії долі" послали всю свою силу долі Солу.
Але навіть після вилиття сили долі, з-під води все ще не було ніякого зворотнього зв'язку. Сол на поверхні моря все ще був нерухомий.
— Здається, що стан господаря не дуже добрий.
Інші духовні риси, окрім Ани в Хаотичних доменах, також поступово прибули.
Вітряна фея, вставши на курчатки і дивлячись на Сола, оточеного кількома магами четвертого рангу, в розпачі сказала без обинь:
- Ну ось, з його силою він адже міг і втекти. У будь-якому світі він був би найсильнішим генієм. Навіщо йому ризикувати життям заради цього прогнячого світу!
Але Ветряна фея могла лише попроситися. До того ж, вона була людиною Сола, і всі знали, що вона турбується про нього, так що ніхто її не дорікав.
Бесс, дивлячись на нерухомого Сола, запитала біля стоячого поруч Агу: - Ти ще можеш повернутися в щоденник?
Агу похитав головою. — Зараз щоденник відрізняється від попереднього. Я зовсім не можу повернутися.
Бесс відкинула прядь волосся і зітхнула. - Якби я не відчувала зв'язку із Солом, я б дуже за нього турбувалася...
Минуло більше півгодини з тих пір, як Глава Бездни занурився під воду, а від нього все ще не було ніяких вістей. Не знаючи, що відбувається всередині, всі ставали все більш неспокійними.
План Сола затягти Дугласа в Око Бездни був лише планом. Ніхто не знав, чи Даґлас і Глазко Бездні знищать один одного.
Зараз сила долі була передана Солу, і пройшов вже майже годину, але битва внизу, здавалося, все ще не закінчилася.
Горса, дивлячись на статую Сола, раптом повернувся до Флоко і сказав: "Ми можемо його витягнути?
— Вытягнути? Як ти збираєшся його витягати? - Флоко був приголомшений ідеєю Горси.
— Це стан Сола, — Горса безладно накреслити у повітрі лінії. Вестник смерті?
Зіниці Флоко зузилися. — Безпоганно. Це не справжні нитки. Крім Вестника смерті, ми не можемо доторкнутися до нього.
— Але ж Дуглас затягнув Сола в Бездну? - Це тому, що Сол спочатку встановив з ним зв'язок, — тихо сказав Флоко.
Байрон теж ламав голову. Він запитав напівельфа, чи ти маєш якісь ідеї?
Щупальца матки гойдалися. - Я в цьому нічого не розумію.
Байрон, дивлячись на таких безпорадних магів четвертого рангу, міцно стиснули кулаки. - Тоді що робити? Чи шукати іншого Вестника смерті, щоб витягнути Сола?
Почувши його слова, Вітряна фея, яка раніше була незадоволена, раптом підняла голову. Я знаю, що є інший Вестник смерті. Пер там.
Її слова відразу привернули загальну увагу.
Горса тут же підійшов до Вітряної феї.
За його спиною кутки губ Флоко дёрнулися, і він щось пробурмотів.
Вітрова фея не помітила виразу обличчя Флоко і, згадуючи, як вона разом з Солом входила у світ ілюзій та фарб, сказала:
- Є одне місце. Сол ходив туди, щоб зустрітися з Пер. Він казав, що це зоряне небо. І Пер там також перетворилася на Лінію долі.
- Зоряне небо, повне фарб? — Я повторив Горса і відразу ж зустрівся поглядом з Флоко. — Канал "Ілюзія і Краски"?
Але раніше, коли вони зв'язувалися через цей канал, це завжди ініціював Сол. Коли вони хотіли зв’язатися з ним, то могли лише послати його через Лінію долі.
- Або ми можемо спробувати послати туди сигнал? — Недбало сказав Флоко.
« Добре », — відразу погодився Горса.
Інші не знали, про що говорять Горса і Флоко, але побачивши, що у них з'явився план, трохи запряли духом.
Фліїм наказав іншим відійти, щоб звільнити місце і не заважати їм.
Горса і Флоко встали по обидві сторони від Сола і, закривши очі, як і раніше, коли зв'язувалися з ним, почали постійно посилати сигнали у зоряне небо через свої Лінії долі.
Раніше вони просто посилали сигнал про бажання поговорити з Солом, але цього разу вони прямо сказали, що хочуть зв'язатися зі Вестником смерті.
Вони постійно посилали сигнали через Лінію долі.
Решта лишилася в небезпеці.
У цей час прибували все більше і більше магів. Вони не могли наблизитися до трьох, що стояли в центрі моря, і всі мовчки зберігали тишу.
У всьому морі можна почути лише звуки вітру та хвиль.
Невідомо, скільки часу пройшло: кілька секунд, декілька хвилин і може й кілька годин... Час у безмежному зоряному небі не мав значення.
Раптом з неба, наче полярне сяйво, зійшла світлова завіса. Як веселка, вона перетнула небозвод з широкої поступово звужуючись і врешті опустившись між Горсом та Флоко.
Ця світлова завіса, опустившись, наче проста вуаль, зібралася в людську фігуру. Потім світло погас, і фігура знайшла чіткі обриси.