Соул, як ні в чому не бувало, підійшов і почав переглядати дані на столі. Але він робив дві справи одночасно: з одного боку, записував хід і результати кожного експерименту, а другого - розмовляв із Кошмарною метеликою в щоденнику.
— Панні, Дуглас щойно дивився на мене постійно?
« А? Я не помітила». Панні з гіркотою відповіла. « Я теж заглянула на це велике скло і забула озирнутися».
— Нічого, — потішив її Сол. - Я теж не помітив, що він постійно на мене дивиться.
Це визнання здивувало навіть Бесс у щоденнику.
« Ви були на відстані менше десяти метрів і не відчували його погляду? Ваша ментальна сила зараз на рівні мага четвертого рангу!"
Після того, як перші чотири цілі "Сімфонії долі" були визначені, Сол отримав величезний потік сили долі і міг би на місці прорватися на четвертий ранг, але, намагаючись ще більше, він стримував себе.
Спочатку Бесс була здивована, а потім прийшла в деякий збудження.
"Сол, може, зробиш його своєю п'ятою ціллю?"
Могутній і таємничий маг третього рангу, який навіть у переговорах з Радою Зоряних Ворота не поніс ніяких втрат.
Дійсно, підхожий кандидат.
« Не поспішай". — Цет хлопець... у мене є відчуття, що я не зможу його контролювати. Спочатку поспостерігаємо, і краще, щоб він сам погодився на співпрацю."
Чомусь, навіть вибираючи в якості заточеного водного духу п'ятої ранги Флоко, Сол не відчував такої непевності як зараз.
Його інтуїція не підказувала ні про небезпеку, ні на те, що все пройде гладко.
Дивлячись на Дугласа, Сола завжди відчувала, що людина не тут.
Ця невпевненість не відлякала Сола, а, навпаки, ще більше розпалила його інтерес до Дугласа. Він навіть дав йому співпрацю з Радою.
Щоб зберегти свої інтереси перед лицем могутньої Ради, було важко досягти рівноправної співпраці. Але Дуґлас якось, ще до повернення Сола, не виклавши навіть своїх козирів, вже уклав угоду про співпрацю.
Соул, подумавши, вирішив поки не діставати Іглу, що фіксує душу.
Оскільки тимчасовий партнер так хороший, нехай його козир поки залишиться в рукаві.
Можливо, в майбутньому він знадобиться у якомусь несподіваному місці.
Більше не звертаючи уваги на здавалося б нешкідливого Дугласа, Сол продовжив вивчати експериментальні матеріали.
"Отоже, Рада Зоряних Ворота дійсно збирається відмовитися від своїх людських тіл." Проаналізувавши дані Сол похитав головою. — У вас є приклад ельфів, а ви все одно плануєте повністю відкинути тіла. Можна лише захоплюватись вашою сміливістю.
Але Мерич посміхнувся. - Невдача ельфів полягала в тому, що у них не було Зоряних Ворота. Вони хотіли залишити світ магів, але не могли знайти вихід. Все більше і більше душ були замкнені в прошарку стіни світу, поки багато хаотичних ментальних сил не створило гравітаційне поле, направлене саме на ельфів, що привело до їх зникнення за одну ніч.
« Але ми не повторимо їхніх помилок, — продовжив Меріч і підійшов до Солу дуже близько з наглою посмішкою сказав: — У нас є Зоряні Ворота, які дозволяють без витрат пройти крізь стіну світу. Є червоні черви, які несуть нашу свідомість і оболонка з Безликих, що забезпечує відмінну прихованість. Звичайно, ми можемо безпечно покинути цей світ без майбутнього.
Соул глянув на Мерича і раптом змахнув рукою, випустивши напівпрозоре сіре щупальця.
Щупальця рухалися дуже швидко. Мерич вже було зібрався ухилитися, як світло в кімнаті раптом стукнув, змінившись з чисто-білого на пурпурово-червоний.
Цей пурхно-червоне світло відразу ж розфарбував всіх в лабораторії в один колір. Але колір на тілі Меріча був темнішим, і він, здавалося, пульсував, намагаючись вирватися назовні.
Під світлом змінене освітлення колір на тілі Мерича так і не зміг прорватися крізь його тілосну оболонку.
Що до Сола, то, хоча він і напав першим, колір на його тіло був таким же, як у всіх. Навіть його ліва рука, яка перетворилася в щупальця, не виявляла жодних аномаліїв.
— Чи це пригнічує ментальну силу за допомогою коливань? Але для моїх трансформацій ментальна сила не потрібна! — Сказавши це, випущене Солом щупальці вже обмоло Мерича.
— Соле, не вбивай нашого партнера в перший же день, — сказав Дуглас, притулившись до стіни. Хоча він намагався їх розняти на словах, сам і не поворухнувся.
— Наш партнер - не він! — Сол продовжував розмахувати щупальцем, підкидаючи Мерича вгору-вниз, немов іграшку.
Урона майже нічого, але образа є великою.
Мерич спочатку здивувався, потім розлютився і зрештою збився зуби. Тільки побачивши, що Сол знову схилившись над даними, і не думає його відпускати, він стримуючи гнів, сказав:
- Пане Соле, ви награлися?
Соул, наче не чухаючи, засунув щупальця ще швидше. Його руки стали обмиті.