Виявляється... У неї дійсно було два батька!
І той, кого вона вважала вбитим безликим, той хто любив найбільше, насправді був Безлікам!
І те прекрасне дитинство, яке вона зберігала в пам'яті, залишив їй не її батько!
Побачивши, як швидко втікають очі Фіони, Агу зрозумів, що вона вагається.
Він зітхнув з полегшенням і обережно відсунувся від темної дуги світла.
— Я пам’ятаю кожну дрібницю, що сталася за ті десять років. Якщо не віриш, можеш запитати. Ми розлучилися, коли тобі було 15. Стільки часу пройшло, я ж не міг в останню мить витрошити душу твого батька?
Фіона дійсно поставила кілька запитань. Деякі з них в її пам'яті вже стиралися, але Агу кожен раз швидко згадував, ніби ці спогади постійно прокручуються у його голові.
- Тоді чому ти пішов, коли мені було п'ятнадцять?
— Я зайняв місце твого батька, бо втік від переслідувачів. А пішов, тому що вони дізналися, ким я прикидаюсь. Якби я не пішов, мої вороги вбили б і тебе.
Фіона нахмурилась і слухала. Вона дивилася на зовсім незнайоме обличчя Агу, але ніяк не могла порівняти його з батьком зі своїх спогадів. - Хто тебе переслідував?
Агу опустив очі і гірко посміхнувся. - Якщо я скажу, що й сам не знаю, ти повіриш?
— Смешно! — Тут же крикнула Фиона.
— Нана, — глянув Агу на немолоде обличчя Фіони. - Вибач, тато не зміг тебе захистити.
Недовір’я, яке знову з'явилося на обличчі Фіони, застигло, коли вона почула вибачення Агу.
З тих пір як пішов її батько, минуло багато-багато років. Фіона вже не була такою безпорадною п’ятнадцятилітньою дівчинкою. Ставши офіційною чарівницею і приєднавшись до Ради Зоряних Ворт, вона майже забула про свою колишню печаль.
Єдине, що вона не забула - це ненависть до безликих.
Тому що ті, хто врятував її, сказали, що її батько був убитий безликим. І в цьому світі було багато людей, які так само через Безликів втратили своїх близьких. Безліття не лише вбивали, але й насолоджувалися чудовим життям.
Знову і знову, наче промиваючи мізки, їй прищепили це, і Фіона остаточно зненавиділа Безликих. Навіть якби вона була змушена пожертвувати своїм майбутнім, то могла б знищити цю расу.
Але хто б міг подумати, що її батько, який помер багато років тому, теж був безликим.
Все, у що вірила Фіона, звалилося. Її груди важко зітхали, наче риба, викинута на берег.
— Фиона... — Агу хотів щось сказати, але Фіона його перервала.
- Мовчи. Я хочу побути сама.
Хоча вона вигадувала опір, все ж прибрала темні дуги, які тримали Агу.
— Уходи. Я повинна все обміркувати. Коли я розберуся, я знайду тебе.
Агу знав, що змусити Фіону відразу повірити йому — важко. Її сьогоднішня реакція вже перевершила всі його очікування.
« Добре, — звичайно, не хотів завдавати їй болю і, коли дуги зникли, став на крок. — Тоді я піду. Якщо захочеш мене знайти, можеш в будь-який час прийти до будинок мага Байрона.
Фіона опустила голову і не відповіла.
Агу, глибоко зітхнувши, з гіркотою подивився на неї і повернувся, щоб піти.
Але в цей самий момент ворота складу, щойно запечатані магічним колом, раптом відкрилися зовні.
Світло промайнуло всередину, і Агу інстинктивно примружився.
Потім він побачив, як входить знайома фігура.
Два схожих на телескоп очі Мерича були майже повністю втягнуті. Він спочатку подивився на мовчанку Фіону, а потім, повернувшись до Агу, посміхнувся.
— Вы уходите?
Агу не відчував до Мерічу симпатії, але оскільки він був магом третього ранги, все ж з повагою кивнув.
— Да, лорд Мерич.
— Гм, я чув, Фіона запросила вас дізнатися про Безликих. Ця дитина іноді буває занадто імпульсивий, вона вас не скривдила?
— Нет. Ми вже розв'язали непорозуміння, прошу вас, не наказуйте її.
Мерич посміхнувся, але його очі залишалися напруженими, що викликало в Агу неприємне відчуття. - Звичайно ж ні. Фіона для мене - дуже важливий маг.
Ці слова прозвучали якось дивно. В Агу відразу ж прокинувся батьківський інстинкт, і він інстинктивно не хотів залишати Мерича та Фіону наодинці.
- Тоді, лорде Меріч, ви не могли б проводити мене звідси?
Звісно! — Мерич вів себе цілком просто. — Але у мене є до вас кілька запитань.
Коли ви чуєте слово "але" - агу напружується. — Питайте.
- Ви знаєте, де знаходяться інші Безліки?
Агу прищурився. Мерич, значить, все ще хоче знайти інших Безликих для своїх експериментів.
Його присутність, не приховуючи цього питання, означала, що він зовсім не ставився до Агу.
Незважаючи на огиду, щоб не зашкодити Фіоні, Агу чесно відповів: - після того як я залишив Іскайпер, мене замкнули у вежі лорда Горси і тільки в останні роки пішов з Лордом Солом. Так що я дійсно не знаю, де знаходяться інші Безліки.
Мерич зітхнув. - Схоже, ви дійсно не знаєте. До речі, а у вас немає якогось способу допомогти нам знайти Безликих в Іскайпере?