У Сола поки не було наміру вступати до конфронтації з Трибуналом. Навіть якщо б такі думки з’явилися в майбутньому, він не став би битися із такими скромними силами.
Він озирнувся. На щастя, оскільки всі були шоковані зникненням імператора Ейло, ніхто не слідував за ним за лінію оборони і жоден з них не помітив дій Малюки Водороси.
Заховавши її, Сол продовжував пробиватися крізь кривавий дощ, покладаючись на свій щит. На щастя, в повітрі вже не було осмітів. Стюарт підійшов до поверхні води і продовжив пошуки.
Інші маги також запам’яталися в цей час. Зрозумівши, що мутант був знищений імператором Ейло, вони поспішили на допомогу в пошуках пропавшого.
Невдовзі навколо зібрався натовп.
Стюарта не було. Але і в морі ситуація не була кращою.
Вся плоть, що вибухнула мутанта впала у воду. Великі шматочки, що спускаються на дно, мутили воду. До того ж, через змішане з ними забруднення Чорного припливу магі не наважувалися використовувати ментальну силу у великому радіусі, боячись, що зараза проникне в їхні тіла.
Це дуже сповільнювало пошуки.
Дрібні осмиті тіла, змішуючись із водоростями, плавали на поверхні і робили море подібним до басейну у скотобійні. Смішний запах крові та гнилі викликав нудоту.
Соул, хоч і прибув сюди першим, не квапився спускатися під воду, а лише продовжував сканувати околиці ментальною силою.
Дивлячись на море, вкрите вошечками, він відчував якесь занепокоєння. Але щоденник мовчав. Отже, навіть якщо і була якась прихована загроза, вона йому не загрожувала. Найстрашніше — це зараження. Якщо в момент безпорадності зіткнутися з такою потужною потоком Чорного припливу, навіть маг третього рангу може бути заражений."
Соул не спускався під воду, бо боявся знайти мутирового Стюарта.
У цей момент оборонне коло на березі, що випромінював м'яке світло, нарешті погас. Це означало, що той, хто ним керував, залишив пост. « Він — маг четвертого рангу, і його не обманюєш маскуванням Ейло та Стюарта. Стюарт йому не байдужий. Може навіть спуститься на дно на пошуки."
Саме тоді, коли Сол розслабився, на морі сталося щось дивне.
Кілька чарівників другого рангу з жахом на обличчях вилетіли із води і кинулися вгору.
А в наступну секунду за ними вилетіла величезна, гниюча риба-сабля завдовжки більше 30 метрів і одним укусом схопила найповільнішого з них. — А-а-А!
Маг закричав, і його нога зникла в пащі риби.
Риба-сабля, яка не вміє літати, відкусивши ногу, впала назад у море, піднявши величезний сплеск.
Соул відразу змив повітря на 100 метрів над поверхнею. Поруч з ним були й інші, все ще не відійшли від шоку, маги.
Розчаровані вигуки: - Де в Червоному морі монстр Чорного припливу?
Ця величезна гниюча риба-сабля була одним з тих монстрів, яких вони знищували тисячами в останні чотири дні. Але вони мали піти разом з відпливом! Як вони могли затаїтися на дні Червоного моря?
Сол відразу ж підлетів до одного з тих, хто врятувався магів. - Ви знайшли його? Що сталося на дні?
— Ні, - важко дихаючи, відповів той, на його обличчі все ще був жах. — Але на дні невідомо, коли з’явилося кілька десятків таких риб. Спочатку ми їх не помітили. Тільки коли одного мага першого ранга раптово розірвало навпіл, ми в паніці кинулися нагору.
Вода в Червоному морі тепер була переповнена заразою від залишків мутанта, її концентрація перевищила безпечний рівень. Магі не могли боротися під водою, і тільки сильні духовні тіла змогли вибратися з - за кордону.
Почувши слова мага, інші теж злетіли ближче. - Що? На дні ще монстри? - Як вони повернулися? — Вода повна зарази, ми не можемо їх виявити. Доведеться виманювати їх на поверхню.
— Погано! — Аж раптом крикнув один з чарівників, привертаючи загальну увагу. - Обороне коло знято!
У паніці маги подивилися на берег, і по їхніх спинах пробіг холодний піт.
Голова Трибунала Фліїм, зарахувавши, що Чорний приплив остаточно відступив, зняв оборонне коло. Але хто б міг подумати, що монстри Чорного припливу відімруться від головної хвилі і підпливуть з дна!
В наступну секунду, після риби-саблею, з'явилися й інші монстри. У той самий час, ридання Дерів Червоного моря почали розвалюватися!
Монстри прорвали колишній лінію оборони, розриваючи стовбури і коріння Деревів, знищуючи останню надію Нефрайт у боротьбі проти Чорного припливу.
Ніхто більше не думав про те, що завалився імператор Чорного Пламені.
З лютими очима маги попрямували до дерев. Невдовзі і з інших секторів почали надходити повідомлення про виявлення монстрів.