Пол нічого не обдумав. Він лише хотів вибрати найкращий спосіб врятувати Міну.
Але він забув, що хоча Міна і була дівчинкою без страху, вона все ж дуже піклувалася про свою зовнішність. - Мина не хоче ставати монстром!
Міна подивилася на свого батька, потім на стояючого поруч великого брата і крикнувши губки, додала: - Мина не хоче стати потворним монстром.
Якби не тремтяча тканина мозку на її голові, ця сцена була б дуже зворушливою.
— Добре, не будеш ти потворним монстром, — рука Сола простягнула до Міни і застигла.
— Вийди і чекай, — сказав Полу.
— Наставнику Сол, будь ласка, дозвольте мені залишитися і допомогти, — витер сльози. Він хотів залишитися, щоб допомогти і подивитися за Міною.
- Ти, учень третього рангу, чим ти тут можеш допомогти? — Не схотів на него Сол.
Пол не був нерішучим, але тепер його дочка мала справу з ним і він просто просив у нього допомоги.
Але не встиг він і слова сказати, як відчув запаморочення.
Коли світ знову став ясним, Пол побачив, що опинився за межами кімнати.
Навпаки, з подивом дивилися його друг Ніро і Нейтан.
— Ты... Коли ти встиг?
— Я...
Пол і сам не зрозумів. Він в замішанні обернувся і, побачивши закриті двері, нарешті зрозумів, що маг Сол не хотів, щоб він залишався, і просто викинув його.
Він хотів повернутися, але пам’ятав слова Сола і не зміг підняти стиснуті кулаки.
« Навчитель третього рангу... надто слабкий...»
Соул попросив Панні успати Пола і викинути його з кімнати, щоб не заважав.
Потім він опустив очі на Міну, роздумуючи про те, як її врятувати.
Подумавши, він швидко прийняв попереднє рішення і підійшовши до зануреного в сон старому магу, почав шукати у кімнаті відповідні матеріали.
Обійшовши все, Сол підійшов до іншої стіни.
Тут стояв величезний акваріум. Його скляні стінки були вкриті темно-зеленими водоростями, повністю приховували дно. Але з часом бульбашки, що піднімаються і рябі на воді було видно, як хтось живе на дні.
« У такому великому акваріумі, невже там живе щось на зразок великої білої акули?»
Соул з цікавістю направив в нього свою ментальну силу.
Але те, що він побачив, дуже вразило його.
У цьому величезному акваріумі була русалка!
Видно, це була та найпрекрасніша русалка з казок, з людським верхом і риб'ячим низом. А не якийсь огидний гібрид.
Сол підняв палець і відразу підтягнув до себе старого мага.
Панні перервала його сон. Він все ще був у повному стані. - Цю русалку ти модіфікував?
— Ні, ні. Старий маг ледве стояв на ногах. — Я купив її на континенті Нефрайт.
— На Нефраті ще є руска? — Соул ніколи не чув і не бачив русалок.
Насправді, у нинішньому світі магів інших рас було дуже мало. Він бачив їх лише в ув’язненні старої відьми у Ніччих землях.
З появою очей бездонні та багато експериментів, спрямованих на розвиток маги, з’явилися в цьому замкнутому світі дедалі менше.
Тут ніхто не дбав про розмаїття видів.
Сол опустив палець в акваріум. На воді створіння відразу привернули увагу.
Чорна тінь миттєво вискочила з води і, залишивши за собою розмитий слід, пішла до пальця Сола, схоже, прийнявши його за їжу. Однак коли гострі зуби вчепилися до пальця, вони виявили, що хоча він і трохи замочився, але й не думав рватися.
А русалка, вчепившись до пальця, не хотіла відпускати його.
Наприклад, ця русалка показала Солу свій справжній вигляд.
Жіночі ознаки на її грудях були дуже помітні, і ніяких казкових мушель.
Якби не те, що у неї було дві пари грудей, то картина була б досить гарною.
Уруска був темно-синій хвіст, лускучи на якому була гострою, як лезо, і, схоже, могла використовуватися як зброю.
А її голова, коли вона не відкривав рота, цілком могла бути красивою жінкою.
Але, відкривши свій рот, вона обнажувала два ряд гострих, як бритва, зуби і губи відходили назад до червоного ясна, максимально полегшуючи рух щелеп.
Просто кажучи, спокій - прекрасна діва, а рух — безжалісний демон.
Соул, дозволяючи їй кусати свій палець, уважно роздивлявся русалку і його обличчя поступово ставало дедалі дивнішим.
Срібний метелик опустився йому на голову, змахуючи крилами. - Брате Сол, якщо ти будеш і далі так стояти, той маленький монстр помре!
Сол прокинувся і, легко струшивши пальцем, скинув русалку назад на дно акваріуму. - На цій кермаці досить багато видів погані...
— А? — Кошмарний метелик, не помітивши нічого незвичайного в русланці, сама залетіла всередину і вигукнула: « Справді! Боже! Як їй вдається уникати мутації і бути розважною?