Але дівчинка, яку знайшов Палін, була іншою. У ній не було того заціпеніння. Вона була скоріше схожа на занадто спокійну дитину.
Якби не Павлін, який мав сильний ментальний талант, сторонній Палин не помітив би нічого особливого.
Хоча Палін помітив її особливість, він не міг з упевненістю сказати, що вона — природжений медіум. Тому, щоб підтвердити свою здогадку, він провів дуже прямий експеримент.
Він зняв їй лоб.
У сантиметрі над бровами він зробив надріз, зняв верхню частину черепа, об'єднавши рожево-білу, злегка підрозділену тканину мозку.
Завдяки магії дівчинка не відчувала болю. Її очі продовжували обертатися. У них не було тіні страху, тільки цікавість і здивування.
Вона часто закочувала очі, ніби хотіла побачити у себе рану.
Або, можливо, в її медіума видіння, з його рани вже щось повільно виповзало.
Все це виглядало жахливо.
Хоча фасад цього будинку був, згідно з загальним стилем небесного міста, красивим і витонченим оздобленням, він всередині був такий же холодний та жорстокий як його господар.
Можливо, думаючи, що викрадення родички учня третього рангу — це не така вже й велика справа, могутній маг другого рівня Палін зовсім не приховував своїх намірів.
Він не боявся, що батько дівчини прийде мститися.
Якщо він виявиться таким безумним, то просто стане трупом, кормом для шепотячих квітів.
Коли Палін подивився на тканину мозку дівчинки, то знайшов відповідь, яка б задовольняла його. - Так і є, природжений медіум. І ще абсолютно без магії. Найсвіжіший плід.
Палін вже почав задумуватись, як перетворити дівчинку в зілля, щоб посилити своє ментальне тіло.
Половина черепу все ще капала кров'ю. Палін недбало кинув цю вже безлізну кістку у великий акваріум біля стіни. — Хлюп!
— Хлюп... БУМ!
Черепашки впали у воду, піднявши невеличкий сплеск.
Але тінь, яка швидко закрилась у воді, вискочила і накинулася на кістку.
Але акваріум був глибоким і великим. Піднялася хвиля ударилася об скло і безсильно скла вниз.
А створіння в акваріумі, проковтнувши окручений череп, знову повільно спустилося на дно і зникло у тіні.
"Зробити зілля і випити відразу чи спочатку зробити магічний артефакт?" - визнавши зі статусу дівчинки, Палін засміявся.
Зілля - це роздувальна сила. Але якщо він навчить його неефективно, то частина сили буде даремною.
Магічний артефакт, як - от капелюх з плоті та крові, можна використовувати довго, але його вплив повільний, сила буде накопичуватися поступово.
Так ефективність використання буде вище, але в Небесному місті, де повно високорівних магів, був і ризик, що його відберуть.
« Особливо ті старші з Практичного інституту! Під приводом « навчання » можуть і на сто років довгу розписку виписати!» - згадавши свій попередній досвід, Палін з обуренням прийняв рішення. — Зроблю зілля! Хоча і ефективність нижче, але тільки я один зможу їм насолодитися! "
Сказавши це, він повернувся і пішов до шафи за реактивами.
Але коли він знову обернувся, то з подивом побачив, що біля дівчинки безшумно з’явився молодий чоловік.
Чоловік дивився на дівчинку.
Дівчинка теж, з усіх сил розкриваючи очі, дивилася на чоловіка і солодко посміхалася. - Знову зустрілися, братику.
— Боляче? — запитав Сол, дивлячись на Міну.
Він дізнався про все занадто пізно. Або, точніше, цей маг другого рівня діяв занадто швидко.
Коли він знайшов дівчинку, вона вже була на лабораторному столі і половина її голови була зрізана.
Але дівчина, здавалося, не відчувала ані болю, ні страху. Коли вона побачила Сола, то лише нерозумно усміхалася.
Невидимим для інших срібний метелик пурхала в повітрі, цокаючи мовою. — Ай-яй-Яй, ця дівчинка - природжений медіум. Якщо звичайний маг з'їсть її мозок, його ментальне тіло зможе отримати другий розвиток. Братик Сол, не хочеш спробувати? Хоч ти й такий сильний, і приріст не буде, але м’ясо мухи — теж м'ясо!
Панні, який був бабкою Кошмара, не відчувала жодного співчуття до людей і відразу запропонувала Солу з’їсти дівчинку.
Але Міна, почувши слова Панані, точно переклала погляд на срібну метелика. — Маленький метелик говорить.
- Ти можеш бачити Кошмарну метелика? — Соул за звичкою хотів погладити дівчинку з голови, але подивився на рожеву м’яку тканину мозку і опустив руку.
- Кошмарний метелик? Яке гарне ім’я, — Міна хотіла кивнути, але не могла.
Вона ще раз подивилася на срібну метелика, а потім її великі чорні очі повернулися до Сола. — Брате, ти мене з'їси?
— Ще думаю.
— Якщо братик хоче з’їсти Міну, Міміна буде дуже рада, — зачудувала Міна. — Але можна братик дозволить Міні попрощатися з татом?