« Ну ось, зустрів нарешті живу людину і як з ним тепер розмовляти?»
У такому стані Йона, навіть якщо й зберіг розсудок, був на межі. Навряд чи він почав би розмірковувати над тим, що йому кажуть. А більшість заклинань для спілкування вимагали використання очей, вух та інших органів. Яких у нього якраз і не було.
"Може, попросити Панні знайти когось ще, а я поки спробую з ним поговорити?"
Але Солу відразу прийшла в голову інша ідея.
« Якщо ви дійсно з ним не ладнаєте, то можете спробувати поговорити під час сну! »
Кожен, хто не народився без органів чуття, напевно, пам’ятатиме своє повноцінне життя.
Панні хіхікав, охоче погоджуючись.
Срібний метелик, наче срібна нитка, випорхнула через брови Солу.
Соул повільно закрив очі.
Срібний метелик опустився йому на спину, різко стиснулася і за наступну секунду розправила крила.
Срібні крила в одну мить зросли до 2 метрів заввишки.
Один легкий помах.
І темний світ, який бачив Сол з закритими очима, відразу наповнився кольоровими прямокутниками.
Ці прямокутники, подібні до кубиків з чіткими точками та кутами, падали з неба, наче дощ.
Коли вони падали на землю, то автоматично складалися в первісному образі світу.
З часом прямокутники ставали все меншими, а складені з них предмети стали чіткішими і зрозуміліші. Нарешті світ став новим видом.
Соул, наче миттєво опинився у затишній спальні.
Одна стіна була повністю зайнята шафами з різноманітними книжками про магію. Ще одна — банки і колбами. Очевидно, він знову потрапив в чиюсь домашню лабораторію.
А колишній наставник Йона стояв біля свого лабораторного столу і, схилившись над невеликим дерев'яним ящиком, щось в ньому перебирав.
— Маг Йона. Здрастуйте, — знову привітався Сол.
Йона здригнувся і різко обернувся, показавши обличчя, на якому залишився лише одне око.
— И все? — Розчарована продала Панні. - Ти точно не налякаєш мене таким обличчям!
- Які в тебе гарні очі...
Здавалося, що маг Йона повернувся. Він просто дивився на нього, не відлучаючись. Через кілька секунд він навіть простягнув до нього руку.
Сол відбив її.
І справді відбив. Палець Йони просто відвалився.
— Е-е, братик Сол, ми ж зараз у сні мага Джона, не можна з ним так грубо, - тихенько нагадала Панні.
— Я не докладав жодних зусиль, - Сол потер підборіддя. - Це його тіло дуже крихке.
Йона, побачивши палець на підлозі, спочатку з подивом подивився на свою долоню, а потім на віддальний палець.
— А!
Він, наче спогада, кинувся на підлогу і почав ламати рукою.
Можливо, через те, що у нього залишилося лише одне око, він погано оцінював відстань. Палець лежав прямо біля його ніг, але йому довелося кілька разів промахнутися, перш ніж він нарешті нащупав його. Він також з кількох спроб, поставив палець на місце.
Наче на склі був клей. Притиснув, повернув — палець знову на місці і навіть рухається.
- Ви бачили його рухи? — Голосно вигукнув Герман, наче щось помітивши.
— Бачили! — Захопливо підхватила Панні. - Він також кульгав по підлозі і в реальності!
— Він шукає своє тіло, — потонув Сол.
Приставивши палець на місце, Йона знову втупився на очі Сола.
- Які в тебе гарні очі.
Цього разу Сол не почав відштовхувати його. Він поклав руку до свого правого ока, а коли прибрав її, у його долоні лежав круглий око з чорним зіниці.
— Давай заключим сделку.
- Я даю тобі це око, а ти розповідаєш мені, що сталося в Академії Байдун.
— Добре, добре! — Негайно закивав Йона.
Побачивши, що той погоджується, Сол без зайвих слів кинув йому очі.
Йона обережно зловив яблуко обома руками на обличчі свого єдиного ока і відразу виковував його. Вставив криво, зіниців всередину і йому довелося закривавлені руками поправляти його.
Соул зітхнув, спостерігаючи за тим, як той вставляє його око над своїм єдиним.
Вийшло дивне обличчя з двома очима, розміщеними в один ряд. Гірше ніж було з одним!
Проте коли Йона вставив око Сола, то побачив напівпрозору нитку від нього до лоба Джона. Але на цей раз лінія долі то з'являлася, то зникала, немов ось-ось вибухне.
- Це ти? — Здається, що з оком Сола до Йона повернулася частина розуму. Він впізнав його. - Як ти посмів повернутися?
- Що, по-вашому, я тоді втік з Аргоса, рятуючись від бою? — Усміхнувся Сол.
« Браток Сол, ми ж тоді втікали від погоні », — безжалісно підколола його Панні.
— Стули пельку, Панні.
Йона, не знаючи про їхню таємну розмову, сказав:
— І добре, що ти так рано пішов. У ректора, мабуть вже тоді почалися проблеми?
- Що саме трапилося? - Домагався Сол.
Йона помедлив, але зрештою все розповів.
— Невдовзі після того, як ти пішов, мій ректор раптом збожеволів.