— А ось уже обійшла містечко, і тут вже давно ніхто не живе. Невже хтось ще зайшов відпочити?
А Ан, яка стрибнула на даху, зіскочила вниз. Вона знову просканувала околиці своєю ментальною силою, але нічого не виявила.
- Пані Корі, ви можете визначити звідки йде звук?
Корі ще трохи прислухалася, і її руде волосся знову впали на плечі.
— Зараз уже тихо. Але тільки що звук був, здавалося, зовсім поруч.
Це було ще більш дивно. Вона постійно стежила за околицями. Якщо Корі почула голоси звичайним слухом, то чому їх не почули ні вона, ані Агу? Але зараз вони дійсно не відчували жоднихментальних коливань.
Корі ще не досягла другого рівня і, за ідеєю, була слабшою А. Її спеціалізація теж не була пов'язана з ментальною силою, але вона почула те, чого не почули ні Ан, ані Агу.
Однак Ан, хоч і нічого не виявила, не почала списувати все на слухові галюцинації Кори. Вона відразу перетворила нижню частину свого тіла на паучь і, зійшовши на стіну, пробігла по карнизах та уважно оглядала дворик, де вони зупинилися.
Але знову нічого.
— Дивно, — з подивом повернулася Ан на місце, оглядаючись стіни та будинки по боках. - Все ще нічого. Невже хтось підкрався і пішов?
— Може, мені почулося, — зніяковіло пробурмотіла Корі, зачісуючи своє волосся. Вона опустила погляд на розгорнуту на колінах магічну книгу. - А може, це через цю книгу.
« Пані Корі, вам краще відпочити », — поспішно сказав Агу. — Якщо це дійсно вплив книги, то потрібно якомога швидше відновити ментальні сили, щоб уникнути більш глибоких наслідків. Якщо ж ні, то вам все одно потрібно докладати зусиль на випадок інших непередбачених обставин.
Корі неохоче закрила книжку. У ній було зібрано знання Сола та Байрона про дослідження шкідливих чорних припливів, а також лабораторну версію формули інертизації. Вона була шокована і відразу взялася за читання. Якби Сол, побоюючись за її ментальний стан, суворо не обмежив час читання, вона б читала дні і ночі цілу ніч.
я сьогодні читала менше десяти хвилин...
- ...коли у мене будуть гроші...
Голос Корі обірвався.
Навіть Агу та Ан з тривогою вскочили і озирнулися.
Так, голос знову з'явився.
І ще більш розплився.
Цього разу його почули також Агу, і Ан.
« Цей голос дуже близько, — придивлялася Аня і побачила себе на їхньому подвір’ї.
- ...я теж поїду в Аргос, але не зараз...
Голос ставав все чіткіше.
Вона зробила інший знак і повільно наблизилася до будинку.
Зсередини все ще доносилися звуки.
- ... Якщо я зараз піду, хто про вас подбає...
А коли вона прислухалася до вікна, то вже змогла розібрати, що це голос хлопчика на вигляд років шістнадцяти.
Вона напружилася, готуючись до бою. Тільки - но вона перевірила, що́ там відбувається. Вона оглядала кожен дім у цьому дворі. Там нікого не було! Так звідки ж зараз з'явився цей хлопчик?
І що найдивніше, навіть чітко вислуховуючи його голос, Ан все одно не могла виявити його ментальну силу. Неначе там був лише звук, але не було людини.
Але коли її голова майже торкалася вікна, вона смутно роззирнулася два силует.
І обидва вони були дивними.
Корі, створивши заклинання, теж підійшла до А.
— Відкриємо і подивимося, — вона теж помітила неправильне.
З серйозним виразом обличчя вона штовхнула вікно.
Коли вікно відчинилося, Анґу та Аґу в одну мить напружували свої неіснуючі м’язи.
За вікном дійсно були двоє.
Але ці двоє... Вони були гусеницями з людськими головами!
Обидві гусениці були товщині з чоловічим передпліччям. Їхні пухкі білі тіла були покриті чорними плямами і вкриті тонкими, гострими, як голки, волосками, які росли по всьому тілу, закінчуючи біля шиї.
І саме там біле тіло гусениці поступово переходило у смагляву шкіру, а потім і в голову хлопчика. Його шия і обличчя були невеликими, приблизно такої ж ширини, як тіло гусениці, ніби голова просто виросла з неї.
Рух Корі не потремтіло ні хлопчика, точніше хлопчик-гусеницю, ані його співрозмовника.
Сїду, зморшкую голову старого, яка теж росла з тіла гусениці.
Хлопчик-гусениця продовжував говорити:
- Не приговарюйте мене. Я ще трохи попрацюю, заготовлю вам їжі на зиму, а потім поїду в місто заробляти гроші ...
Кори стиснула губи і переглянулася з Ан. Потім вона обережно зачинила вікно.
— Це ілюзія? — Прошепотіла вона.
До того як вони побачили цю дивність, то говорили звичайним голосом. Але зараз, покрившись мурашками від побаченого, Корі інстинктивно перейшла на шепіт. Наче вона боялася, що гусениці з людськими головами почують її і виповзуть назовні.
— Не схоже, що обличчя Аня теж було похмурим. — Але їхні ментальні коливання дуже слабкі, як у звичайних людей.
— Якби їхні голови не росли на шиях гусені, вони б були просто старим і хлопчиком.
Два таких моторошних істоти, але з аурою звичайних людей. У це було важко повірити.
— У будь - якому разі, спершу залишімо це подвір’я, агу, як і Корі, понизив голос.